Постанова № 41189868, 03.11.2014, Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/6632/13-к провадження 1-кп/619/96/14

ВИРОК

іменем України

3 листопада 2014 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області

у складі: головуючого судді - Нечипоренко І.М.

секретаря судового засідання - Мєщан І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження (№12013220280001790) по обвинуваченню:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_13, уродженця м. Харків, громадянина України, освіта середня, не працюючого, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, одруженого, має на утриманні доньку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше судимого 10.05.2007 року згідно вироку Київського районного суду м. Харкова за ч.2 ст. 286 КК України до 6 років позбавлення волі, 06.01.2011 року умовно-достроково звільнений на 1 рік 11 місяців 3 дні за постановою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29.12.2010 року,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.189 КК України, -

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця смт. Сахновщина Харківської області, громадянина України, одруженого, не працюючого, освіта середня, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3, раніше судимого 07.04.2000 року Сахновщинським районним судом Харківської області за ч.3 ст. 81, ч.3 ст. 140, ч.1 ст. 89 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі; 30.10.2001 року Сахновщинським районним судом Харківської області за ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 186, ч.1 ст. 152, ст. 71 КК України до 5 років позбавлення волі; 22.01.2008 року Московським районним судом м. Харкова за ч.2 ст. 199, ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 186, ч.1 ст. 263 КК України до 8 років позбавлення волі, звільненого умовно-достроково на підставі постанови Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 07.06.2013 року на невідбутий строк 1 рік 7 місяців,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.189 КК України, -

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_9, уродженця м. Харків, громадянина України, не одруженого, освіта середня-спеціальна, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_4, раніше судимого 24.05.2006 року Червонозаводським районним судом м. Харкова за ч.2 ст. 190 КК України до 1 року 1 місяця позбавлення волі; 23.05.2008 року Червонозаводським районним судом м. Харкова за ч.2 ст. 307 КК України вирок до 5 років позбавлення волі, звільнений умовно-достроково 18.07.2011 року відповідно до постанови Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 08.07.2011 року на 1 рік 6 місяців 5 днів;

у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.189, ч.1 ст. 187 КК України, -

за участю: прокурора - Філоненко К.С.

захисників - ОСОБА_5

-ОСОБА_6

- ОСОБА_7

обвинувачених - ОСОБА_3

- ОСОБА_4

- ОСОБА_1

встановив:

11 вересня 2013 року ввечері ОСОБА_1 разом із знайомими ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зателефонували ОСОБА_8 та запропонували йому відпочити разом за пляшкою пива. В подальшому, ОСОБА_4, прибувши до станції метро «Радянська» м.Харків, в обумовленому раніше місці зустрівся з ОСОБА_8 та ОСОБА_3, після чого, вони разом на найнятому автомобілі НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_9 поїхали до місця зустрічі із ОСОБА_1 на автодорогу «Київ-Харків-Довжанський» Дергачівського району Харківської області - неподалік від розташування території оздоровчого комплексу «Сонячна галявина «Фельдман-екопарк». Приблизно о 22 годині ОСОБА_1, побачивши автомобіль, що під'їхав до обумовленого місця, підбіг до задньої правої пасажирської двері, відкрив її та силоміць почав витягати ОСОБА_8 за комір кофти. При цьому, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, які стали наслідком негідної, як вони вважали поведінки з боку ОСОБА_8, стали наносити йому удари кулаками по різним частинам тіла, допомагаючи ОСОБА_1 витягти останнього з машини. Після чого, між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 зав'язалася бійка, під час якої ОСОБА_8 упав через відбійник та потім втік до лісу. Згідно висновку судово-медичної експертизи №1508-С від 13.09.2013року у ОСОБА_8 маються наступні тілесні ушкодження: синець на обличчі праворуч, синці на шиї, плечі, тулубі, лівому стегні, циркулярні синці на шиї, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були кваліфіковані за ч.3 ст.189 КК України, як вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи. Крім того, дії обвинуваченого ОСОБА_4 також, кваліфіковані за ч.1 ст. 187 КК України, як розбій, тобто напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаним з насильством, небезпечним для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу або з погрозою застосування такого насильства.

Допитані в судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_1, ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого їм злочину, передбаченого ч.3 ст. 189 КК України та ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, передбачених ч.3 ст. 189 та ч.1 ст. 187 КК України не визнали та показали, що вони, з метою провчити ОСОБА_8, який вів себе негідно, нанесли останньому по декілька ударів кожний.

Відповідно до ч.3 ст.337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

При цьому суд, вважає за необхідне відповідно до вимог ч. 3 ст. 337 КПК України, вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, в частині зміни правової кваліфікації дій обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_3 з ч.3 ст. 189 КК України та ОСОБА_4 з ч.3 ст. 189 та ч.1 ст. 187 КК України на ч.1 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до загальної судової практики, небезпечне для життя чи здоров'я насильство (ст.ст. 187, 189 ч.3 КК України) це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не привели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх вчинення, зокрема призвели до втрати свідомості.

Згідно висновку експерта № 1508-С від 13.09.2013 року (т.1 а.с.37) тілесні ушкодження, отримані ОСОБА_8 відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень та об'єктивних даних про спричинення короткочасного розладу здоров'я або незначну втрату працездатності та про те, що потерпілий втрачав свідомість в матеріалах кримінального провадження немає.

У п.16 ст.7, ст. 23 КПК України закріплено принцип безпосередності дослідження показань, речей і документів.

Відповідно до статті ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, а ч.4 ст. 95 цього ж кодексу передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

З цього приводу суд зазначає, що потерпілий ОСОБА_8 у судові засідання жодного разу не з'явився, не дивлячись на неодноразове застосування до нього грошового стягнення.

Згідно зі статтею 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Безпосередньо дослідивши у судовому засіданні дані, які містяться у протоколах проведення слідчого експерименту від 25.10.2013 року (т.1 а.с.120-155) за участю обвинувачених та у присутності понятих ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які були допитані під час судового розгляду як свідки, суд дійшов до висновку про визнання даних протоколів недопустимими доказами, виходячи з наступного.

Відповідно до п.25 статті 3 КПК України понятий являється учасником кримінального провадження. Статтею 223 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор зобов'язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для слідчого експерименту. Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження. Зазначені особи можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення відповідної слідчої (розшукової) дії.

Як зазначив у судовому засіданні свідок ОСОБА_12, під час його рибальства з ОСОБА_11 до них на ставок приїхав працівник міліції, якого останній знав, та запропонував їм бути понятими. Крім того, свідок ОСОБА_12 зазначив, що він був присутній під час слідчого експерименту тільки з одним із обвинувачених, з ким саме не пам'ятає, та у зв'язку з поганим самопочуттям за станом здоров'я, залишився на дорозі біля машини та не був присутнім при слідчих експериментах з іншими обвинуваченими, а потім підписав всі надані йому протоколи.

На підставі вищевикладеного суд вважає, що дані, які містяться у протоколах проведення слідчого експерименту від 25.10.2013 року є недопустимими.

Відповідно до ч.1 ст. 65 КПК України свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

Частиною 1 ст. 85 КПК України передбачено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Вислухавши показання свідків у судовому засіданні ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, та ОСОБА_17, суд вважає дані докази неналежними, оскільки повідомлені ними обставини не підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні. До того ж, свідок ОСОБА_17 повідомив, що ОСОБА_8, коли прийшов на АЗС просив викликати то таксі, то швидку допомогу, вів себе неадекватно, у зв'язку з чим, ОСОБА_17 викликав міліцію. Свідок ОСОБА_13 показала, що вночі 12 вересня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 приїхали до неї додому та віддали мобільний телефон сина, пояснивши, що ОСОБА_8 скоро повернеться. До того ж, жоден із зазначених свідків не були безпосередніми очевидцями пригоди.

Також, зібрані докази, що містяться у матеріалах кримінального провадження та були досліджені у судовому засіданні, а саме: протокол огляду місця події від 12.09.2013 року з довідкою про поломку електроносія фотоапарата (т.1 а.с.25-28); висновок судової експертизи № 8697 від 11.10.2013 року, відповідно до якої на поверхнях наданих на дослідження фуфайки та спортивної куртки потерпілого ОСОБА_8 сліди нафтопродукту (у тому числі і пально-мастильних матеріалів нафтової природи) відсутні (т.1 а.с.40-44); висновок експертизи № 8698 від 30.09.2013 року про те, що на одязі потерпілого ОСОБА_8 є поодинокі сторонні волокна-нашарування (т.1 а.с.45-49); висновок експерта № 170 від 21.09.2013 року про те, що слідів папілярного узорів на трьох пляшках ємкістю 0,5л, які були вилучені при огляді місця події, не виявлено (т.1 а.с.53-54) - не підтверджують обставин, викладених в обвинувальному акті щодо скоєння обвинуваченими ОСОБА_1 та ОСОБА_3 злочину, передбаченого ч.3 ст. 189 КК України та обвинуваченим ОСОБА_4 злочинів, передбачених ч.3 ст. 189, ч.1 ст. 187 КК України.

Таким чином, винуватість обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у скоєнні злочину передбаченого ч.1 ст.125 КК України підтверджена показаннями самих обвинувачених та висновком судово-медичної експертизи № 1508-С від 13.09.2013 року, які узгоджуються між собою.

Відповідно до ч.2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

При вирішенні питання про вид і міру покарання ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд враховує щире каяття у вчиненні злочину, передбаченому ч.1 ст.125 КК України, що відповідно до п.1 ч.1 ст.66 КК України визнається судом обставиною, яка пом'якшує їх покарання.

Вивченням даних про особу ОСОБА_1 встановлено, що він раніше судимий, не працює, одружений, має на утриманні доньку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, на обліку у лікаря-нарколога і лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.

Вивченням даних про особу ОСОБА_3 встановлено, що він раніше судимий, не працює, одружений, має на утриманні матір - ОСОБА_18, яка являється інвалідом І групи та потребує стороннього догляду, на обліку у лікаря-нарколога і лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо.

Вивченням даних про особу ОСОБА_4 встановлено, що він раніше судимий, не одружений, не працює, має батьків-пенсіонерів, мати ОСОБА_19 за станом здоров'я потребує постійної сторонньої допомоги, на обліку у лікаря-нарколога і лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.

При призначенні покарання обвинуваченим суд, відповідно до вимог ст.65 КК України, бере до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, який згідно статті 12 КК України являється злочином невеликої тяжкості.

За таких обставин справи, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченим покарання за у виді громадських робіт в межах санкції частини цієї статті.

Суд вважає, що таке покарання буде достатнім і необхідним для виправлення обвинувачених та попередження вчинення ними нових злочинів.

Враховуючи, що обвинуваченим ОСОБА_3 було скоєно злочин в період умовно-дострокового звільнення, остаточне покарання суд призначає за правилами, передбаченими ст. 71 КК України.

Відповідно до п.п. «в», «є» ст.1 Закону України "Про амністію у 2014 році" № 1185-VII від 08.04.2014 року звільненню від покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань не пов'язаних із позбавленням волі підлягають особи засуджені за умисні злочини які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст.12 КК України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до ст.12 КК України, що не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами та які на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, які визнані інвалідами першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.

Згідно ст. 9 Закону України «Про амністію в 2014 році» питання щодо застосування амністії вирішує суд.

ОСОБА_3 засуджується за вчинення злочину невеликої тяжкості, на день набрання чинності Законом України "Про амністію у 2014 році" має матір - інваліда першої групи, яка не має інших працездатних дітей.

