Рішення № 41191330, 22.10.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/6752/14 Головуючий:1 інст. Караченцев І.В.

Справа № 635/25/19/14-ц

Категорія: договірна Доповідач: Яцина В.Б.

РІШЕННЯ

іменем України

22 жовтня 2014 року м. Харків.

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області у складі :

Головуючого - судді - Яцини В.Б.,

суддів - Бурлака І.В., Карімової Л.В.,

при секретарі : Костюченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

на рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 липня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, третя особа Державна реєстраційна служба України про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

ВСТАНОВИЛА:

23 березня 2014 року ПАТ «Дельта Банк» (далі по тексту - Банк) звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на іпотечне майно, житловий будинок за адресою АДРЕСА_1, припинення її власності на це майна та виселення з будинку разом із усіма мешканцями. На обґрунтування позову Банк послався на те, що відповідачка станом на 27.03.2014 року є боржником за кредитним договором № 11312951000 від 12.03.2008р. на суму 72045,62 дол. США, що еквівалентно 575860,64 грн. У забезпечення своїх обов?язків по поверненню кредиту відповідачка передала в іпотеку вказаний жилий будинок. Посилаючись на те, що Банк придбав право вимоги у кредитора відповідачки за основним зобов'язанням, досудові вимоги Банку про виселення відповідачка разом із іншими особами, які там мешкають, не виконують, відповідно до ст. 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 346, 514 ЦК України, та договору іпотеки Банк просив задовольнити його вимоги.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 23 липня 2014 року у задоволенні позовних вимог Банку було відмовлено у повному обсязі

Не погоджуючись з таким рішенням районного суду Банк в апеляційній скарзі просить його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що суд безпідставно застосував норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки не з'ясував, чи використовує відповідачка іпотечне житло, як своє місце постійного проживання, чи є у неї у власності інше нерухоме житлове майно, чи згодна вона не відчуження заради погашення заборгованості за кредитом.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та розглянутого судом позову за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, ст. 305 ЦПК України, судова колегія вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом встановлено, що за кредитним договором № 1131295100 від 12.03.2008 року, укладеним між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2, відповідачка є боржником на суму 72045,62 дол. США, з них заборгованість за кредитом 45 671,40 дол. США і проценти за користування кредитом 26374,22 дол. США, що в цілому дорівнює 575860,23 грн. Згідно до договору іпотеки від 12.03.2008 року між вказаним банком та ОСОБА_2, відповідачка для забезпечення виконання своїх зобов'язань за договором кредиту передала в іпотеку свій жилий будинок АДРЕСА_1.

За договором від 08 грудня 2011 року ПАТ «Укрсиббанк» передало право вимоги за вказаним кредитним договором і договором іпотеки до Банку у обсягах та на умовах, що існували у первісного кредитора.

Суд вважав встановленим, що відповідно до ст.ст. 33, 38, 39 і положеннями іпотечного договору, у позивача є право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання іпотекодержателю права продажу Предмета іпотеки з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем та одночасним виселенням мешканців. Однак, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки предмет іпотеки використовується ОСОБА_2, як місце постійного її проживання, загальна площа квартири не перевищує 140,00 кв.м, Банк не довів, що у власності ОСОБА_2 знаходиться інше нерухоме майно, - позов не підлягає задоволенню.

При цьому районний суд всупереч вимог ст. 213 ЦПК України не з?ясував, що за наявними в матеріалах справи даними з паспорту відповідачки її постійне місце реєстрації перебуває за іншою, ніж предмет іпотеки адресою, а саме: АДРЕСА_2 (а.с. 36), а звернення стягнення на іпотечне майно було заявлено Банком у передбачений ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» спосіб - шляхом передачі Банку права власності на іпотечне майно, що вимагало від суду дослідити наявність у позивача права для звернення стягнення у такий спосіб, що суд всупереч наведеної норми цивільного процесуального права не перевірив.

Частиною 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого запису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як вбачається з ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання

здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У частині першій ст. 37 вказаного Закону визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Районний суд на вказані норми права, які з огляду на предмет та підстави заявленого позову підлягають до застосуванню у справі, не зважив, внаслідок чого не перевірив передбачені законом підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього за іпотеко держателем права власності.

Так, в матеріалах справи наявна копія договору поруки б/н від 12.03.2008 року, укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2, яким забезпечено виконання відповідачем основного зобов'язання за договором кредиту шляхом передачі в іпотеку житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 103,6 кв.м., житловою площею 23.5 кв.м. (а.с. 30-32). Відповідно до п. 5.2.1 договору іпотеки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання відбувається на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (а.с. 51). Інших правил або застережень про можливість набуття права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки вказаний договір не містить, і в матеріалах справи такі окремі договори про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття предмета іпотеки у власність - також відсутні.

При таких обставинах та відповідно до наведених норм матеріального права у позивача, який не може набувати права вимоги у більшому обсязі, ніж попередній кредитор, відсутнє право на звернення стягнення на іпотечне майно у заявлений у позові спосіб.

Така ж правова позиція викладена у п.п. 38, 39 постанови Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Оскільки таким чином районний суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; ухвалив своє рішення при недоведеності обставин справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; порушив і неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, то відповідно до п.п. 1,2, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволення позову з інших підстав, і з частковим задоволенням скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 316, 317, 319-324, 327 ЦПК України, судова колегія -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 липня 2014 року скасувати.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відмовити, за його безпідставністю.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий :

Судді :