Постанова № 41189764, 26.03.2014, Рубіжанський міський суд Луганської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2014 Провадження №2-а/425/18/14

Справа №425/200/14-а

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі:

головуючого - судді Коваленка Д.С.,

при секретарі - Томко Л.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) до Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області (код ЄДРПОУ: 03196860) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Рубіжанського міського суду Луганської області з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області, яким просила визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплати їй за рахунок коштів Державного бюджету України на її користь допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також зобов'язати відповідача здійснити донарахування та виплату за рахунок коштів Державного бюджету України на її користь допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років на поточний рік, починаючи з липня 2013 року по день ухвалення рішення суду по справі, з урахуванням фактично виплачених сум.

У призначений день та час судового засідання, для розгляду справи по суті сторони не з'явились. Про місце, день та час розгляду справи повідомлялись належним чином. Позивач та представник відповідача подали письмові заяви (а.с.5,53), якими просили суд розглянути справу без їх участі. При цьому через канцелярію суду 27 січня 2014 року представником відповідача були надані заперечення на адміністративний позов (а.с.26-30).

В силу положень частини шостої статті 12 та частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі за текстом - КАС України), розгляд справи здійснювався за відсутності осіб, які беруть участь у справі - в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами, а фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У своєму позові позивач посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила дитину: ОСОБА_2, та у зв'язку з цим стала на облік до відповідача, який з липня 2013 року призначив, та виплачує їй допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 130 гривень. Вважаючи, що вказана допомога їй належить до виплати у розмірі прожиткового мінімуму для дитини віком до 6 років, позивач, у листопаді 2013 року звернулась до відповідача з проханням провести перерахунок, що зумовлює також і виплату недоотриманих нею сум. У зв'язку з відмовою відповідача це зробити, вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернулась до суду для захисту свого порушеного права. Свої вимоги обґрунтовує тим, що

станом на дату призначення їй розміру вказаної допомоги, діє норма статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» якою встановлено, що розмір зазначеної допомоги складає встановлений законом прожитковий мінімум для дитини віком до 6 років.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, вважаючи свої дії правомірними. Свої заперечення обґрунтовував тим, що норма статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» існує в редакції внесеній пунктом 23 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет на України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який не передбачає тих положень, на які посилається позивач. Крім того, дію пункту 22 «Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1751 (в редакції, із змінами, внесеними постановою КМУ №57 від 22 лютого 2008 року) на час призначення розміру допомоги позивачу, зупинено чи скасовано не було, а вона передбачає виплату саме у такому розмірі і порядку, як сплачує відповідач. Тому, у задоволенні позову слід відмовити.

Суд на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, кожного наявного у матеріалах справи доказу окремо, а також у їх сукупності, встановив наступні обставини:

ОСОБА_1 (а.с.6-7) з 17 листопада 2011 року по 01 липня 2013 року, перебувала на обліку у Рубіжанському міському центрі зайнятості, як безробітна (а.с.46,51-52,57).

У період з 06 жовтня 2011 року по 01 липня 2013 року, ОСОБА_1, за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, не працювала (а.с.51-52).

П'ятого травня 2013 року, ОСОБА_1, народила сина: ОСОБА_2 (а.с.8).

Другого серпня 2013 року, Управлінням праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області було прийнято рішення призначити ОСОБА_1 з 01 липня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 130 гривень (а.с.54).

Вісімнадцятого листопада 2013 року, ОСОБА_1 звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області із заявою щодо проведення перерахунку і виплати призначеної їй допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з моменту її призначення, у відповідності до Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» (а.с.15-16).

Двадцять шостого листопада 2013 року, Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області відмовило ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку і виплаті допомоги на підставах, яких вона просила (а.с.9-10).

Сімнадцятого січня 2013 року, ОСОБА_1 звернулась до Рубіжанського міського суду Луганської області із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області, яким просила визнати неправомірною відмову у здійсненні їй перерахунку та виплаті допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також зобов'язання вчинити ці дії (а.с.3-5).

