Постанова № 41187057, 20.10.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

20 жовтня 2014 року справа № 814/2329/14

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в письмовому провадженні розглянув адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Ді Кор-Буд", вул. Радянська, 3/1, м. Миколаїв, 57453

доДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030

проскасування податкових повідомлень-рішень від 29.07.14 р. № 0013382208, № 0013392208 В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ді Кор-Буд" (надалі - позивач або Товариство) звернулось із адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі - відповідач або ДПІ) в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 липня 2014 р. № 0013382208 і № 0013392208, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість (надалі - ПДВ), а також застосовані штрафні санкції.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на повне і фактичне виконання умов договору контрагентом ТОВ "Тенеріф-Строй", а також на відсутність у відповідача компетенції для оцінки правочинів Товариства як нікчемних.

Відповідач позов не визнав, в запереченнях зазначив, що господарські операції позивача із ТОВ "Тенеріф-Строй" носять штучний характер (т. 2 а. с. 172-173).

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, статтею 72 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.

В судове засідання 20 жовтня 2014 р. прибув представник позивача, представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідним повідомленням (т. 2 а. с. 206).

Стаття 128 ч. 4 КАС України надає суду право у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин не відкладати розгляд справи і вирішити її на підставі наявних у ній доказів. Враховуючи приписи наведеної статті та приймаючи до уваги те, що заперечення відповідача викладені письмово, суд розглядає справу за його відсутності.

Відповідно до ст. 128 ч. 6 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи, що в судове засідання прибув тільки представник позивача, а відповідач належним чином повідомлений про проведення судового розгляду, суд вважає, що маються підстави, передбачені наведеною нормою КАС України, для розгляду справи в письмовому провадженні.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

В липні 2014 р. ДПІ провела документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток підприємств за 2013 р. та з ПДВ по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками ПП Фірма "Вант-Плюс" за липень-жовтень 2013 р., ТОВ "Тенеріф-Строй" за вересень 2013 р. та контрагентами-покупцями, результати якої оформлені актом від 15 липня 2014 р. № 536/14-03-22-08/34510974 (надалі - акт перевірки) (т. 1 а. с. 36-127).

У висновку акту перевірки вказано на порушення Товариством:

- ст. 185 п. 185.1., ст. 187 п. 187.1., ст. 188 п. 188.1., ст. 198 п. 198.1., п. 198.3., ст. 200 п. 200.1. Податкового кодексу України (надалі - ПК України), внаслідок чого занижено ПДВ, який підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 27409,0 грн.;

- ст. 134 п. 134.1., ст. 138 п. 138.1., п. 138.2., п. 138.6., п. 138.8. пп. 138.8.1., ст. 149 п. 149.1. ПК України, внаслідок чого занижено суму податку на прибуток підприємств, яка підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 26039,0 грн.

Крім того, у п. 2 висновку акту перевірки відповідач зазначив, що перевіркою не підтверджена реальність здійснення господарських операцій Товариства з отримання будівельно-монтажних робіт від ТОВ "Тенеріф-Строй" за вересень 2013 р. на суму ПДВ в розмірі 60000,0 грн.

На підставі акту перевірки 29 липня 2014 р. ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення:

- № 0013382208, яким збільшила Товариству грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 26039,0 грн. і застосувала штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 13019,50 грн.;

- № 0013392208, яким збільшила грошове зобов'язання з ПДВ на суму 27409,0 грн. і застосувала штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 13704,50 грн. (т. 1 а. с. 28-29).

Як зафіксовано актом перевірки Товариства, останнє уклало із ТОВ "Тенеріф-Строй" в серпні і вересні 2013 р. два договори підряду, за умовами яких контрагент - ТОВ "Тенеріф-Строй" повинен був виконати будівельні роботи на двох об'єктах (т. 1 а. с. 83-86).

Відповідач зробив висновок про відсутність реального виконання правочинів з боку ТОВ "Тенеріф-Строй", пославшись при цьому виключно на дані акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Тенеріф-Строй", в якому зокрема зазначено, що у зв'язку із відсутністю підприємства за податковою адресою та невстановленням місцезнаходження директора, не підтверджена реальність здійснення господарських операцій ТОВ "Тенеріф-Строй" у серпні-грудні 2013 р. та січні 2014 р. (т. 2 а. с. 188-199).

В першу чергу суд має зауважити, що відсутність підприємства за податковою адресою взагалі не може слугувати підставою для подальшого висновку ДПІ про невиконання господарських операцій таким суб'єктом.

Також, суд звертає увагу на те, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Тенеріф-Строй" складений майже через рік після господарських правовідносин позивача із цим підприємством, а тому він не може об'єктивно свідчити про господарсько-майновий стан контрагента на час виконання умов договорів із позивачем.

Крім того, такий акт взагалі не може розглядатись судом в якості доказу, який підтверджує висновок відповідача про штучність правовідносин позивача і ТОВ "Тенеріф-Строй". Так, відповідно до п. 4.4. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 22 квітня 2011 р. № 236, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (додаток 3). В свою чергу, додаток 3 до вказаних Методичних рекомендацій містить зразок форми акта про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, згідно якого в ньому неможливо робити висновок про порушення податкового законодавства, оскільки такий акт повинен містити тільки загальну інформацію про платника податків та фіксувати факт неможливості проведення звірки із зазначенням причин цього. Отже, акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Тенеріф-Строй" не відповідає критерію допустимості, встановленому ст. 70 ч. 4 КАС України.

Суд має зазначити, що відповідач провів невиїзну перевірку Товариства, яка об'єктивно унеможливлює дослідження питання фактичного виконання умов правочинів, так як проводячи невиїзну перевірку, податковий інспектор обмежений дослідженням тільки документів, які в будь-якому випадку є тільки опосередкованими доказами.

Також слід зазначити, що норми ПК України, які врегульовують питання проведення перевірок платників податків, дозволяють зробити висновок про те, що перевірці підлягає вся діяльність платника за певний період, в той час як ДПІ виокремила для перевірки вибіркові періоди та вибіркових контрагентів, щодо яких у відповідача мались акти перевірки чи акти про неможливість проведення зустрічної звірки, що суперечить змісту правового регулювання даних правовідносин.

Жодних безпосередніх доказів, які б підтверджували висновок ДПІ про невиконання правочинів з боку контрагента, відповідач під час перевірки не здобув, не надано їх і під час судового розгляду. Фактично акт перевірки Товариства тільки копіює акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Тенеріф-Строй", тобто відповідач механічно переніс дані з цього акту до акту перевірки позивача, що суперечить цілям і суті перевірки платника податків, а заперечення ДПІ, надані нею при судовому розгляді, зводяться до повторювання висновків акту перевірки позивача та акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Тенеріф-Строй".

З урахуванням викладеного, суд знаходить заперечення відповідача такими, що не доведені належними і допустимими засобами доказування, а тому спірні податкові повідомлення-рішення, які ґрунтуються на недоведених обставинах, підлягають скасуванню.

Позивач сплатив 1827,0 грн. судового збору, що на 1644,30 грн. перевищує 10% розміру ставки судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру, встановленого ст. 4 ч. 3 Закону України "Про судовий збір", у зв'язку із чим надлишково сплачений позивачем судовий збір повернуто йому ухвалою суду при відкритті провадження в адміністративній справі (т. 1 а. с. 2-4). За правилами ст. 94 ч. 1 КАС України, 182,70 грн. судового збору підлягає присудженню позивачу з Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 4 ч. 3 Закону України "Про судовий збір", решта суми судового збору стягується з відповідача пропорційно до задоволеної частини вимоги. Враховуючи, що позовні вимоги задоволені в повному обсязі і названий Закон не містить застережень щодо неможливості або обмежень щодо стягнення судового збору з державних органів, в тому числі і тих, які звільнені від сплати судового збору і повністю фінансуються з Державного бюджету України, решта судового збору в сумі 1644,30 грн. підлягає стягненню з ДПІ на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 128, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкові повідомлення-рішення № 0013382208 і № 0013392208, прийняті 29 липня 2014 р. державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївської області, скасувати.

3. Присудити товариству з обмеженою відповідальністю "Ді Кор-Буд" з Державного бюджету України судовий збір в сумі 182,70 грн.

4. Стягнути з державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївської області на користь Державного бюджету України (р/р 31217206784002 УДКСУ у м. Миколаєві, код 37992781, МФО 826013, ЄДРПОУ 35356555) 1644,30 грн. судового збору.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз