Рішення № 41180319, 29.10.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2014 р.Справа № 916/3268/14

Господарський суд Одеської області у складі :

судді Никифорчука М.І.

при секретареві Ніколаєві П.В.

за участю представників сторін :

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю від 13.08.2014 р.;

від відповідача: Домінгес В.М, за довіреністю від 19.09.2014 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/3268/14:

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3;

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона-Комплекс-Іллічівськ";

про визнання частково недійсним договору та стягнення 50 000 грн.;

в с т а н о в и в :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (далі - Позивач) звернулась до товариства з обмеженою відповідальністю „Охорона-комплекс-Іллічівськ" (далі - Відповідач) із позовом про визнання частково недійсним договору та стягнення 50 000 грн., посилаючись на наступне.

01.01.2013 р. між сторонами у справі було укладено договір № 1726 про надання послуг з охорони майна (далі -Договір).

Згідно п. п. 9.1. - 9.2. Договору даний договір укладався на строк з 01.01.2013 р. по 01.01.2014 р., при цьому сторони передбачили можливість поновлення Договору на строк, встановлений п. 9.1. даного договору, якщо жодна із сторін не менш ніж за 15 днів до закінчення строку чинності договору письмово не заявить про його припинення. Кількість разів поновлення Договору не обмежується.

Так як сторони письмово не заявляли одна одній про припинення Договору, 01.01.2014 р. він був поновлений до 01.01.2015 р. та є чинним на сьогоднішній день.

Відповідно до п. 2.1. Договору Позивач доручив, а Відповідач зобов'язався здійснювати охорону майна Позивача на об'єкті та обслуговування сигналізації на цьому об'єкті. Згідно визначенню, даному у розділі 1 Договору, додатку 1 до Договору:

- об'єктом є відділ ювелірного магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташований в Центральному Універмазі м. Іллічівська за адресою: м. Іллічівськ, вул. Леніна, 19;

- охороною є комплекс заходів по забезпеченню недоторканості майна на об'єкті, що здійснюється у визначений договором період часу шляхом спостереження за станом сигналізації.

Згідно з п. 2.1. договору № 1726 від 01.01.2013 р. за цим договор відповідач не приймав майно замовника на зберігання і не вступав у володіння ним. Цяумова договору суперечить наведеним вище приписам чинного законодавства України

Оскільки охорона майна є спеціальним видом договору зберігання, умова договор; яка вказує на те, що відповідач не приймає майно на зберігання, суперечить приписам чинного законодавства.

На думку позивача, умови договору № 1726 від 01.01.2013 р., викладені в п. 2.1. договору, якими «Виконавець не приймає майно Замовника на зберігання і не вступає у володіння ним» підлягають визнанню недійсними з пітстав ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215, та ст. 217 ЦК України.

Відповідно до п. 5.1.1. Договору відповідач зобов'язався здійснювати охорону майна Позивача, що знаходиться на об'єкті, у відповідності до умов цього Договору.

Пунктами 5.1.2. Договору встановлено, що у разі надходження на пульт централізованої охорони сигналу про спрацювання сигналізації на об'єкті в періоді охорони, відповідач був зобов'язаний: негайно направити наряд охорони на об'єкт для вжиття заходів, спрямованих на встановлення причин спрацювання сигналізації сповістити замовника або його уповноважену особу про спрацювання сигналізації на об'єкті з метою виявлення причин спрацювання сигналізації; в разі виявлення слідів проникнення на об'єкт або спроб проникнення на об'єкт сповістити про це замовникпослуг, в разі виявлення на об'єкті в період охорони будь-яких осіб вжити заходів щодо затримання та передачі правоохоронним органами, забезпечити охорону майна на об'єкт після спрацювання сигналізації до прибуття на об'єкт замовника, у продовж однієї години.

Проте відповідач не виконав свої зобов'язання за договором.

Так, 23 липня 2014 року близько 04 години 43 хвилин невідомі особи здійснили проникнення до Центрального Універмагу м. Іллічівська за адресою: м. Іллічівськ, вул. Леніна, 19, до відділу ювелірного магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», в якому Позивач здійснює діяльність та викрали сейф з ювелірними виробами.

Факт скоєння даного злочину підтверджується довідкою слідчого СО Іллічівського МВ ГУМВС України в Одеській області від 23.07.2014 р. Григоренка В.В. від 23.07.2014р.

Наведені обставини свідчать про те, що відповідачем також не була організована охорона відділу ювелірного магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Отже відповідачем не були виконані покладені на нього Договором обов'язки щодо:

- негайного направлення наряду охорони на об'єкт для вжиття заходів, спрямованих на встановлення причин спрацювання сигналізації;

- сповіщення замовника або його уповноваженої особи про спрацювання сигналізації на об'єкті з метою виявлення причин спрацювання сигналізації;

- сповіщення замовника послуг про виявлення слідів проникнення на об'єкт;

- вжиття заходів щодо затримання та передачі правоохоронним органам осіб, причетних до пограбування об'єкту охорони;

-забезпечення охорони майна на об'єкті після спрацювання сигналізації до прибуття замовника.

Внаслідок грубого порушення відповідачем умов Договору, нехтування своїми обов'язками за Договором, Позивачеві було завдано значної матеріальної шкоди.