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем виник публічно-правовий спір, в межах якого позивач (як особа яка має право на отримання соціального захисту у вигляді державної грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) вважає, що дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень, порушують її право на отримання вказаної допомоги у належному розмірі.

Для вирішення спору, враховуючи визначені судом правовідносини, суд застосовує такі норми матеріального і процесуального права, виходячи при цьому із наступних мотивів:

Відповідно до положень частини 1 статті 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів

неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. При цьому, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Так, у постанові від 25 грудня 2012 року, що прийнята у справі №21-410а12 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/28332590) з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм права, які регулюють питання визначення розміру виплати державної грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, Верховний Суд України зазначив, що з 22 травня 2008 року, тобто з дати проголошення Конституційним Судом України рішення №10-рп/2008 (у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), відновили свою дію норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», у тому числі норми статті 42 і 43, які були виключені положеннями пункту 25 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року №107-VI, у зв'язку із визнанням цих положень неконституційними.

Також, Верховним Судом України відзначено, що з 01 січня 2009 року, у зв'язку із закінченням строку дії норм Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року №107-VI, відновили свою дію норми статей 13 і 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», які були змінені нормами Розділу ІІ вказаного закону.

Судом який розглядає справу встановлено, що на дату призначення відповідачем позивачу розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та вирішення питання щодо її перерахунку за заявою позивача, нормами, які регулювали питання щодо визначення розміру вказаної допомоги, були норми саме Законів України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», в редакції, що відновили свою дію, за вказаних вище обставин.

Зокрема, норма статті 13 Закону України ««Про державну допомогу сім'ям з дітьми» визначала, що право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за цим Законом, має не застрахована в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування особа (один з батьків дитини, усиновитель, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною. А нормою статті 15 вказаного закону було передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Тому правила визначення розміру вказаної допомоги що передбачені цим законом, а також положеннями Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» від 27 грудня 2001 року №1751 (яку постановлено на виконання статті 1 цього закону), поширювались на осіб, що не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Разом з цим, нормою статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» було передбачено, що право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (за цим законом) має застрахована особа (один із батьків дитини, усиновитель, баба, дід, інший родич або опікун), яка фактично здійснює догляд за дитиною. А нормою статті 43 вказаного закону передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду (у розумінні закону - Фонду соціального страхування з тимчасової втрати

працездатності), але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом. Тому правила визначення розміру вказаної допомоги що передбачені цим законом, поширювались на осіб, що є застрахованими в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Отже, обрання відповідачем нормативних положень для застосування правил визначення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, залежало передусім від статусу особи, яка мала право на вказану допомогу, тобто чи була вона «застрахованою особою в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування» в розумінні Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», чи ні.

Відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 2 вказаного закону, «застрахованою особою» вважався найманий працівник, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 2 цього закону, «найманим працівником» вважалась фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи.

Статтею 6 цього ж закону, визначено перелік осіб, на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням. А це, зокрема: 1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах; 2) члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів; 3) громадяни України, які працюють за межами території України і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 4) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства.

Судом встановлено, що позивач з 17 листопада 2011 року по 01 липня 2013 року (тобто дату призначення їй допомоги) перебувала на обліку у Рубіжанському міському центрі зайнятості, як безробітна (а.с.46,51-52,57) та за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, не працювала, а також обраною на виборну посаду в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах - не була (а.с.51-52).

Доказів того, що позивач відносився до кола інших осіб, на користь яких за Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» здійснюється

загальнообов'язкове державне соціальне страхування, позивачем не було надано ні відповідачу (на момент призначення розміру допомоги та вирішення питання щодо його перерахунку), ні до суду.

