Рішення № 41181638, 28.07.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2014 р.Справа № 922/2053/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с.Рованці до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Балаклія", м.Балаклія про стягнення 44069,00 гривень за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

26 травня 2014 року позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Балаклія" (відповідача) суми заборгованості у розмірі 44069,00 гривень. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору-доручення №24/07-13 на транспортно-експедиційне обслуговування, укладеного між сторонами 24 липня 2013 року. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1827,00 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 травня 2014 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду на 17 червня 2014 року.

17 червня 2014 року представник відповідача надав через канцелярію суду відзив (вх.№20297) на позовну заяву, в якому викладена позиція останнього полягає у тому, що він дійсно укладав спірний договір з позивачем, але, зазначив, що послуги надавалися позивачем лише за однією заявкою відповідача №1/195 від 30 серпня 2013 року. Судом було досліджено наданий відзив та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 червня 2014 року було відкладено розгляд справи на 22 липня 2014 року.

14 липня 2014 року позивач надав до суду додаткові пояснення (вх.№23850) з виписками з електронної пошти та копіями податкових накладних. Крім того, в наданих поясненнях позивач просив суд розглядати справу без його участі. Надані пояснення було судом досліджено та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 липня 2014 року було відкладено розгляд справи на 28 липня 2014 року.

28 липня 2014 року представник позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№26009) додаткові документи на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Сторони у відкрите судове засідання 28 липня 2014 року своїх представників не направили. Про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, встановив наступне.

24 липня 2013 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Балаклія" (відповідачем) було укладено договір-доручення №24/07-13 на транспортно-експедиційне обслуговування. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов спірного договору, позивач (повірений) зобов'язався здійснити транспортно-експедиційне обслуговування та організацію перевезень у міжміському та міжнародному сполученні, а також здійснювати доставку ввіреного йому вантажу автомобільним вантажним транспортом у пункт призначення, а відповідач (довіритель), в свою чергу, зобов'язується оплатити надані позивачем послуги коштами замовника в рамках договору доручення чи цивільно-правових договорів.

Відповідно до п.2.1 договору, сторони визнають юридичну силу письмових повідомлень, документів, що передаються факсимільним зв'язком.

Відповідно до п.2.2 договору, конкретні умови перевезення обумовлюються разовими заявками, які є невід'ємною частиною цього договору, додатково перед кожним перевезенням або групою перевезень. Заявка оформлюється довірителем та попередньо узгоджується з повіреним по факсу.

Сторони у договорі погодили порядок розрахунків за надані послуги шляхом погодження ціни за кожне перевезення окремо у заявці, яка є невід'ємною частиною договору.

У відповідності до п.3.2.9 договору, позивач зобов'язався доставляти вантажі за маршрутом і в строки, узгоджені в заявці.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, та на підставі підписаних з обох сторін та скріпленими печатками сторін, заявок (а.с.13-16) на загальну суму 52069,00 гривень, позивач здійснив перевезення вантажів, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) (а.с.17-20), з яких вбачається, що у всіх CMR один і той самий вантажовідправник і вантажоотримувач. Крім того, факт перевезення вантажів підтверджується додатковими первинними документами, а саме, наявними у матеріалах справи рахунками-фактурами (а.с.21-24) та податковими накладними (а.с.106-109).

Відповідно до п.4.2. договору, оплата за перевезення здійснюється довірителем (відповідачем) з коштів замовника шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок повіреного (позивача) на протязі 10 банківських днів (якщо інше не встановлено у заявці) після отримання від позивача повного пакету документів (оригінала рахунку, оригінала міжнародної товаро-транспортної накладної (CMR), оригінала акта виконаних робіт, оригінала договору), які підтверджують факт здійснення перевезення.

Відповідач, в свою чергу, не заперечуючи факту виконання позивачем умов п.1.1 договору, частково оплатив послуги у розмірі 8000,00 гривень, надані за заявкою №1/195 від 30 серпня 2013 року. Факт оплати відповідачем 8000,00 гривень підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями №№1395, 1445, 1484, 1568 (а.с.72-75).

Однак, посилаючись на невиконання безпосереднім замовником (ТОВ "Трейдінг Восток") умов договору №164/10/12 від 05 жовтня 2012 року в частині проведення розрахунків з відповідачем, який було укладено між замовником та відповідачем, призупинив оплату наданих позивачем послуг. Крім того, зазначив, що позивачем не було виконано у повній мірі умов п.4.2. договору щодо передачі повного пакету документів, які підтверджують факт здійснення перевезення.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив претензію (вих.№34) від 22 січня 2014 року на адресу відповідача про сплату виниклої заборгованості, але відповіді не отримав. Факт направлення відповідної претензії підтверджується оригіналом поштового чеку (а.с.49).

Вищевикладені обставини справи й стали підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області із відповідним позовом.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором не виконав, у зв'язку з чим, утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 44069,00 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

У додаткових поясненнях (вх.№23850) позивач зазначив, що спірний договір та заявки на перевезення надсилалися електронною поштою.

Відповідно до п.8.5. договору, факс-копія договору (а також факс копія транспортних заявок) мають таку ж юридичну силу, як і його оригінал, до моменту їх заміни оригіналом.

Факт направлення позивачем всіх необхідних для оплати документів на адресу відповідача та отримання їх останнім підтверджується квитанцією №1687 відділення поштового зв'язку (а.с.49) та описом поштового вкладення (а.с.27).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було перевезено вантаж за маршрутом Польща - Україна (м.Чорнобиль). Даний факт підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR).

За приписами статті 9 Конвенції "Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 19 травня 1956 року, до якої Україна приєдналась 01 серпня 2006 року, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

Крім того, у відповідності до статті 11 вищевказаної Конвенції, відправник повинен прикласти до накладної або надати перевізникові документи, необхідні для виконання митних формальностей. Також, відповідно до норм Конвенції, саме відправник несе відповідальність перед перевізником за збиток, заподіяний відсутністю, недостатністю або неправильністю таких документів, а також внаслідок неточності заповнення накладної у частині поданої вантажовідправником інформації.

Таким чином, з урахуванням відсутності претензій з боку відповідача щодо якості чи кількості вантажу, враховуючи належне оформлення відповідних міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR), суд вважає їх належним доказом факту виконання позивачем умов спірного договору щодо перевезення вантажу за узгодженим сторонами маршрутом.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ст.316 ГК України).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч.2 цієї статті).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

До того ж, у відповідності до частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод", кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном «власність» розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті. Невиконанням умов договору, а саме обов'язку оплати послуг, відповідач порушує права позивача, оскільки безпідставно користується власними грошовими коштами підприємства позивача.

Щодо посилань відповідача у відзиві на позов на невиконання безпосереднім замовником (ТОВ "Трейдінг Восток") умов договору №164/10/12 від 05 жовтня 2012 року в частині проведення розрахунків з відповідачем, суд не приймає до уваги наведені обставини, оскільки недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника не є дією непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, внаслідок якої боржник може бути звільнений від відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Відповідна правова позиція зазначена у оглядовому листі Вищого господарського суду України № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 29 квітня 2013 року.

Враховуючи викладене, настання строку оплати спірних послуг, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 44069,00 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.599, 612, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 316 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Балаклія" (64200, Харківська область, м.Балаклія, вул.Заміська, 1-а, код ЄДРПОУ 32898172, р/р №26003191903 в ПАТ "Райффайзен Банк "Аваль", МФО 380805) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в ПАТ "ВТБ Банк", МФО 321767) 44069,00 гривень основної заборгованості та 1827,00 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 01 серпня 2014 року.

Суддя К.В. Аріт

Справа №922/2053/14