Постанова № 41188000, 28.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9098/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної реєстраційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Корюк Тетяни Василівни, Державної реєстраційної служби України, за участю третіх осіб ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2013 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано Рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 12299810 від 09.04.2014 року, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Корюк Тетяною Василівною; зобов'язано Державну реєстраційну службу України (код з ЄДР 37508344; адреса: 02002, м. Київ, вул. Марії Раскової, 15) вжити заходів по реєстрації на ім'я ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 відповідно до документів, які подавалися із заявою № 5826935 від 14.03.2014 року. В решті позову відмовлено.

Державна реєстраційна служба України в апеляційній скарзі просить скасувати постанову, оскільки вважає, що постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.05.2010 р. між позивачем так ОСОБА_4 укладено договір позики, який був посвідчений нотаріально та за яким позивачем передано ОСОБА_4 400 000 грн. З метою забезпечення вимог за вказаним договором було укладено посвідчений нотаріально договір іпотеки, згідно з яким у разі невиконання умов договору позики, позивачка мала право отримати задоволення вимог за рахунок заставленого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка належить: 5/6 ОСОБА_4 та 1/6 - ОСОБА_6 Надалі, згідно з матеріалами справи, внаслідок укладання додаткових угод до договору позики, сума боргу зросла до 698 000,00 грн.

У зв'язку з неповерненням суми позичених коштів, у листопаді 2011 року позивачкою вручено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вимогу про виконання порушеного зобов'язання, яка залишена без задоволення.

Виходячи з умов договору іпотеки, враховуючи те, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а правовою підставою для реєстрації права власності є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження у договорі іпотеки, позивач звернулася до реєстраційної служби із заявою про державну реєстрацію прав на майно.

Однак, 09.04.2014 р. державним реєстратором прийнято рішення про відмову у державній реєстрації у зв'язку з тим, що заяву подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, тобто на все нерухоме майно третіх осіб накладено арешт.

В контексті наведеного позивачка додає, що державна реєстрація договору іпотеки на квартиру, була проведена раніше, ніж зареєстровано інші обтяження, а відтак позивачка, як вона зазначає, має переважне право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмету іпотеки.

Вважаючи протиправною відмову державного реєстратора, позивач подала позов до суду.

Суд першої інстанції частково задовольнив позов.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

05 травня 2010 року між ОСОБА_2 з однієї сторони (іпотекодержатель) та ОСОБА_4 й ОСОБА_6 з другої сторони (іпотекодавці) укладено договір іпотеки, який посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за № 2-770.

Згідно із п. 1 цього договору, він забезпечує вимогу Іпотекодержателя, що випливає з Договору позики від 05.05.2010 р., посвідченого нотаріально за № 2-769 (а також всіх додаткових угод до нього), укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язана на протязі 30 днів з моменту отримання вимоги від ОСОБА_2 повернути ОСОБА_2 (іпотекодержателю) кредит у розмірі 400 000 грн., сплатити можливі штраф, пеню.

Відповідно до цього договору іпотекодержатель має право у випадку невиконання ОСОБА_4, своїх зобов'язань за договором позики, отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на визначених в договорі умовах.

Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: квартира, що знаходиться за адресою: : АДРЕСА_1, яка належить: 5/6 ОСОБА_4 та 1/6 - ОСОБА_6 Вартість предмета іпотеки - 400 000 грн.

Зазначено, що на підставах, передбачених чинним законодавством України, на предмет іпотеки може бути звернене стягнення.

Згідно з п.3.1.4. договору іпотеки у випадку невиконання ОСОБА_4 зобов'язань за договором позики іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до п. 5 договору та за рахунок вирученої суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити свою вимогу в повному обсязі.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцям вимогу про усунення порушення в якій міститься, крім іншого, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Якщо протягом встановленого строку, вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 5.4. договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Пунктом 5.5. договору іпотеки визначені способи задоволення вимог іпотекодержателя.

Зокрема, згідно з п. 5.5.1. договору передбачено, що у випадку невиконання іпотекодавцями письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов'язань за цим або договором позики встановлений іпотекодержателем строк. Такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки.

В такому випадку, як встановлено договором, цей договір згідно ст. ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі цього договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом.

Пунктом 5.6. договору іпотеки передбачено, що право вибору способів задоволення вимог іпотекодержателя та вибір способу задоволення таких вимог належить іпотекодержателю.

