Ухвала суду № 41188935, 15.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/38064/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.04.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.05.2011 по справі №2а/0570/3381/2011 за позовом Приватного підприємства «Наша фірма» до Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04.04.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.05.2011, позовні вимоги Приватного підприємства «Наша фірма» (далі - ПП «Наша фірма», позивач) до Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області (далі - ДПІ у м. Краматорську Донецької області, відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Краматорську Донецької області від 18.02.2011 №0000122302/0/5798, яким ПП «Наша фірма» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 467305,00грн., з яких 373844,00грн. - за основним платежем та 93461,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано правомірністю формування позивачем податкового кредиту за спірними господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «АПК Улан» (далі - ТОВ «АПК Улан»), з огляду на те, що право платника податку на формування податкового кредиту не поставлено у залежність від несвоєчасності формування податкових зобов'язань його контрагентом. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування податкового кредиту з податку на додану вартість із порушенням норм податкового законодавства.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у м. Краматорську Донецької області 24.06.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 23.08.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.04.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.05.2011, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 17.01.2011 по 04.02.2011 уповноваженими особами ДПІ у м. Краматорську Донецької області було проведено планову виїзну перевірку ПП «Наша фірма» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 24.09.2008 по 30.09.2010, за результатами якої податковим органом складено акт №91/23-2-36167056 від 11.02.2011.

На підставі висновків викладених у вказаному акті перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.02.2011 №0000122302/0/5798, яким ПП «Наша фірма» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 467305,00грн., з яких 373844,00грн. - за основним платежем та 93461,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Фактичною підставою для визначення податкового зобов'язання став висновок відповідача про порушення ПП «Наша фірма» вимог пункту 1.7 статті 1, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок заниження позивачем податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на суму 373844,00грн., у тому числі за травень 2010 року на суму 171542,00грн., червень 2010 року на суму 202302,00грн. При цьому, податковий орган виходив з неправомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за податковими накладними отриманими від ТОВ «АПК Улан» у зв'язку з тим, що останнім у звітному періоді (травень-червень 2010 року) не включило до складу своїх податкових зобов'язань суму податку на додану вартість сплачену позивачем у ціні товару. До того ж, ТОВ «АПК Улан» не знаходиться за юридичною адресою, фактичне місцезнаходження його невідоме.

Згідно підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам зареєстрованим як платники податку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункт 7.5 статті 7 вказаного Закону).

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статті 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведеного вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому продавцем товару первинних документів, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата податку на додану вартість продавцям у складі вартості товару, є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.

Судами встановлено, що позивачем протягом січня-липня 2010 року придбано у ТОВ «АПК Улан» товар - цукор на загальну суму 5036210,02грн., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 839368,34грн., що підстверджується податковими накладними, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Дані зазначених накладних відображені в податковому обліку позивача, що підтверджується актом перевірки.

Факт сплати ПП «Наша фірма» повної вартості товару на користь ТОВ «АПК Улан» підтверджується первинними документами - платіжними дорученнями та банківськими виписками за особовими рахунками позивача, копії яких наявні в матеріалах справи.

Постачання (транспортування) вказаного товару здійснювалось за рахунок позивача, про що свідчать договори оренди від 01.03.2010 №1 та №2 вантажного автомобіля та вантажного причіпа відповідно укладених між ПП «Наша фірма» та приватним підприємцем ОСОБА_1.

Зберігання та подальша реалізація позивачем цукру підтверджена первинними документами, а саме: договором оренди нежитлового приміщення для використання під складське приміщення, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, наказами на відрядження для здійснення поставки товару, копії яких наявні в матеріалах справи.

Досліджені в процесі розгляду справи документи підтверджують товарність фінансово-господарських відносин та не викликали будь-якого сумніву та зауважень з боку перевіряючих. До того ж, в акті проведеної відповідачем перевірки від 11.02.2011 №91/23-2-36167056 відсутні висновки податкового органу щодо незаконності господарських відносин між позивачем та його контрагентом.

Також, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання податкового органу на дані програмного забезпечення «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України» на підставі яких зроблено висновок про заниження позивачем податку на додану вартість з огляду на невідображення його контрагентом сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та несплата їх до бюджету, та на неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «АПК Улан» щодо підтвердження господарських відносин останнього із платником податків за період з травень-червень 2010 року, оскільки дані обставини не є підставою для позбавлення ПП «Наша фірма» права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, так як невиконання своїх податкових зобов'язань однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03).

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Тобто, вищенаведеним спростовується позиція податкового органу, що полягає у неправомірності формування позивачем податкового кредиту, оскільки ПП «Наша фірма» було включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованого у зв'язку з придбанням та фактичним отриманням товарів, підтверджених документально, на підставі дійсних, реально виконаних правочинів з ТОВ «АПК Улан».

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.04.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.05.2011 по справі №2а/0570/3381/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв