Постанова № 41188088, 30.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10513/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К. М. Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Грибан І. О., Губської О. А.

за участю секретаря: Тур В. В.

представника позивача Якименка Ю. В., представника відповідача Вороніної В. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2014 р. у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ПАТ "Укртранснафта" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незарахування переплати з частини чистого прибутку у сумі 26 035 650,00 грн. (код КБК 21010100) у сплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість (код КБК 14010100); зобов'язання відповідача провести зарахування переплати частини чистого прибутку у сумі 26 035 650,00 грн. (код КБК 21010100) у сплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість (код КБК 14010100) відповідно до заяв позивача від 21.03.2014 №18-00/109/957 та від 24.04.2014 №18-00/139/1526 шляхом внесення відповідних змін до картки особового рахунку позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2014 р. позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржувану постанову суду - повністю скасувати з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва прийняла податкове повідомлення-рішення від 10.08.2005 р. № 882/23-4/0, яким сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість зменшена на 7 664 143,00 грн.

Позивач оскаржив зазначене податкове повідомлення-рішення у судовому порядку та постановою Господарського суду міста Києва від 10.11.2005 р. № 25/315, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2009 р., позов задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва від 10.08.2005 р. № 882/23-4/0.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.11.2011 р. № К-22220/09 постанова Господарського суду міста Києва від 10.11.2005 р. № 25/315 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2009 р. скасовані, а справа № 25/315 направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2012 р. № 2а-350/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 р., відмовлено ПАТ «Укртранснафта» у задоволенні позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 10.08.2005 р. № 882/23-4/0.

У зв'язку з набранням законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2012 р. № 2а-350/12/2670 у позивача виникло податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7 664 143,00 грн.

Станом на час розгляду справи в суді першої та суді апеляційної інстанцій податкове зобов'язання не погашене.

Відповідно до акту відповідача № 1536-20 від 11.03.2014 р. (а. с. 36) інспектором відповідача проведено звірення розрахунків платника з бюджетом за період 01.01.2014 р. по 01.03.2014 р., за наслідком якого встановлено, що на початок звітного періоду за позивачем рахувалося позитивне сальдо розрахунків з бюджетом на суму 26035650, 00 грн. Ця ж сума залишалася і на кінець звітного періоду.

Також в матеріалах справи наявний акт відповідача № 359-20 від 07.04.2014 р. (а. с. 37) про проведення звірення за період з 01.01.2014 р. по 01.04.2014 р., в якому відображено, що станом на 01.01.2014 р. за позивачем рахувалось позитивне сальдо на суму 26035650, 00 грн., однак, встановлено розбіжність між даними відповідача та позивача щодо повернення частини вказаної суми позивачу.

Так за даними податкового органу на кінець перевіряємого періоду позивач має позитивне сальдо у сумі 26035650, 00 грн. натомість, за даними позивача сума, повернута з бюджету позивачу становить 7664143, 00 грн, а позитивне сальдо, відповідно, 18371507,00 грн.

Представником позивача в акті розшифровано арифметичну різницю в даних: подано заяву на зарахування переплати в рахунок сплати ПДВ від 21.03.2014 р.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Згідно з пунктом 43.4 статті 43 Податкового кодексу України платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Так з матеріалів справи вбачається, що у позивача станом на 01.03.2014 р. рахувалася переплата платежу з частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань у розмірі 26035650, 00 грн.

Відповідно до підпункту 14.1.49 статті 14 Податкового кодексу частина чистого прибутку (доходу), яка сплачується державними та комунальними унітарними підприємствами, прирівнюється до дивідендів. Тому сплачена до бюджету частина чистого прибутку (доходу) (а також сума авансових внесків з податку на прибуток, сплачених при виплаті частини чистого прибутку) повинні відображатися в декларації з податку на прибуток підприємства і зменшувати суму податку на прибуток, нарахованого в такій декларації.

Згідно частини «а» п. п. 14.1.54. дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що до спірних правовідносин норма пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України є правозастосовною на противагу твердженню відповідача.