За таких обставин відповідач, вирішуючи питання щодо призначення позивачу розміру грошової допомоги по догляду за дитиною та щодо її перерахунку, повинен був вважати позивача особою, яка у розумінні Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» не є застрахованою. А тому, при визначенні розміру зазначеної допомоги, керуватись правилами, що унормовані саме Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

Так, статтею 14 вказаного закону (яка не змінювала своєї редакції у період спірних правовідносин) було передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день досягнення дитиною вказаного віку включно.

Статтею 15 цього ж закону, в редакції яка відновила свою дію з 01 січня 2009 року (у зв'язку із закінченням строку дії норми пункту 23 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року №107-VI, яким вказана стаття була змінена) та діяла на момент призначення позивачу розміру допомоги передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» (зокрема статті 7) розмір прожиткового мінімуму для дитини віком до 6 років, з 1 січня 2013 року склав 972 гривні, а з грудня 1032 гривні. Тому, визначаючи позивачу суму грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відповідач мав призначити її розмір на рівні 972 гривні, а не 130 гривень - як призначив відповідач. Відповідно, отримавши заяву позивача на здійснення перерахунку призначеного їй розміру грошової допомоги, відповідач мав задовольнити її, та донарахувати до призначеного позивачу розміру грошової допомоги різницю між сумою 130 гривень і 972 гривні, починаючи з липня 2013 року, та виплатити недоплачені суми, чого зроблено не було.

Доводи відповідача щодо необхідності застосування статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» в редакції, внесеній пунктом 23 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет на України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ґрунтуються на неправильному застосуванні принципу дії норми права у часі та спростовуються висновками Верховного Суду України, що зазначені у постанові від 25 грудня 2012 року, яка прийнята у справі №21-410а12 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/28332590) у порядку статті 244-2 КАС України.

Доводи відповідача щодо необхідності застосування положень пункту 22 «Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1751 від 27 грудня 2001 року, суд вважає помилковими з огляду на наступне:

По-перше. Відповідно до положень частини четвертої статті 1 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», Кабінету Міністрів України надано повноваження встановлювати порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, а не його розмір. Станом на дату виникнення спірних правовідносин, розмір грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку був чітко визначений вказаним законом. При цьому іншими законами, дія відновленої редакції статті 15 та дія статті 1 не була зупинена чи скасована, а тому вони мають вищу юридичну силу (тобто пріоритет у застосуванні) по відношенню до акту Кабінету Міністрів України, яким встановлюється інший розмір допомоги, ніж той, що встановлений законом України.

По-друге. Норма пункту 22 «Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми», редакцію якої застосовує відповідач до спірних правовідносин, зокрема із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2008 року №57, містить посилання на статтю 15 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», яка на момент прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2008 року №57 дійсно діяла в іншій редакції. Але оскільки станом на 01 липня 2013 року (дата призначення позивачу розміру допомоги) та 26 листопада 2013 року (дата відмови позивачу у здійсненні перерахунку та виплаті допомоги) стаття 15, діяла в редакції Закону України від 22 березня 2001 року №2334-ІІІ, тобто передбачала у якості розміру допомоги, розмір встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, підстави для застосування зазначеного акту Уряду, яким встановлено інший розмір ніж у законі, відсутні.

Також, суд вважає помилковими доводи відповідача щодо застосування рішень Конституційного Суду України (від 26 грудня 2011 року, 25 січня 2012 року) та рішень Європейського Суду України («Ейрі проти Ірландії», «Кайран Асмундсон проти Ірландії») в обґрунтування необхідності застосування положень пункту 22 «Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми», в редакції яку застосовує відповідач, оскільки вказаними рішеннями не підтверджується, що Кабінет Міністрів України може встановлювати розміри конкретних виплат тоді, коли повноваження на таке встановлення йому не було надано, а також не підтверджується, що Уряд має повноваження своїм актом змінити конкретні розмірі соціальних виплат, які вже встановлені законом України, що діє.

