Ухвала суду № 41194488, 30.10.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа №22-ц/778/3813/14Головуючий у 1-й інстанції Галянчук Н.М. Суддя-доповідач Гончар М.С.УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Савченко О.В.

суддів Стрелець Л.Г., Гончар М.С.

при секретарі Мельник З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та малолітнього ОСОБА_3, на заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 серпня 2013 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" (надалі - Банк) до ОСОБА_5, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_6, треті особи: орган опіки та піклування - служба у справах дітей Вільнянської районної державної адміністрації, Вільнянський районний сектор управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, про примусове виселення

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2013 року Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив виселити зі зняттям з реєстраційного обліку та без надання іншого житлового приміщення в примусовому порядку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, які проживають в іпотечному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, вже після прийняття у 2012 році рішення суду за позовом Банку про звернення стягнення на цей будинок в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, оскільки останні від виселення у добровільному (позасудовому) порядку ухиляються.

Заочним рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 серпня 2013 року позов Банку задоволено частково.

Виселено ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, із зняттям з реєстраційного обліку за цією адресою.

В частині вимог про виселення та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_5 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 та малолітнього ОСОБА_3 на користь Банку понесені судові витрати у вигляді судового збору у сумі 114,70 грн.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 23.07.2014 року заяву ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та малолітнього ОСОБА_3 (а.с.103-105), про перегляд зазначеного рішення суду першої інстанції залишено без задоволення (а.с.140-141).

Банк, відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також треті особи у цій справі зазначене рішення суду першої інстанції не оскаржували.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права судом першої інстанції, відповідач ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.113), у своїй апеляційній скарзі просила рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову Банку у повному обсязі.

Належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи апеляційним судом відповідачі, у тому числі відповідач ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 через свого представника ОСОБА_7, що відповідає вимогам ст. 76 ч. 5 ЦПК України, та представники третіх осіб у судове засідання 30.10.2014 року не з'явились.

При цьому, відповідачі про причини своєї неявки суд не повідомили, на запитання суду ОСОБА_7 зазначала, що відповідач ОСОБА_6, яка є повнолітньою з 29.04.2013 року, мешкає разом із відповідачем ОСОБА_2 та малолітнім ОСОБА_5 у спірному будинку, та останній відоме про час та місце розгляду цієї справи, проте, вона не бажає приймати особистої участі у судових засіданнях у цій справі.

Треті особи подали суду заяви про розгляд цієї справи апеляційним судом за відсутністю їх представників.

Жодна із осіб, яка бере участь у справі, не заявляла клопотання про відкладення розгляду цієї справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, з урахуванням вимог ст. 169 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажною причину неявки усіх відповідачів та представників третіх осіб у цій справі та ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю останніх.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача (Банку) ОСОБА_8 та представника апелянта - відповідача ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та малолітнього ОСОБА_3, за довіреністю (а.с.165) ОСОБА_7, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та малолітнього ОСОБА_3, не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов Банку у цій справі частково, керувався ст. 109 ЖК України, ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 224-226 ЦПК України та виходив з того, що Банк має право на примусове виселення із іпотечного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 лише тих осіб, які фактично мешкають в цьому будинку, на який вже було звернуто стягнення раніше за рішенням суду у 2012 році, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_9 та ОСОБА_5.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права.

Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що 25.09.2007 відповідно до укладеного договору № ZPVLGA00000095, «ОСОБА_11 отримала кредит у Банку у розмірі 23 550,0 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 0,91 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, з кінцевим терміном повернення кредиту 22.09.2017.

У цей же день, з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту Банк та ОСОБА_11 уклали договір іпотеки (а.с.12-14), згідно із умовами якого остання надала в іпотеку житловий будинок, який розташований за адресою: Запорізька область м. Вільнянськ вул. Першотравнева буд. 31.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 20.08.2012, яке набрало законної сили (а.с.7-11), в рахунок погашення заборгованості станом на 02.03.2012 за кредитним договором № ZPVLGA00000095 від 25.09.2007 у розмірі 275 105,07 грн., з яких 158 202,23 грн. - заборгованість за кредитом, 61 419,88 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 10 739,32 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 31 405,30 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 13 338,34 грн. - штраф, звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок загальною площею 48,0 кв. м , жилою площею 34,7 кв. м, розташований на земельній ділянці розміром 742 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить на праві приватної власності ОСОБА_11, iз застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

У житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 (довідка Вільнянської міської ради від 14.05.2013 року, а.с.65).

Згідно із ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено інший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖК України, ст. ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки, за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення його мешканців.

При цьому, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, листами № б/н від 12.09.2012 та 16.10.2012 року Банк надсилав на адресу відповідачів письмові повідомлення іпотекодержателя про свій намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки з будь-якою особою-покупцем, а також письмові вимоги про звільнення житлового приміщення в порядку ст. 40 Закону України «Про іпотеку» протягом одного місяця (а.с. 17-18, 20, 23-24, 27). Жоден з адресатів не побажав отримувати вищевказані повідомлення-вимоги, які повернулися за закінченням строку зберігання (копії конвертів, які повернулися з відміткою листоноші «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 19, 21-22, 25-26, 28-29).

02.11.2012 представником Банку на адресу відповідачів були направлені рекомендовані повідомлення телеграфом з вимогою про добровільне звільнення житлового приміщення - предмету іпотеки протягом одного місяця з дня отримання цих вимог, а також повідомлення в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку» (а.с. 30-31).

02.11.2012 року надійшли відповіді про особисте вручення телеграми ОСОБА_2, а ОСОБА_3 (чоловік) телеграму не отримав, у зв'язку з тим, що за вказаною адресою не проживає (а.с. 33).

Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав, що відповідачів було офіційно повідомлено про вимогу Банку про добровільне звільнення протягом одного місяця житлового будинку АДРЕСА_1

Вказані дії свідчать про дотримання Банком процедури виселення.

Таким чином, зважаючи, що ОСОБА_2, як відповідач та законний представник неповнолітніх ОСОБА_6, 1995 р.н., та ОСОБА_3, 2009 р.н., з 02.11.2012 року на час подачі вищезазначеного позову до суду у цій справі була обізнана з вимогою Банку, однак вимоги Банку протягом одного місяця не виконала та не звільнила житлове приміщення, у тому числі на час ухвалення оскаржуємого рішення судом першої інстанції, докази протилежного у справі відсутні, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині виселення вказаних ociб з житлового будинку, на який звернуто стягнення.

3 урахуванням викладеного, а також у зв'язку із задоволенням судом позовних вимог про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3, 2009 р.н. з житлового будинку АДРЕСА_1 суд першої інстанції також правильно вважав обґрунтованими вимоги про зняття вказаних осіб з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Вирішуючи позовні вимоги Банку про виселення з житлового будинку АДРЕСА_1 та зняття з реєстраційного обліку за вказаною адресою ОСОБА_5, суд першої інстанції правильно вважав, що в їх задоволенні Банку слід відмовити. Оскільки, встановив, що вказана особа у житловому будинку, на який звернено стягнення, не проживає i не зареєстрована.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та малолітнього ОСОБА_3, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідача, висловлену нею у заяві про перегляд заочного рішення в якості заперечень проти позову Банку та її представником у судових засіданнях, і яку вони вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення судом першої інстанції у цій справі норм процесуального права, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, відсутні.

Описка у рішенні суду першої інстанції в частині прізвища відповідачів «Іссайченко» замість «Іссаченко» а.с.109) не може бути підставою для скасування останнього. Оскільки, може бути виправлена судом першої інстанції за власною ініціативою або за заявою осіб, які беруть участь у справі, у порядку, передбаченому ст. 219 ЦПК України.

Підстави для звільнення відповідача ОСОБА_5 яка діє в своїх інтересах та малолітнього ОСОБА_3, від доказування у цій справі, передбачені ст. 61 ЦПК України, відсутні.

Рішення суду не може грунтуватись на припущеннях.

Відповідач ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та малолітнього ОСОБА_3, не зазначила та не надала суду першої інстанції при подачі заяви про перегляд заочного рішення суду першої інстанції у цій справі, належних, допустимих, переконливих доказів в обгрунтування своїх заперечень проти позову Банку та у спростування фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції у цій справі.

В силу вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Колегією суддів апеляційного суду встановлено, що докази, передбачені ч. 2 ст. 303 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Суд першої інстанції розглядав дану справу з додержанням вимог ст. 10-11, 60-61 ЦПК України в межах заявлених Банком позовних вимог та на підставі доказів сторін.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується із викладеним апелянтом на свій розсуд в апеляційній скарзі тлумаченням положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Зазначений Закон набрав чинності лише з 07.06.2014 року та не був чинним станом на час ухвалення оскаржуємого рішення судом першої інстанції (05.08.2013 року), а тому не підлягав застосуванню судом першої інстанції при вирішенні цієї справи в силу вимог ст. 2 ч. 3 ЦПК України (провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи).

Також цей Закон не може бути застосований апеляційним судом у цій справі при розгляді останньої в порядку апеляційного оскарження, оскільки суд апеляційної інстанції має виходити із доказів та законів, які були чинними на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуємого рішення.

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не має зворотної сили.

Оскільки в силу вимог ст. 5 ч. 1 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

У Законі України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» прямо не зазначено, що він має зворотню силу.

Цей Закон також не пом'якшує і не скасовує цивільну відповідальність власника іпотечного майна.

Мораторій - це заборона на певний час.

Так, ч. 3 вищезазначеного Закону встановлено, що мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, вводиться на строк з дня набрання чинності цим Законом і до дня набрання чинності законом, який врегулює питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та /або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) та таку основну суму заборгованості).

Крім цього, цим Законом введено мораторій на звернення стягнення на предмет іпотеки (житлове приміщення), а не виселення.