З метою реалізації волевиявлення щодо зарахування переплати (з інших платежів) у сплату податкового зобов'язання з ПДВ на суму 7664143, 00 грн. позивач 21.03.2014 р. звернувся до відповідача з відповідною заявою за № 18-00/109/957, зареєстрованою відповідачем 21.03.2014 р. (а. с. 34).

У відповідності до абз. 2 ч. 7 Порядку взаємодії територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України, Міністерства фінансів України від 30.12.2013 р. № 882/1188, за платежами, належними державному бюджету, орган Міндоходів у строк не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви передає висновки згідно з Реєстром висновків за платежами, належними державному бюджету, для виконання відповідному органу Казначейства.

Встановлюючи дотримання відповідачем процитованого порядку, колегія суддів встановила, що відповідачем надіслано на адресу позивача податкову вимогу, датовану 24.03.2014 роком за № 84-11 на суму 4731199, 00 грн. (а. с. 22).

В процесі оскарження вказаної податкової вимоги Міністерством доходів і зборів України у відповідь на скаргу листом від 03.04.2014 р. № 18-00/124/1164 роз'яснено, що термін сплати узгодженої суми 7664143, 00 грн. сплинув 07.02.2014 р.

Внаслідок цього, відповідачем самостійно було зараховано в рахунок боргу наявну на той момент переплату позивача з ПДВ на суму 2932944, 00 грн., з огляду на що сума боргу позивача склала саме 4731199, 00 грн. (а. с. 26-27).

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем допущено порушення норм податкового кодексу, що полягає у не розгляді у 12-денний термін заяви позивача про зарахування переплати в рахунок податкового боргу.

Натомість, відповідач стверджує, що самостійне зарахування боргу з ПДВ за рахунок переплати ПДВ здійснене відповідачем до дня подачі заяви позивачем про зарахування в рахунок цього боргу з іншого виду платежу, відмінного від ПДВ.

Незважаючи на це, в матеріалах справи вмотивований висновок податкового органу щодо розгляду заяви відсутній, а також не вирішено питання стосовно зарахування 4731199, 00 грн. переплати частини чистого прибутку в рахунок заборгованості з ПДВ.

В подальшому, позивач 24.04.2014 р. звернувся з однопредметним листом до відповідача, в якому просив зарахувати в рахунок податкового боргу з ПДВ вже 18371507, 00 грн. переплати частини чистого прибутку (а. с. 35).

Вказану заяву відповідач отримав 24.04.2014 р., натомість, протягом 12 днів, як і в попередньому випадку, не відреагував.

Однак, згідно акта звірення розрахунків платника з бюджетом по ПДВ від 07.04.2014 р. № 361-20 (а. с. 38) позитивне сальдо позивача за даними податкового органу вже становило 5449982,96 грн. на початок перевіряє мого періоду, а на кінець перевіряємого періоду позивач мав вже від'ємне сальдо з ПДВ у сумі 5516645, 00 грн.

Суми погашення податковим органом зобов'язань з ПДВ за рахунок переплати з частини чистого прибутку в даному акті не відображені.

Також в матеріалах справи, наявний акт звірення розрахунків платника з бюджетом за період з 01.01.2014 р. по 01.07.2014 р. відносно частини чистого прибутку № 59-78-20 від 08.07.2014 р. (а. с. 39), відповідно до якого позитивне сальдо станом на 01.07.2014 року з частини чистого прибутку становило 26035650, 00 грн.

Після чого, позивач 21.07.2014 р. звернувся до суду першої інстанції за відновленням своїх порушених прав.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що за умови існування безспірної суми переплати податкового зобов'язання та за умови звернення позивача до податкового органу про зарахування такої переплати в рахунок податкового боргу з інших платежів в межах діючого законодавства, відповідач мав надати позитивний висновок органу казначейства про зарахування такої переплати в межах 7-денного строку з дати отримання заяви платника податку.

Між тим, вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, колегія суддів вважає необхідним перевірити наявність такого податкового боргу у позивача.

Так у відповідності до податкової декларації позивача з ПДВ за березень 2014 року (а. с. 40-43) ним самостійно визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ, що становила 36952690, 00 грн. (позитивне значення - 36239023 грн.).

Згідно платіжного доручення № 0000017572 від 30.04.2014 р. (а. с. 44) податкове зобов'язання сплачено до бюджету у розмірі 16479133, 00 грн.

Залишок податкового боргу становить 19759890, 00 грн., що в сумі з боргом за податковою вимогою від 24.03.2014 р. № 84-11 становить 24491089, 00 грн.

Так колегією суддів встановлено на підставі витягу з карти особового рахунку позивача за платежем: ПДВ (а. с. 85-87), що відповідачем за рахунок переплати грошового зобов'язання з ПДВ позивача самостійно зменшено частину податкового боргу з загальної суми 7664143, 00 грн. наступним чином: 20.03.2014 р. зменшено борг за рахунок переплати на суми 1973548, 00 грн., 791 грн., 327 грн. та 18 грн., що в загальному обсязі становить 1974684, 00 грн. (а. с. 85, зворот).

Того ж дня відповідачем було збільшено позивачу недоїмку за ППР від 10.08.2005 р. № 0008822340 за двома кодами операцій на загальну суму 5689459, 00 грн. (а. с. 86).

Наступна операція в картці особового рахунку з коштами, що мають відношення до ППР 10.08.2005 р. № 0008822340 відбулася 24.03.2014 р.

Натомість, заяву про зарахування частини переплати з частини чистого прибутку у сумі 7664143, 00 грн. відповідач отримав 21.03.2014 р. згідно відбитку штампу відповідача на заяві, наявній в матеріалах справи.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що 20.03.2014 р. відповідачем вчинено дії по зарахування в частину податкового боргу з ПДВ частини існуючої переплати з ПДВ у сумі 1974684, 00 грн., що є правомірним.

Однак, дії відповідача по самостійному погашенню податкового боргу за рахунок надходжень коштів на рахунок державного бюджету за платежем № 14010100 вчинені з 21.03.2014 р. (після отримання відповідної заяви позивача) є неправомірними, а тому при вирішення справи по суті не можуть прийматися до уваги колегією суддів.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що на момент звернення до суду з адміністративним позовом позивач мав податковий борг у сумі 5689459, 00 грн., зважаючи на те, що 1974684, 00 грн. відповідачем правомірно списано з картки позивача на погашення частини боргу, а 21.03.2014 р. відповідач отримав заяву позивача про спрямування на погашення решти боргу переплати з іншого виду платежу.

Також, позивач залишив недоплаченою частину узгодженого податкового зобов'язання з ПДВ згідно декларації за березень 2014 р. на суму 19759890, 00 грн.

Отже, загальна частина непогашеного податкового боргу з ПДВ встановлена колегією суддів на підставі матеріалів справи у загальній сумі 25449349, 00 грн.

Колегія суддів зауважує, що судом апеляційної інстанції підсумкова сума заборгованості станом на 31.07.2014 р. згідно виписки з картки особового рахунку (а. с. 87) до уваги братися не може з огляду на те, що відповідачем при вчиненні дій на самостійне погашення податкового боргу було допущено суттєве порушення Податкового кодексу України, що полягає у безпідставності самостійного визначення податковим органом джерела погашення податкового боргу за наявності на час такого визначення заяви платника податку із визначенням джерела погашення відмінного від того, що обране податковим органом.

За таких умов кінцевий результат податкових операцій станом на 31.07.2014 р. має спотворений вигляд, оскільки заборгованість позивача станом на 31.07.2014 р. не скоригована на суму переплати з ПДВ існуючу після 21.03.2014 р. внаслідок неправомірного погашення цією сумою податкового боргу позивача.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що до зарахування в рахунок податкового боргу з ПДВ підлягає переплата з частини чистого прибутку позивача у розмірі 25449349, 00 грн.