Згідно з відміткою у договорі, нотаріусом накладено заборону відчуження зазначеної квартири до припинення чи розірвання договору (реєстраційний номер 2-771, 2-772).

Згідно з витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 05.05.2010 р., на цю ж дату о 15:50 в реєстр внесено реєстраційний запис за параметрами: тип обтяження - заборона на нерухоме майно; підстава обтяження - вищевказаний договір іпотеки; об'єкт обтяження: вищезгадана квартира; реєстраційний номер обтяження: 9797114; заявник: ОСОБА_2

У взаємозв'язку з наведеним до матеріалів справи також залучено витяг про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек від 05.05.2010 р., реєстраційного запису від 05.05.2010 р. о 15:40, параметрами якого є: підстава обтяження: договір позики 2-769 від 05.05.2010 р.; об'єкт обтяження: вищезгадана квартира; іпотекодержатель ОСОБА_2; розмір основного зобов'язання: 400 000 грн.; визначено строк виконання зобов'язання; додаткові дані: відповідно до договору позики строк повернення позики визначається моментом пред'явлення вимоги щодо її повернення.

03.12.2010 р. сторонами договору іпотеки підписано та нотаріально посвідчено додатковому угоду до договору іпотеки, укладання якої пов'язано із укладання додаткової угоди до договору позики. У додатковій угоді до договору іпотеки зазначено про зміну сум кредиту з 400 000 грн. до 450 000 грн., а також відповідно щодо вартості предмету іпотеки у зазначеній сумі.

03.12.2010 р. у Державному реєстрі іпотек вчинено відповідний реєстраційний запис.

Окрім того, сторонами договору іпотеки також укладено додаткову угоду від 18.10.2011 р. до цього договору, відповідно до якої, у зв'язку з укладанням доповнення до договору позики, обмовлено збільшення суми кредиту з 450 000 грн. до 698 000 грн. та відповідно, вартість предмету іпотеки збільшена з 450 000 грн. до 698 000 грн.

Договором іпотеки не передбачено видачу заставної.

При цьому, 18.10.2011 р. до Державного реєстру іпотек внесено відповідні зміни щодо розміру основного зобов'язання.

В контексті наведеного слід зазначити, що до матеріалів справи залучено копію договору позики із додатками, який, як і договір іпотеки, мають відмітки про укладання додаткових угод до цих договорів.

Крім того, до матеріалів справи залучено копії розписок ОСОБА_4 від 05.05.2010 р., від 03.12.2010 р., від 18.10.2011 р. про отримання коштів за договором позики.

До матеріалів справи також залучено копію повідомлення про сплату боргу від 25.10.2011 р. на ім'я ОСОБА_4 з відміткою про отримання цієї вимоги у цей же день. У вимозі звернуто увагу, що згідно умов договору позики грошові кошти повертаються протягом тридцяти днів з моменту звернення з вимогою про повернення коштів. З огляду на наведене заявлено вимогу про повернення коштів у готівковій формі протягом 30 днів після отримання вимоги. Повідомлено отримувача, що у випадку не повернення коштів до вказаної дати, ОСОБА_2 буде змушена витребувати позику згідно чинного законодавства.

Слід додати, що 26.11.2011 р. ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_4 складено та останній вручено вимогу про повернення боргу, в якій звернуто увагу про вручення попередньої вимоги про необхідність повернення коштів, які станом на 26.11.2011 р. не повернуті, а також звернуто увагу, що ОСОБА_2 має право звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на вищевказану квартиру. Зазначено про необхідність повернення коштів протягом 30 днів з дня отримання зазначеної вимоги.

26.11.2011 р. також сформована вимога від ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_5, яка вручена останній 26.11.2011 р та в якій зазначено, що вимога про повернення боргу вручена ОСОБА_4 25.10.2011 р., але станом на 26.11.2011 р. вона не виконана, кошти не повернуті.

Звернуто увагу на можливість звернення стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1.

14.03.2014 р. позивачка звернулася із заявою № 5826935 та доданими до неї документами про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1.

09.04.2014 р. державним реєстратором Державної реєстраційної служби України прийнято оскаржуване рішення № 12299810 про відмову у державній реєстрації. За змістом цього рішення державний реєстратор встановив, що заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна. На все нерухоме майно власників об'єкту нерухомого майна накладено арешт.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна.

Наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2013 № 1609/5 «Про внесення зміни до додатка 8 до наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2011 року N 3601/5» (Офіційний вісник України від 16.08.2013 № 60), установлено таку вимогу до оформлення рішення державного реєстратора як «зазначення вичерпного переліку обставин», які стали передумовою застосування підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень відповідно до статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За формою та змістом рішення державного реєстратора повністю відповідає вимогам законодавства.

Разом з тим, ні Закон України «Про іпотеку», ні будь-який інший законодавчий акт не скасовують та не відміняють положення Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Про виконавче провадження». Позивач безпідставно вважає, що зареєстрована іпотека відміняє всі інші обтяження, накладені як судом так і виконавчою службою, і що всі інші обтяження реєстратор взагалі не повинен враховувати.

Відповідно до наявної в матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно до реєстру 02.08.2012 року було внесено запис № 12821621 про обтяження, відповідно до якого на підставі постанови ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві накладено обтяження - арешт на все нерухоме майно ОСОБА_6 (код НОМЕР_1). При цьому, в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис 19.01.2012 року № 12073683 про обтяження, відповідно до якого на підставі постанови ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві накладено обтяження - арешт на все нерухоме майно ОСОБА_4 (код НОМЕР_2).

Заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яка була зареєстрована за реєстраційним номером 5826935 позивачем було подано відповідачу 14.03.2014.

Отже, станом на дату подання позивачем заяви від 14.03.2014 за реєстраційним номером 5826935 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був наявний запис про державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту всього нерухомого майна, яке належить ОСОБА_6 та ОСОБА_4, оголошення заборони на його відчуження, а тому здійснення реєстрації прав власності на вищевказаний об'єкт нерухомого майна виключене.

Оскільки обтяження, арешт, не пов'язане з перебуванням нерухомого майна в іпотеці. Отже, державний реєстратор встановив наявність інших обтяжень, накладених на користь третіх осіб, які не пов'язані з перебуванням нерухомого майна в іпотеці.

Чинним законодавством України чітко визначено порядок зняття арешту з майна, який накладено постановою державної виконавчої служби, у разі якщо майно, на яке він накладений належить іншій особі.

Так, відповідно до частини першої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частиною другою статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Отже, вимога позивача про зобов'язання винести рішення про державну реєстрацію права власності не ґрунтується на чинному законодавстві України.

В цій частині позов не містить нормативно-правового обґрунтування, яке є обов'язковим з огляду на положення статті 19 Конституції України, відповідно до якої правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, визначено Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868.

Відповідно пункту 29 цього Порядку, орган державної реєстрації прав, нотаріус не пізніше наступного робочого дня з моменту прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав видає особисто заявникові або надсилає поштою з описом вкладення таке рішення разом з документами, що подавалися заявником для проведення державної реєстрації прав.

Отже, орган державної реєстрації мав повернути позивачу документи, у тому числі правовстановлюючі, і позивач не позбавлений права повторно звернутися до уповноваженого органу у передбаченому законодавством порядку, у тому числі в разі скасування рішення державного реєстратора у судовому порядку.

За відсутності звернення у встановленому законодавством порядку до відповідної реєстраційної служби за місцезнаходженням нерухомого майна, остання не вправі приймати будь-яке рішення щодо реєстрації.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Отже, процес реєстрації передбачає не одну дію, а як мінімум шість взаємопов'язаних дій, кожна з яких, відповідно до частини 2 статті 9 Закону має свої особливості та може здійснюватись виключно державним реєстратором прав на нерухоме майно за заявою власника, поданою у встановленому законом порядку.

З огляду на наведене, суд фактично замінив своїм рішенням установлену законодавством процедуру державної реєстрації та орган, до компетенції якого належить проведення державної реєстрації. Слід враховувати, що відповідно до частини 2 статті 9 Закону, державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам

законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими

правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);

відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;

3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи;

4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна;

5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації;

6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом;

8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень;

8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки;

9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному;органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Зважаючи, що суд є правозастосовуючим органом, а чинним законодавством встановлена процедура прийняття відповідних рішень державними реєстраторами, судовим рішенням не може бути замінена ця процедура та орган, до компетенції якого віднесено прийняття відповідних рішень.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо задоволення позовних вимог, оскільки накладений та незнятий арешт на майно іпотекодавців виключає можливість реєстрації права власності на предмет іпотеки.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу Державної реєстраційної служби України належить задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права.

Керуючись ч. 1 ст. 41, ст.ст. 160, п. 2 ч. 1 ст. 197, ст.ст. 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної реєстраційної служби України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2014 року скасувати.

У позові відмовити повністю.

Постанова апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.