Ухвала суду № 41202039, 11.03.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

11 березня 2014 року

справа № 2а-0870/4328/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Уханенка С.А.

суддів: Богданенка І.Ю. Дадим Ю.М.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2013 р. по справі за позовом приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-

в с т а н о в и в:

У червні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем №0000440803 від 23.05.2011, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 221333,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 221332,00 грн., та за штрафними санкціями у розмірі 1,00 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2013 р. адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення – рішення прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі №0000440803 від 23.05.2011.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою .

У зв’язку з реорганізацією податкових органів судом апеляційної інстанції було допущено процесуальне правонаступництво Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби на Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що приватне акціонерне товариство “Запорізький електровозоремонтний завод”, зареєстроване 28.04.2001 виконавчим комітетом Запорізької міської Ради за №11031200000010955.

У період з 10.05.2011 року по 11.05.2011 року, посадовою особою відповідача проведено документальну невиїзну перевірку приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ “Інвестиційно-промислова група “Трансмашхолдінг” за період лютий 2011року, за результатами якої складено акт від 11.05.2011р. № 51/08-03/01056273.

23.05.2011 року податковим органом було винесено податкове повідомлення - рішення №0000440803, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 221333,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 221332,00 грн., та за штрафними санкціями у розмірі 1,00 грн.

Відповідно до висновку вказаного акту податковим органом встановлено порушення п. 198.3. ст. 198, п.200.3. ст. 200 розділу V Податкового кодексу України, ч. 1-3, 5,6 ст. 203, ч.1,2 ст.215, ч.1ст.216 ЦК України, позивачем безпідставно занижено податок на додану вартість в лютому 2011 року на суму 221 332 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що податковим органом неправомірно збільшено суму грошового зобов’язання позивачу з податку на додану вартість.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пунктів 198.2, 198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 93.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що після проведення процедури закупівлі та після оголошення переможця торгів між ПАТ “ЗЕРЗ” та ТОВ “ІПГ “Трансмашхолдінг” були укладені договори поставки (про закупівлю товарів за державні кошти) №91 від 14.12.2010 та №9 від 30.12.2010.

Виконання вказаних договорів підтверджується рахунками-фактурами, видатковими накладними, приходними ордерами, товарно-транспортними накладними, сертифікатом якості на товар від ВАТ “Гайворонський тепловозремонтний завод”, транспортними перепустками на вигрузку.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є документами первинного обліку.

Водночас, наявність вказаних документів, які підтверджують реальність здійснених операцій, також встановлені податковим органом у акті перевірки, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення – рішення.

Крім того, висновками акту перевірки не встановлено дефекту будь-якого первинного документу або обставин, які б свідчили про нереальність укладеної позивачем з його контрагентом угоди.

При цьому, відповідно до акту перевірки, висновки податкового органу ґрунтуються на підставі акту перевірки контрагента позивача ТОВ “Інвестиційна промислова група “Трансмашхолдінг” від 18.04.2011 року № 560/16/33765937, яка проводилась Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську, яким встановлено, що фінансово-господарська діяльність ТОВ “Інвестиційна промислова група “Трансмашхолдінг” здійснюється поза межами правового поля, взаємовідносини між ТОВ “ІПГ “Трансмашхолдінг” та його контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Тобто, сутність спору зводиться до правомірності застосування податковим органом висновків іншого акту.

За висновками суду апеляційної інстанції, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат.

Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Таким чином, висновки податкового органу, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкового повідомлення-рішення.

Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити щодо безпідставності визнання податковим органом договорів, укладених позивачем з його контрагентом нікчемними з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Оскільки такий правочин укладається з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства повинен бути наявним суб’єктивний намір сторін (чи однієї сторони) порушувати вимоги закону, а тому для визнання правочину нікчемним необхідно встановити вину сторін (чи однієї з них) у формі умислу при укладанні угоди.

Між тим, податковий орган не зазначив які ж обставини свідчать про наявність такого умислу як з боку позивача, так і з боку його контрагенту при укладанні угоди.

Водночас, відповідачем не доведено та судом першої інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним.

Крім того, матеріали справи свідчать, що податковим органом при визначенні суми заниження податку на додану вартість у розмірі 221 332 грн., крім встановленого завищення податкового кредиту за лютий 2011 року на суму 111 591 грн., також безпідставно було враховано результати іншого акту № 50/08-03/01056273 від 10.05.2011 року Про результати документальної невиїзної перевірки приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ “ІПГ “Трансмашхолдінг” за період січень 2011 року, яким було встановлено завищення позивачем від’ємного значення за січень 2011 року у сумі 109 741 грн.

Як свідчать матеріали справи на підставі зазначеного акту №50/08-03/01056273 від 10.05.2011 відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.05.2011 №0000430803, яким зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 109 741,0 грн., яке було оскаржено позивачем до суду та постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.11.2012 по справі №2а-0870/4327/11, залишеною в силі ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012 - було скасовано.

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.16.1.8 ст.16 ПК України, платник податків зобов'язаний виконувати законні вимоги контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписувати акти (довідки) про проведення перевірки.

Разом з тим, п.56.18 ст.56 Податкового кодексу України встановлено, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Таким чином, права та обов’язки як платника податків щодо сплати податкового зобов’язання, так і податкового органу щодо примусового стягнення виникають лише після набрання законної сили судовим рішенням.

Діючою, на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, редакцією Податкового кодексу України не передбачено порядок дій платника податків у випадку оскарження податкового повідомлення-рішення про зменшення суми від’ємного значення суми ПДВ, але передбачено, що платник податків має право оскаржити таке рішення контролюючого органу (п.56.1 ст.56 ПК України).

При цьому, норми чинного податкового законодавства не містять заборони декларування від’ємного значення з ПДВ без урахування висновків податкового органу, які не набули статусу обов'язкових до вступу відповідного судового рішення в законну силу.

Застосовуючи аналогію закону, в частині оскарження платником рішень контролюючого органу про збільшення сум грошового зобов’язання, та приймаючи до уваги законодавчо визначену можливість оскарження будь-якого рішення контролюючого рішення, можливо дійти висновку про те, якщо податковий орган зменшує розмір від’ємного значення суми ПДВ, то обов’язок платника податків врахувати ці суми зменшення у наступних податкових періодах виникає лише після набрання законної сили судовим рішенням, яким би було встановлено правомірність рішення контролюючого органу про зменшення розміру від’ємного значення суми ПДВ.

Таким чином, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що неправомірності прийнято відповідачем податкового повідомлення – рішення.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції було повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка обставинам справи, у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови в частині задоволених позовних вимог суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів – залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2013 р. – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту її виготовлення в повному обсязі.

В повному обсязі ухвала виготовлена 14.10.2014 року.

Головуючий: С.А. Уханенко

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: Ю.М. Дадим