Натомість, відмовляючи у задоволенні позову в повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ «Укртранснафта» скористалось своїм правом на повернення помилково сплачених грошових зобов'язань з частини чистого прибутку (доходу) у розмірі 26 035 650,00 грн. шляхом перерахування даних коштів на поточний рахунок позивача, а саме: звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому, зокрема, просило стягнути з Головного управління Державної казначейської служби в місті Києві помилково сплачений позивачем платіж з частини чистого прибутку (доходу) у розмірі 26 035 650,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2013 р. № 2а-3743/11/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 р. позов задоволено та, зокрема, постановлено стягнути з Головного управління Державної казначейської служби в місті Києві шляхом безспірного списання з державного бюджету на користь ПАТ «Укртранснафта» помилково сплачений платіж з частини чистого прибутку (доходу) у розмірі 26 035 650,00 грн.

На підставі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2013 р. № 2а-3743/11/2670 позивачу було видано виконавчий лист від 09.12.2013 р.

Однак, судом першої інстанції не було враховано, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.11.2013 р. по даній справі відкрито касаційне провадження за скаргою Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 р. у справі № 2а-3743/11/2670 та зупинено виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2013 р. та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 р. в частині стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві шляхом безспірного списання з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» помилково сплаченого платежу з частини чистого прибутку (доходу) у розмірі 26 035 650,00 грн. до закінчення касаційного перегляду справи.

Таким чином, на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції рішення щодо списання суми переплати з ДБ України на рахунок позивача виконанню не підлягає, тобто задоволення позовних вимог при вирішенні даного спору не може призвести до необґрунтованого погашення податкового боргу позивача з податку на додану вартість та одночасно втрат Державного бюджету України на зазначену суму всупереч висновкам суду першої інстанції.

Крім того, колегія суддів зауважує, що на час вирішення справи по суті судом першої інстанції переплата позивача залишалась неповернутою, а відповідач відмовився повертати цю суму в добровільному порядку, що є єдиною підставою для задоволення позовних вимог.

Висновки суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог не можуть ґрунтуватися на припущеннях про повернення цих же сум іншим шляхом в майбутньому.

В розумінні ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист порушених прав, в тому числі, юридичних осіб від порушень з боку органів державної влади.

Судом апеляційної інстанції, так само як і судом першої інстанції, наявність таких порушень встановлена на підставі всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи, а тому обов'язком судів адміністративної юрисдикції є безпрецедентний захист цих прав з максимальним обмеженням зайвого формалізму.

Зважаючи на те, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог суду першої інстанції було уникнення стягнення з Державного бюджету України подвійної переплати, а не встановлення відсутності у позивача права на зарахування цієї переплати у рахунок заборгованості, колегія суддів приходить до висновку, що незважаючи на наявність підстав для задоволення частини позовних вимог, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у повному обсязі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду першої інстанції та апеляційним судом приймаються в якості належних.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2014 р. у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2014 р. скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників щодо не зарахування переплати з частини чистого прибутку у сумі 26035650, 00 грн. (двадцять шість мільйонів тридцять п'ять тисяч шістсот п'ятдесят гривень 00 копійок) (код КБК 21010100) у сплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 25449349, 00 грн. (двадцять п'ять мільйонів чотириста сорок дев'ять тисяч триста сорок дев'ять грн. 00 коп.) (код КБК 14010100).

Зобов'язати Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників провести зарахування переплати з частини чистого прибутку у сумі 26035650, 00 грн. (двадцять шість мільйонів тридцять п'ять тисяч шістсот п'ятдесят гривень 00 копійок) (код КБК 21010100) у сплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 25449349, 00 грн. (двадцять п'ять мільйонів чотириста сорок дев'ять тисяч триста сорок дев'ять грн. 00 коп.) (код КБК 14010100).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" (ЄДРПОУ 31570412) судовий збір у розмірі 109, 62 грн. (сто дев'ять гривень 62 копійки).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя О. О. БеспаловСуддя І. О. ГрибанСуддя О. А. Губська (Повний текст постанови виготовлено 04.11.2014 року)

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.