ОСОБА_1 засуджується за вчинення злочину невеликої тяжкості, на день набрання чинності Законом України "Про амністію у 2014 році" має неповнолітню доньку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, у відношенні якої не позбавлений батьківських прав.

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не відносяться до осіб, зазначених в ст. 8 Закону України «Про амністію в 2014 році», щодо яких не може бути застосована амністія.

Частиною 5 статті 72 КК України передбачено, що попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті, де в п.«г» зазначено, що одному дню позбавлення волі відповідають вісім годин громадських робіт.

Враховуючи положення зазначеної вище статті ОСОБА_4 вважається таким,

що відбув покарання, оскільки відповідно до протоколу затримання, він був затриманий 24 жовтня 2013 року та знаходився під вартою до 12 травня 2014 року, тобто 6 місяців та 18 днів.

Згідно ст. 124 КПК України суд стягує з обвинувачених на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

З урахуванням вимог ст.ст.176, 177, 200, 377 КПК України у суду відсутні підстави для зміни запобіжного заходу, у зв'язку з цим до набрання вироком законної сили суд залишає незмінним запобіжний захід у виді застави щодо обвинуваченого ОСОБА_1, запобіжний захід у виді домашнього арешту щодо обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_3 діяли до 12 липня 2014 року та відповідно до 23 серпня 2014 року та у встановленому законом порядку не були продовжені, тому відповідно до ч.6 ст. 181 КПК України припинили свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374, 376, 377 КПК України, суд -

ухвалив:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначити йому покарання у виді двохсот годин громадських робіт.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_12, звільнити від призначеного покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію в 2014 році» від 08.04.2014 року.

Запобіжний захід ОСОБА_1 - застава, до набрання вироком законної сили залишити незмінним.

Після набрання вироком законної сили, згідно ч.1 ст. 182 КПК України, грошову заставу в сумі 80290,00грн. (вісімдесят тисяч двісті дев'яносто гривень), внесену згідно квитанції № ПН1576 від 30 жовтня 2013 року в касу відділення № 133 ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» (отримувач: Територіальне управління ДСА в Харківській області, код отримувача: 26281249, р/р 37318008000164 МФО:851011) - повернути ОСОБА_2.

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначити йому покарання у виді двохсот годин громадських робіт.

На підставі ст.71 КК України ОСОБА_3 частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Московського районного суду м.Харкова від 22.01.2008 року та остаточно визначити покарання у виді 1 (одного) року 7 (семи) місяців 10 (десяти) днів позбавлення волі.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, звільнити від призначеного покарання на підставі п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію в 2014 році» від 08.04.2014 року.

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначити йому покарання у виді двохсот годин громадських робіт.

Зарахувати ОСОБА_4 попереднє ув'язнення з 24.10.2013 року по 12.05.2014 року та вважати його таким, що відбув покарання за даним вироком повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 процесуальні витрати за проведення хімічних та дактилоскопічної експертизи на користь держави у розмірі 996,16 (дев'ятсот дев'яносто шість гривень 16 копійок) гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 процесуальні витрати за проведення хімічних та дактилоскопічної експертизи на користь держави у розмірі 996,16 (дев'ятсот дев'яносто шість гривень 16 копійок) гривень.

Стягнути з ОСОБА_20 процесуальні витрати за проведення хімічних та дактилоскопічної експертизи на користь держави у розмірі 996,16 (дев'ятсот дев'яносто шість гривень 16 копійок) гривень.

Речові докази:

- полімерний пакунок у якому знаходиться фуфайка та спортивна куртка, а також картонний коробок із пляшками ємкістю 0,5 літра, які знаходяться на зберіганні у камері схову Дергачівського РВ ГУМВС України в Харківській області - знищити;

- фуфайку та спортивну куртку, що знаходяться на зберіганні в камері схову Дергачівського РВ ГУМВС України в Харківській області - повернути ОСОБА_8

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя І.М. Нечипоренко