Доводи відповідача про те, що призначити інший розмір допомоги він не має можливості у зв'язку з тим, що це здійснюється автоматизованим програмним забезпеченням, яке розробляється та надходить від Міністерства соціальної політики України, а внесення до нього змін технічно неможливо і недопустимо, - суд до уваги не бере, як і посилання відповідача на те, що у нього відсутнє право добровільного списання коштів державного бюджету, яке надано органам державної казначейської служби. Оскільки в силу положень частини першої статті 5 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника).

З огляду на викладене, суд вважає доведеним наявність у позивача права на отримання грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 972 гривні, і на дату призначення позивачу розміру допомоги (01 липня 2013 року), і на дату відмови позивачу у здійсненні перерахунку та виплаті допомоги (26 листопада 2013 року), а також те, що порушив вказане право відповідач. Тому, відмову відповідача у проведенні перерахунку вже призначеної позивачу суми грошової допомоги у розмірі 130 гривень до розміру 972 гривні за кожен місяць, починаючи з липня 2013 року та виплаті їй донарахованих сум, слід визнати незаконною, а позовні вимоги в цій частині - задовольнити.

Що стосується вимог позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити донарахування за рахунок коштів Державного бюджету України на її користь допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для дітей віком до 6 років на поточний рік, починаючи з липня 2013 року по день ухвалення рішення суду по справі, з урахуванням фактично виплачених сум, то суд вважає їх такими, що також підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

Обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права на отримання вказаної допомоги у належному розмірі, суд вважає таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення і наслідкам, спричиненим цим порушенням, а тому зможе відновити порушене право позивача.

При цьому судом враховано, що на дату ухвалення рішення суду грошова допомога

виплачується позивачу із розрахунку 130 гривень на місяць (а.с.26-31), тобто право позивача продовжує порушуватись відповідачем, і нормативно-правові положення, які регулюють спірні правовідносини у 2014 році - не змінились, а положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (зокрема, статтею 7) розмір прожиткового мінімуму для дитини віком до 6 років встановлений у розмірі 1032 гривні, тобто вище ніж 130 гривень, як нараховує та виплачує відповідач.

Разом з цим, судом враховане й те, що позивач звернулась до суду, в межах строків звернення до суду, встановлених статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки звернення до суду мало місце 17 січня 2014 року (а.с.3), а конкретний розмір її допомоги у розмірі 130 гривень, було встановлено відповідачем тільки в 02 серпня 2013 року (а.с.54).

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до положень частини першої статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Зважаючи на те, що рішення ухвалене на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, а судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 73 (сімдесят три) гривні 08 (вісім) копійок, які понесені позивачем у цій справі, суд вважає документально підтвердженими (а.с.1,2), вони підлягають стягненню на користь позивача з місцевого бюджету міста Рубіжне Луганської області.

Керуючись статтями 1-7,12,17-20,23,24,69-87,94,138,143,151-154,158-167,254 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) до Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області (код ЄДРПОУ: 03196860) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області (код ЄДРПОУ: 03196860) щодо відмови ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) у перерахунку та виплаті за рахунок коштів Державного бюджету України на її користь державної грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дитини до 6 років на 2013 рік.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області (код ЄДРПОУ: 03196860), за рахунок коштів Державного бюджету України, здійснити донарахування ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з 01 липня 2013 року по 03 березня 2014 року, до розміру прожиткового мінімуму для дитини віком до 6 років, встановленого законами України «Про державний бюджет України на 2013 рік» і «Про Державний бюджет України на 2014 рік» на момент кожної виплати, з урахуванням фактично виплачених їй сум.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області (код ЄДРПОУ: 03196860), за рахунок коштів Державного бюджету України, здійснити виплату донарахованої ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Стягнути з місцевого бюджету міста Рубіжне Луганської області на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 73 (сімдесят три) гривні 08 (вісім) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного адміністративного суду через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 31 березня 2014 року.

Суддя - Д.С. Коваленко