Проте, як правильно було встановлено судом першої інстанції звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок № 31 по вул. Першотравнева у м. Вільнянськ Запорізької області вже відбулося окремо від цієї справи за рішенням апеляційного суду Запорізької області від 20.08.2012 року в іншій цивільній справі за позовом Банку (а.с.7-11).

Зазначене рішення суду набрало законної сили. Обставини, встановлені цим рішенням суду не підлягають доказуванню в силу ст. 61 ч. 3 ЦПК України.

Те, що зазначене рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не було виконано у примусовому порядку на вимогу Банку до набрання чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та на теперішній час виконання останнього є неможливим через мораторій, не може бути підставою для відмови судом Банку у задоволенні його позову у цій справі.

Оскільки, ст. 40 Закону України містить положення про те, що саме прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки житлового будинку (а не виконання останнього) є підставою для виселення всіх мешканців цього будинку.

В силу вимог ч. 4 цього ж Закону протягом дії цього Закону інші закони України (у даному випадку Закон України «Про іпотеку») з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Позовні вимоги Банку про виселення відповідачів із вищезазначеного будинку, який є предметом іпотеки, є похідними від позовних вимог Банку до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки (первісних).

У разі задоволення судом в іншій справі вимог Банку про звернення стягнення на цей будинок, похідні вимоги про виселення усіх осіб, які мешкають у цьому будинку, також підлягають задоволенню за умови додержання Банком вимог Закону України «Про іпотеку» (надіслання письмової вимоги).

Як правильно було встановлено судом першої інстанції, така письмова вимога відповідачам у цій справі неодноразово надсилалась Банком, остання 02.11.2012 року (а.с.17-33), тобто вже після набрання чинності рішенням суду про звернення стягнення на вищезазначений житловий будинок.

Відповідачі у цій справі ухилялись від отримання зазначеної вимоги Банку.

Проте, Закон України «Про іпотеку» зобов'язує Банк перед зверненням до суду з позовом про виселення мешканців іпотечного будинку, на який вже звернуто стягнення за окремим рішенням суду, не вручити, а лише надіслати усім його мешканцям (у даному випадку відповідачам) вимогу про виселення.

Несвоєчасне отримання відповідачами зазначеної вимоги Банку з вини останніх не може бути підставою для відмови у позові Банку про виселення останніх у цій справі.

У цій справі виселення відповідачів здійснюється у порядку, передбаченому ст. 40 Закону України «Про іпотеку».

В силу вимог ст. 109 ЖК України виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.

Згідно із ст. 132 - 2 ЖК України порядок надання та користування жилою площею в жилих приміщеннях з фондів житла для тимчасового проживання встановлюється Кабінетом Міністрів України.

При вищевикладених обставинах, рішення суду про виселення відповідачів при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбано ними за рахунок кредиту банку, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання згідно із вищезазначеним порядком, встановленим КМУ, тобто у позасудовому порядку.

При цьому, слід зазначити також, що не виключається, вирішення окремо від цієї справи за клопотанням відповідачів питання щодо відстрочення чи зупинення примусового виконання оскаржуємого рішення суду першої інстанції у цій справі на стадії виконавчого провадження через мораторій на теперішній час примусового виконання (без згоди власника) рішення суду про звернення стягнення на це житлове приміщення.

Діти ОСОБА_5 - ОСОБА_6 (повнолітня) та ОСОБА_3 (неповнолітній) не були власниками вищезазначеного іпотечного будинку на час укладення договору іпотеки.

Місцем проживання дітей є місце проживання їх батьків.

Ст. 40 Закону України «Паро іпотеку» не містить обмежень щодо виселення будь-яких осіб, у тому числі дітей, в порядку звернення стягнення на іпотечне житлове приміщення.

ОСОБА_5 була і є законним представником ОСОБА_6 (до досягнення повнолітня) та ОСОБА_3

Передаючи житловий будинок в іпотеку Банку вважалось, що вона діє в інтересах неповнолітньої на той час ОСОБА_6

ОСОБА_3, 2009 р.н., взагалі ще не був народжений на час укладення договору іпотеки житлового будинку у 2007 році.

Виселення ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 при вищевикладених обставинах без надання іншого житлового приміщення за позовом Банку у цій справі не порушує житлових прав останніх.

Виселенню із іпотечного житлового приміщення при зверненні стягнення на це житлове приміщення підлягають лише особи, які фактично мешкають у цьому житловому приміщенні.

Як правильно було встановлено судом першої інстанції, відповідач ОСОБА_5 у вищезазначеному іпотечному житловому будинку на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуємого рішення фактично не мешкав, а тому у суду не було правових підстав для виселення останнього за цим рішенням.

При вищевикладених обставинах, рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права та прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Суд першої інстанції також з додержанням вимог ст. 88 ЦПК України вирішив питання про розподіл судових витрат між сторонами у цій справі.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та малолітнього ОСОБА_3, у задоволенні її апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок Банку судових витрат (а.с.145, 164), понесених нею при подачі цієї скарги до апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та малолітнього ОСОБА_3, відхилити.

Заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 серпня 2013 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяСавченко О.В.Стрелець Л.Г.Гончар М.С.