Ухвала суду № 41187702, 08.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

08 жовтня 2014 рокусправа № 808/7349/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Чабаненко С.В. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізького обласного військового комісаріату на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Запорізького обласного військового комісаріату про визнання протиправним рішення та стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1) звернувся з адміністративним позовом до Запорізького обласного військового комісаріату (далі - відповідач або Запорізький ОВК), в якому просив визнати протиправним (незаконним) рішення Запорізького ОВК від 03.09.2013 року № 778 в частині відмови виплати позивачу грошової компенсації за не отримане за період з 22.05.2008 року по 03.09.2013 року речове майно.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відмова відповідача від виплати грошової компенсації за не отримане позивачем речове майно є протиправною, оскільки відповідно до ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, ОСОБА_1 має право на отримання такої грошової компенсації.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з Запорізького ОВК на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно за період служби з 22.05.2008 року по 03.09.2013 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що у зв'язку з поновленням ч. 2 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач мав право на отримання грошової компенсації за не отримане ним речове майно, за період проходження ним військової служби з 22.05.2008 року по день звільнення, тобто по 03.09.2013 року.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач в судовому засіданні вважав, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив останню задовольнити на підставах, що в ній зазначені та скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове - про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у період з 01.08.1992 року по 03.09.2013 року безперервно проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України, остання посада перед звільненням - помічник військового комісара з правової роботи Запорізького ОВК, військове звання перед звільненням - «майор юстиції».

Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних сил України /по особовому складу/ № 433 від 05 серпня 2013 року майора юстиції ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас за п. "б" частини 6 /за станом здоров'я/, з правом носіння військової форми.

На підставі вищезазначеного наказу, 03.09.2013 року відповідачем було винесено наказ по стройовій частині № 167, згідно з яким позивача було виключено із списків особового складу Запорізького обласного військового комісаріату, всіх видів забезпечення, і направлено для зарахування на військовий облік до Центрального об"єднаного районного військового комісаріату м. Запоріжжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

28.08.2013 року позивач звернувся до відповідача з рапортом, в якому просив виплатити йому грошову компенсацію за не отримане речове майно за цінами на день підписання наказу про звільнення за період з 22.05.2008 р. по день подання цього рапорту. Одночасно позивач просив надати йому довідку-розрахунок про належне йому речове майно за період служби, його кількість та вартість на день звільнення.

03.09.2013 року позивач отримав від відповідача відповідь, в якій йому було відмовлено у виплаті грошової компенсації за не отримане ним речове майно у зв'язку з тим, що у чинній редакції Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачено такої виплати. Одночасно позивачу було надано відомості про належне йому речове майно за період служби у ЗС з 22.05.2008 р. по 28.08.2013 року, кількість якого складає 151 одиницю, вартість - 4085 гр. 38 коп.

Частиною 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-ХП визначено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно та продовольчі пайки, або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Статтею 2 Закону України від 17.02.2000 р. № 1459-Ш "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" дію частини 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-ХП зупинено в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Цей Закон набрав чинності з 11.03.2000 року.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов"язаних та резервістів, які призвані на навчальні /або перевірочні/ та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 03.11.2006 р. № 328-У було доповнено Закон України № 2011-ХП статтею 9-1 "Продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців", нормами якої передбачено право військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України. Наведені зміни набули чинності з 01.01.2007 року.

Проте, на 2007 рік дію зазначеного положення було зупинено ст. 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік".

Відповідно до п. 67 розділу П Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ч. 2 ст. 9-1 Закону України № 2011-ХП взагалі була виключена.

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. зазначені зміни були визнані неконституційними і дію ч. 2 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було поновлено.

Отже, на момент свого звільнення з військової служби, тобто з 03.09.2013 року, позивач мав право на отримання грошової компенсації за не отримане ним речове майно, за період проходження ним військової служби з 22.05.2008 року по день звільнення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Запорізького обласного військового комісаріату - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Запорізького обласного військового комісаріату про визнання протиправним рішення та стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: А.В. Шлай