Ухвала суду № 41189279, 28.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2014 року м. Київ К/800/45368/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря: Іванов Д.О.

представників:

позивача: Трута Д.В.

відповідача: Українська Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2014 року

у справі № 826/6487/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)» (далі по тексту - позивач, ТОВ «АСТІ (Україна)») звернулось з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі по тексту - відповідач, МГУ Міндоходів Центрального офісу з ОВПП) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2014 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2014 року апеляційну скаргу МГУ Міндоходів Центрального офісу з ОВПП залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «АСТІ (Україна)», посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу МГУ Міндоходів Центрального офісу з ОВПП залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що МГУ Міндоходів Центрального офісу з ОВПП проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ «АСТІ (Україна)» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за жовтень 2013 року, за результатами якої складено акт від 17.01.2014 року № 50/40-50/37-20/20027449.

В акті перевірки, зазначено, що позивачем порушено пп. 14.1.18, п. 14.1 ст. 14, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме: завищено бюджетне відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2013 року на суму - 18 439 352,00 грн.

Не погоджуючись із висновками вказаного акту позивачем було подано до МГУ Міндоходів Центрального офісу з ОВПП заперечення на акт.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, з урахуванням відповіді на заперечення до акту перевірки, МГУ Міндоходів Центрального офісу з ОВПП прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.02.2014 року № 0000143720, яким ТОВ «АСТІ (Україна)» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 18 439 352,00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 9 219 676,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, зазначене податкове повідомлення-рішення податковими органами залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог пп. 14.1.18. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно п. 200.1 ст. 201 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 ст. 200 ПК України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п. 200.3.ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4. ст. 200 ПК України передбачено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно податкової декларації з ПДВ за жовтень 2013 року позивачем задекларовано від'ємне значення податку на додану вартість в сумі 28 351 804,00 грн. (рядок 19 декларації з ПДВ - від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту).

У рядку 23.1 вищевказаної декларації ТОВ «АСТІ (Україна)» визначено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника в банку у розмірі 18 439 352,00 грн. Дана сума сформована позивачем з урахуванням залишку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, нарахованої за попередні звітні (податкові) періоди.

Правомірність формування ТОВ «АСТІ (Україна)» податкового кредиту за вказаний період, підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, рахунками-фактури, платіжними дорученнями, банківськими виписками, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Крім того, відповідач зазначає, що згідно наданих до перевірки виписок банку в графі «призначення платежу» не вказано згідно якого договору здійснено перерахування коштів за товари (послуги), в розділі мета платежу вказано: «плата за товар, в тому числі ПДВ» без зазначення всіх необхідних документів (реквізитів договорів, рахунків-фактур, актів виконаних робіт, актів виконаних робіт тощо) на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу, що є порушенням п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 року № 22 та зареєстрованої в Мін'юсті України 29.03.2004 року за № 377/8976 (далі - Інструкція), та, що у платіжних документах не вказано реквізити рахунків-фактур або видаткових накладних, на підставі яких здійснюється оплата, у зв'язку з чим неможливо підтвердити факт оплати позивачем товарів/послуг.

Пунктом 3.8 Інструкції передбачено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».

Як вбачається з матеріалів справи, згідно платіжних доручень, в графі «Призначення платежу» зазначено номери і дати договорів, за якими проводиться оплата та номери і дати рахунків-фактур, що, є достатнім для ідентифікації господарської операції, в ході здійснення якої здійснюється платіж.

Також, слід зазначити, що МГУ Міндоходів Центрального офісу з ОВПП не заперечувало реальності господарських операцій, здійснених позивачем, за результатами яких виникло від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на додану вартість, ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняте податковим органом спірне рішення є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2014 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2014 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов