Ухвала суду № 41189075, 09.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/39979/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Рибченка А.О., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Онлі Правда»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року

у адміністративній справі № 826/19702/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Онлі Правда»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Онлі Правда» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 28 серпня 2013 року №№0002932207 та 0002942207.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 31 березня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 28 серпня 2013 року №№0002932207 та 0002942207.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення на користь платника податку, зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є неправомірними та підлягають скасуванню, оскільки, надані первинні документи містять усі обов'язкові реквізити, матеріалами справи підтверджується надання послуг та використання їх у господарській діяльності позивача, а тому останній правомірно включив відповідні суми до складу податкового кредиту та валових витрат.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 31 березня 2014 року скасовано, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що надані позивачем документи не можна вважати первинними бухгалтерськими документами, які б підтверджували фактичне здійснення господарської операції з контрагентом ТОВ «Торговий дім «Стироплен».

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Онлі Правда» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 31 березня 2014 року, якою задоволенні позовні вимоги позивача, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ТД «Стироплен» за період з 01 травня 2012 року по 31 жовтня 2012 року, за результатами якої складено акт від 20 травня 2013 року №322/1-22-30/37118895, на підставі якого відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 28 серпня 2013 року №0002942207, згідно якого за порушення п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 87078,00 грн., у тому числі 69662,00 грн. за основним платежем та 17416,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та №0002932207, згідно якого за порушення п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 88413,00 грн., у тому числі 70730,00 грн. за основним платежем та 17683,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судами встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Торговий дім «Стироплен» (виконавець) були укладені договори про надання послуг №030412 від 03 квітня 2012 року, №070512 від 07 травня 2012 року, №180512 від 18 травня 2012 року, №300512 від 30 травня 2012 року, 080612 від 08 червня 2012 року, №270612 від 27 червня 2012 року, №060812 від 06 серпня 2012 року, №040512 від 4 травня 2012 року, № 120712 від 12 липня 2012 року, 300712 від 30 липня 2012 року, 07/09/12 від 07 вересня 2012 року, відповідно до умов яких замовник доручає виконавцеві, а виконавець зобов'язується надати замовнику за плату послуги по організації досліджень, збору та обробки інформації.

Також між позивачем (замовник) та ТОВ «Торговий дім «Стироплен» (виконавець) було укладено ряд договорів, які включають в себе відповідні права та обов'язки сторін:

- договір про надання послуг №070512 від 07 травня 2012 року по організації фокус-груп для тестування проекту «Добрий вечір»;

- договір №180512 від 18 травня 2012 року про надання маркетингових послуг, що полягають у проведенні дослідження серед лікарів-урологів щодо сприйняття препаратів;

- договори про надання послуг №080612 від 08 червня 2012 року, №290612 від 29 червня 2012 року, №300712 від 30 липня 2012 року, №07/09/12 від 07 вересня 2012 року з проведення маркетингових досліджень;

- договір про надання послуг №120712 від 12 липня 2012 року, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання перед замовником виконати маркетингові послуги, що полягають у проведенні дослідження готівкових кредитів банків БРК, Дельта, Альфа, Платинум, ОТП та кредитних карток банків БРК, БРС, Дельта, Альфа, Приват, ОТП м.Києва.

На підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Торговий дім «Стироплен» позивачем надано акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), податкові накладні, банківські виписки на підтвердження проведення перерахунку коштів на рахунок контрагента.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що первинні документи на виконання договорів, укладених між позивачем та його контрагентом, не є належними та достатніми для формування витрат та податкового кредиту.

Колегія суддів зазначає, що згідно з пп. 14.1.27 Податкового кодексу України під витратами розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку в силу пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, котрі враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.п.14.1.181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 185.1 ст. 185 цього кодексу визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно зі п.п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.п. 198.6 цього кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Аналіз вищенаведених вимог податкового законодавства свідчить, що правильність податкового обліку залежить від наявності належним чином оформлених первинних документів, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Вимоги до них встановлені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», якою передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з тим, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, в актах приймання-здачі виконаних робіт, вказаний лише перелік послуг, без зазначення їх змісту та обсягу, та осіб, які надавали послуги. Враховуючи, що послуги, надання яких передбачено договорами передбачали отримання продукту нематеріального характеру, то без оформлення звіту їх надання, неможливо встановити вид послуг або виконаних робіт, та в результаті не доведено економічну доцільність здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ «Торговий дім «Стироплен».

Таким чином, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга позивача не підлягає задоволенню.

Якщо відсутні підстави для скасування судового рішення, суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Онлі Правда» - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року

у адміністративній справі № 826/19702/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді: В.П.Юрченко

А.О.Рибченко

М.В.Сірош