Постанова № 41180820, 29.10.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2014 року Справа № 916/3153/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 у справі № 916/3153/13 Господарського суду Одеської області за позовомДепартаменту комунальної власності Одеської міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення 31 457, 14 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачане з'явились- - відповідачане з'явились

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2013 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якій просив суд стягнути з відповідача упущену вигоду в сумі 36 942, 94 грн. та неустойку в розмірі 21 681, 32 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 14.04.2014, яка прийнята судом до розгляду).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.06.2014 (головуючий Гуляк Г.І., судді: Горячук Н.О., Малярчук І.А.) залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 (у складі головуючого Пироговського, суддів: Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г.) у даній справі позов задоволено позов частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача неустойку в сумі 5 182, 01 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 164,43 грн. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення упущеної вигоди. В цій частині касатор просить прийняти нове рішення про задоволення позову.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4, не надіслав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Учасники судового процесу не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 22.05.2012 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 укладено договір оренди нежитлового приміщення № 10/82, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 66,0 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, строком до 22 квітня 2015 року, для розміщення пункту побутових приладів (ремонт побутових приладів) (а.с.9-12).

Факт передачі нежитлового приміщення орендарю засвідчений актом приймання-передачі від 22.05.2012 (а.с.13).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.12.2013 у справі № 916/2685/13, яке набрало законної сили, розірвано договір оренди нежитлового приміщення № 10/82 від 22.05.2012 та виселено Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 з нежитлового приміщення, яке передано Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

25.03.2014 на виконання рішення суду та на підставі листа орендаря № 01-14/1093 від 24.03.2014, відповідач повернув позивачу об'єкт оренди, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі нежитлового приміщення (а.с.112).

В своєму позові позивач послався на те, що в ході проведення перевірки виявлено нецільове використання об'єкта оренди. Дана обставина, на його думку, є підставою для стягнення з відповідача упущеної вигоди. Крім того, позивач вважає, що до відповідача мають бути застосовані правові наслідки, передбачені частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, а саме сплата неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, у зв'язку з несвоєчасним поверненням об'єкта з оренди.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову достатньо обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам діючого законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 4.7. договору після закінчення строку його дії чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.

Пунктом 4.10. договору передбачено, що у випадку припинення дії цього договору у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день приймання-передачі приміщення.

Статтею 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Крім того, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, для застосування наслідків, передбачених частиною другою зазначеної статті, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але цього обов'язку не виконав. Отже, необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

В своїй апеляційній скарзі відповідач послався на те, що несвоєчасне повернення орендованого майна відбулось з вини позивача, оскільки останній до 25.03.2014 не вчиняв дій, спрямованих на прийняття об'єкта з оренди.

Слід зазначити, що стаття 785 Цивільного кодексу України покладає обов'язок повернути майно з оренди саме на орендаря (наймача), а не на орендодавця (наймодавця).

Крім того, матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач в судовому порядку вимагав прийняття від нього майна, яке було предметом договору, та отримання документа (акта) про таке прийняття як підтвердження виконання ним зобов'язання. Такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам чинного законодавства (постанова Верховного Суду України від 20 березня 2012 року у справі № 1/5005/5719/2011)

В той же час, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач своєчасно об'єкт з оренди позивачу не повернув. Доказів неможливості чи будь-яких інших обставин, які б перешкоджали поверненню об'єкта з оренди, відповідачем не надано. Відповідних обставин судами попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що несвоєчасне повернення об'єкта з оренди відбулось з вини відповідача. За таких обставин, за власним перерахунком судів попередніх інстанцій у позивача виникло право на стягнення з відповідача неустойки за період з січня 2014 по 25 березня 2014 року у сумі 5 182, 01 грн.

Судові рішення в цій частині касатором не оскаржуються.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача 36 942, 94 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, слід зазначити наступне.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною четвертою статті 623 Цивільного кодексу України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Зазначена норма покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи дійсно були би ним отримані у разі належного виконання відповідачем своїх обов'язків.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення.

Оскільки предметом спору є стягнення неодержаного доходу внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, то позивачу необхідно було відповідно до положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України, довести склад цивільного правопорушення. Всупереч цьому, позивачем не доведено наявність протиправної поведінки відповідача, а саме нецільове використання об'єкта оренди та причинного зв'язку між цією протиправною поведінкою і неодержанням позивачем доходу.

Сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується нецільовим використанням об'єкта оренди та умовним припущенням про можливість отримання ним прибутку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідні обставини, викладені у позовній заяві, не були доведені у встановленому законом порядку належними і допустимими засобами доказування. Позивачем не доведений факт використання приміщення не за цільовим призначенням.

Як вбачається з тексту рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2013 у справі № 916/2685/13, яке набрало законної сили, суд також вказав на недоведеність обставин нецільового (не профільного) використання об'єкта оренди.

Відповідно до частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Обставини, встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 16.12.2013 у справі № 916/2685/13, яке набрало законної сили, мають преюдиціальне значення для вирішення спору у даній справі.

Відтак, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, усім обставинам справи дана належна правова оцінка і вважає, що судами вірно застосовані до спірних відносин норми матеріального та процесуального права.

Стосовно доводів, викладених в касаційній скарзі, слід зазначити, що вони не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 у справі № 916/3153/13 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова