Постанова № 41187032, 29.10.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

29 жовтня 2014 року Справа № 814/2808/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Зощак В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Квінта Логістик", вул. Ольвійська, 3/1,Куцуруб,Очаківський район, Миколаївська область,57550

доОчаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Шкрептієнка, 27,Очаків,Миколаївська область,57508

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.08.2013року № 0001452200 та від 06.08.2014року № 0001472200, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Квінта Логістик» (далі по тексту - позивач, Товариство), посилаючись на незаконність оспорюваних рішень, звернулось до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ): від 06.08.2014 року №0001452200, якими суб'єкту господарювання визначене грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 28252,59 грн. (28251,59 грн. - основного зобов'язання, 1,00 грн. - штрафу); №0001472200, яким позивачу визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 29790,50 грн. (28300,00 грн. - основного зобов'язання та 1490,50 грн. - штрафу).

Відповідач позов не визнав, зазначивши про правомірність оспорюваних рішень, які базуються на висновках контролюючого органу про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ ВКФ «Простір».

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд дійшов висновку про обгрунтованість заявлених вимог, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Квінта Логістик» зареєстровано виконавчим комітетом Очаківської міської ради Миколаївської області 04.06.2008 року та як платник податків взято на податковий облік Очаківською ОДПІ Миколаївської області 04.06.2008 року за №562. Основними видами діяльності товариства є діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, вантажний морський транспорт, допоміжне обслуговування водного транспорту, транспортне оброблення вантажів (основний), інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

В квітні 2014 року ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток і встановлення факту існування фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ВКФ-Простір» за січень, квітень-червень, вересень 2011 року.

В ході перевірки ДПІ дійшла висновку про порушення суб'єктом господарювання податкового законодавства, в результаті чого позивачем завищено валові витрати на суму 130333 грн., завищено податковий кредит на суму 28300,00 грн.. Також в порушення п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України позивач не здійснював облік показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, ведення яких передбачено законодавством.

На підставі зазначеного акта перевірки 26.05.2014 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0000742200, яким Товариству визначене грошове зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 30127,59 гривень, з яких 30126,59 грн. - донараховано податку та 1,00 грн. - штрафу, та №0000752200 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 29793,50 грн., з яких 28300,00 грн. - основного зобов'язання та 1493,50 грн. - штрафу.

Не погоджуючись з висновками, викладеними Акті перевірки та рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся зі скаргою до Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.

Головне управління Міндоходів у Миколаївській області своїм рішенням № 2653/10/14-29-10-05-10 від 05.08.2014 року наведені вище податкові повідомлення-рішення скасовано в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1876,00 грн. та в частині застосування штрафної (фінансової) санкції з ПДВ у сумі 3,00 грн.

В зв'язку із цим ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення: від 06.08.2014 року №0001452200, якими суб'єкту господарювання визначене грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 28252,59 грн. (28251,59 грн. - основного зобов'язання, 1,00 грн. - штрафу); №0001472200, яким позивачу визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 29790,50грн. (28300,00 грн. - основного зобов'язання та 1490,50грн. - штрафу).

Підставою прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок ДПІ про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ ВКФ «Простір», що ґрунтується на припущеннях про вчинення операцій без мети реального настання правових наслідків, незнаходження ТОВ ВКФ «Простір» за адресою реєстрації, наявність в ланцюгу постачальників даного підприємства контрагентів, які також не знаходяться за юридичними адресами, зазначення в податкових накладних, виданих ТОВ ВКФ «Простір» до вересня 2011 року, адреси ТОВ ВКФ «Простір», що не відповідає адресі місцезнаходження даного підприємства на момент проведення перевірки. На обґрунтування умовиводів відповідач посилається на акт ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва від 29.01.2014 року №32/14-03-22-08/24779755 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВКФ-Простір» ....» (неможливість проведення звірки обумовлена відсутністю підприємств за їх місцезнаходженням).

Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (в редакції, що була чинною у відповідних податкових періодах), об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Приписами п.135.2 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.137.1 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п.138.1 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Із п.138.2 ПК України слідує, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п.139.1.9 ПК України витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У відповідності до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Приписами п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Для віднесення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом, а тим більше контрагентів безпосереднього контрагента суб'єкта господарювання. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат та податкового кредиту понесені витрати на придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й безпосередньо до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо такого суб'єкта господарювання. Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 за позовом ПП "Армавір" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 19.11.2010 у справі за позовом ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" до Кременчуцької ОДПІ, від 31.01.2011 за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ, а також у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.09 по справі "Булвес" проти Болгарії. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

При розгляді справи встановлено, що між ТОВ «Квінта Логістик» та ТОВ ВКФ «Простір» в 01.01.2011 року укладено договір транспортного експедування (організація внутрішніх (міжміських) вантажоперевезень автомобільним транспортом), на підставі та на виконання якого між вказаними суб'єктами господарювання в період з січня по вересень 2011 року здійснювались господарські операції. Відповідно до умов договору виконавець (ТОВ ВКФ «Простір») зобов'язаний приймати до перевезення вантажі, згідно з погодженою сторонами заявкою, доставляючи вантажі до пункту призначення і видавати уповноваженій особі - вантажоодержувачу. За наслідками виконання цивільно-правових зобов'язань та господарських операцій сторонами складалися первинні документи - договори-заявки, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт, податкові накладні , що підтверджують реальність господарських операцій.

На момент видачі податкових накладних постачальник послуг був зареєстрований платником ПДВ, а отже, мав право їх виписувати. В свою чергу, покупець послуг мав правові підстави включити суму сплаченого в ціні товару (послуг) ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ та сплатив податки до бюджету.

Отже, оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій між позивачем та ТОВ «Буланжері Трейд» є бездоказовими.

Посилання відповідача на акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 29.01.2014 року №32/14-03-22-08/24779755 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВКФ-Простір» ....» в даному випадку не має правового значення, оскільки суб'єктом владних повноважень при прийняті оспорюваного податкового повідомлення-рішення дана правова оцінка господарським операціям за період січня-вересня 2011 року, а акт про неможливість проведення зустрічної звірки в зв'язку з незнаходженням підприємства за юридичною адресою складено 29.01.2014 року (більше чим через два роки після здійснення господарських операцій). Крім того, законодавець не визначає (відсутній причинно-наслідковий зв'язок) незнаходження підприємства за місцем реєстрації умовою визнання господарських операцій такими, що не відбулися.

Безтоварність спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «ВКФ-Простір» ДПІ обумовлює також відсутністю у ТОВ «ВКФ-Простір» об'єктивної можливості для виконання поставок послуг в силу відсутності достатньої кількості основних засобів та робочого персоналу. Проте укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб або матеріальних ресурсів (техніки, тощо) до вчинення необхідних дій в процесі надання послуг. Податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка послуг (товарів) та виконується певний обсяг робіт. До того ж, ДПІ не довела неможливості поставки ТОВ «ВКФ-Простір» послуг шляхом залучення інших осіб (матеріальних ресурсів) за цивільно-правовими угодами.

Щодо посилання відповідача у акті перевірки на господарські відносини ТОВ «ВКФ-Простір» із підприємствами, з якими позивач не мав жодних зв'язків, відповідачем не надано детального аналізу послуг та продукції, яка могла б бути поставлена цими підприємствами на адресу ТОВ «ВКФ-Простір», а потім і позивачеві. ДПІ не наводить жодного прикладу ідентифікації товарних цінностей, які були предметом господарських операцій між зазначеними підприємства, що унеможливлює встановлення фактів того, що саме ці товарно-матеріальні цінності або послуги в завершенні ланцюга господарських операцій поставлені позивачеві.

Посилання ДПІ на наявність взаємовідносин контрагентів позивача з підприємствами, які не знаходяться за юридичними адресами, не має правового значення, оскільки предметом дослідження при проведені перевірки були господарські відносини між позивачем та ТОВ «ВКФ-Простір». Крім того, недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

Судження контролюючого органу про те, що в податкових накладних, що виписувались ТОВ «ВКФ-Простір» до вересня 2011 року, ТОВ «ВКФ-Простір» невірно зазначало адресу свого місцезнаходження (м.Миколаїв, вул.Цілинна,22 замість - м.Миколаїв, вул.Архітектора Стаорова,8-а) також не грунтються на фактичних обставинах справи. Так, при розгляді справи встановлено, що ТОВ «ВКФ-Простір» до вересня 2011 року мало юридичну адресу, зазначену в податкових накладних - м.Миколаїв, вул.Цілинна,22, а вже в подальшому змінило адресу реєстрації підприємства.

На думку суду, позиціонування вказаних обставини в контексті доктрини превалювання суті господарських операцій над її формою та презумпції правомірності дій платника податків як порушення податкового законодавства, в даному випадку не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим.

Таким чином, висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами, а відповідач при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 06.08.2013року № 0001452200.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 06.08.2014року № 0001472200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Квінта Логістик" 182 гривні 70 копійок в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний