Ухвала суду № 41191395, 23.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/30791/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Зайцева М.П.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря Мосійчук І.М.

представника відповідача Кравець А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012

у справі № 2а-8500/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харків-Надра»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Харків-Надра» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Харків-Надра») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова) про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.02.2011 №0000172310/0, №0000182310/0, №0000192310/0 з урахуванням рішення ДПА Харківської області від 08.04.2011 №1464/10/25-103 за розглядом первинної скарги позивача.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2011, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що згідно акту перевірки від 18.01.2011 №36/23-104/34757094 встановлено порушення позивачем вимог: п. 5.9 ст. 5, пп. 7.6.4, п. 7.6 ст. 7 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі по тексту - Закон №334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 3583492,11 грн., у тому числі за півріччя 2009 року в сумі 3345443,12 грн., за 3 квартал 2009 року в сумі 207970,68 грн., за 2009 рік в сумі 7011,36 грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 23067,71 грн.; пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3, пп. 7.2.1, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі по тексту - Закон №168/97-ВР), в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 5171155,00 грн., у тому числі: у червні 2009 року на суму 2602453,00 грн., у липні 2009 року на суму 158232,00 грн., у серпні 2009 року на суму 2195,00 грн., у вересні 2009 року на суму 423684,00 гри., у жовтні 2009 року на суму 1086,00 грн., у листопаді 2009 року на суму 1681518 грн., у грудні 2009 року на суму 260087,00 грн., у січні 2010 року на суму 2170,00 грн., у лютому 2010 року на суму 2728,00 грн., у березні 2010 році на суму 3544,00 грн., у квітні 2010 року на суму 3661,00 грн., у травні 2010 року на суму 118,00 грн., у червні 2010 року на суму 29679,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону №334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також, в акті перевірки відповідачем викладені висновки, згідно яких позивачем порушено пп. 7.6.4 п. 7.6 Закону №334/94-ВР, що призвело до заниження підприємством валового доходу від продажу товарів на суму 50000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем відображено у податковому обліку доходи та витрати від операцій з векселями, які були отримані та передані у якості розрахунків з контрагентами, у відповідності до Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого Наказом ДПА України 29.03.2003 N143-10/239, зареєстрованого в Мінюсті України 08.04.2003 за N271/7592. Розрахунок фінансових результатів операцій з цінними паперами формувався підприємством у додатку К-3 до ряд. 01.4 декларації з податку на прибуток згідно норм п. 7.6 ст. 7 Закону №334/94-ВР. Так, договірна вартість векселя №0226520, який було отримано від комісіонера склала 2058000,00 грн. - сформувала витрати по рядку 3.2 розділу 3 додатка К-3 до декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2009 року, а його договірна вартість при передаванні у якості розрахунку з постачальником склала 2108000,00 грн. - сформувала доходи, які відображені у рядку 3.1 зазначеної декларації.

Судами вірно зазначено, що від'ємне значення фінансових результатів операцій з цінними паперами жодним чином не впливає на податковий облік, що формує результати розрахунків підприємства з податку на прибуток.

Отже, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що доводи відповідача, викладені в акті перевірки, про заниження позивачем задекларованих показників у ряд. 01.1 декларації з податку на прибуток підприємств є необґрунтованими, оскільки наведений рядок декларації взагалі передбачає відображення сум доходів, отриманих від продажу товарів (робіт, послуг), а відомості про фінансовий результат операцій з цінними паперами має бути відображений у рядку 01.4.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону №168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із ст. 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Поряд з цим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичне виконання договорів поставки від 01.06.2009 №48/06/09, від 26.03.2010 №100/04/10, договору комісії від 01.09.2009 №97/01/09, укладених між позивачем та ТОВ «Карпос», виконання договору зберігання від 01.04.2009 №320/07/09, укладеного між позивачем та ІП «Мелахіт», підтверджується належним чином оформленими актами послуг за договором поставки, розрахунковими платіжними документами, банківськими виписками, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, звітами комісіонера, актом здавання-приймання наданих послуг від 30.06.2009 на комісійну винагороду, тощо.

До складу податкового кредиту, в свою чергу, позивачем включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Карпос» товарів, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.

Що стосується доводів податкового органу про нікчемність договорів укладених між позивачем та ТОВ «Карпос», то відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженості дій позивача з ТОВ «Карпос» з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)М.П. Зайцев (підпис)М.О. Федоров