Зокрема, в результаті пограбування 23.07.2014 р. відділу ювелірного магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого в Центральному Універмазі м. Іллічівська за адресою: м. Іллічівськ, вул. Леніна, 19, було викрадено: 237 браслетів, 88 кілець, 311 підвісок, 202 пари сережок; 27 ланцюгів. Розмір завданої шкоди підтверджується актом інвентаризації від 27.06.2014 р., актом інвентаризації від 31.07.2014 р., документами про рух товарів в період з 27.06.2014 р. по 31.07.2014 р.

Позивач повідомляла відповідача про те, що 31.07.2014 р. буде проводитись інвентаризація товарів у відділі ювелірного магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» у Центральному Універмазі м. Іллічівська у зв'язку зі скоєним пограбуванням та просила прибути представника відповідача для участі в інвентаризаційній комісії.

Дана обставина підтверджується копією заяви Позивача від 31.07.2014 р. з розпискою відповідача про отримання.

Уповноважений представник відповідача прибув для участі в інвентаризації, після початку інвентаризації отримав вказівку від керівництва відповідача припинити участь в інвентаризації та залишити магазин.

Такими своїми діями відповідач порушив умови пп. 5.1.6. Договору, відповідно якого відповідач взяв на себе зобов'язання брати участь у роботі інвентаризацій комісії, створеної позивачем для зняття залишків майна на об'єкті та визначення розмір збитків, завданих позивачу внаслідок проникнення на об'єкт сторонніх осіб.

Пункт 6.1.1. Договору передбачає, що відповідач відшкодовує збитки, що завдані позивачу третіми особами внаслідок невиконання або неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в межах суми прямої дійсної шкоди.

При цьому, за умовами пп. 6.1.2. Договору до збитків, що підлягають відшкодуванню, включається, зокрема, вартість викраденого або знищеного майна.

Згідно з пп. 6.1.4. Договору відшкодування збитків здійснюється на підставі заяви про відшкодування понесених збитків; акту інвентаризації майна на об'єкті; звіряльної відомості, складеної за результатами проведеної інвентаризації; акту розрахунку зниження у ціні пошкодженого майна; довідки територіального органу внутрішніх справ про порушення кримінальної справи за фактом викрадення майна з об'єкту.

Позивач зазначає, що з її боку були виконані всі вимоги щодо отримання від відповідача відшкодування завданих збитків, що підтверджується копією заяви від 06.08.2014 р.

Дотеперішнього часу відповідач не надав відповіді Позивачеві на її заяву, збитки не відшкодував, хоча підстав звільнення відповідача від відповідальності: невиконання обов'язків по Договору, передбачених п.п. 7.1 - 7.3 Договору, немає.

Таким чином, з урахуванням положень п. 6.1.1. Договору, обґрунтованою є вимога про стягнення з відповідача збитків, завданих Позивачеві викраденням майна на загальну суму 50 000,00 грн.

На підставі викладеного, позивач з посиланням на ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215, 978 ЦК України та ч.1 ст. 207 ГК України просить:

Визнати недійсним абз. 2 п. 2.1. вказаного Договору та стягнути з відповідача завдані збитки в сумі 50 000 грн. та судові витирати.

Під час розгляду справи 08.10.2014 р. позивач збільшив, а 29.10.2014 р. зменшив позовні вимоги та остаточно просить визнати недійсним абз. 2 п. 2.1 Договору та стягнути з відповідача завдані збитки в сумі 50 000 грн.

При цьому суд зазначає, що зміст заяви про зменшення позовних вимог фактично тотожна позовній заяві.

10 вересня 2014р. представник позивача надав заяву про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на рухоме, нерухоме майно, грошові кошти відповідача у межах суми 2903739,00 грн.

Крім того, 29.10.2014 р. представник позивача надав клопотання про призначення по справі економічної експертизи для вирішення питання, чи підтверджується документально нестача товарно - матеріальних цінностей (ювелірних виробів), встановлена за актом інвентаризації від 31.07.2014 р. внаслідок пограбування, скоєного 23.07.2014 р.

Також 29.10.2014 р. представником позивача надано клопотання про розгляд даної справи у колегіальному складі суду у зв'язку з її складністю.

Також 29.10.2014 р. представником позивача надано клопотання про залучення до матеріалів справи доказів, які свідчать, на думку позивача, про факт скоєння пограбування магазину позивача.

Заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме, нерухоме майно, грошові кошти відповідача у межах суми 2903739,00 грн. суд відхиляє у зв'язку з недоведеністю.

Розглянувши клопотання про призначення економічної експертизи, суд вважає, що у даному випадку проведення вказаної експертизи непотрібно так як, предметом спору є не визначення вартості викраденого майна, а стягнення збитків внаслідок пограбування, в межах встановлених вказаним Договором обмеження відповідальності виконавця.

Клопотання представника позивача про розгляд даної справи у колегіальному складі суду у зв'язку з її складністю судом відхиляється так як, на думку суду, дана справа не є складною, справа розглядається судом в тотожному складі суду впродовж 2-х місяців та 15 днів і передача даної справи на колегіальний розгляд є штучною тяганиною справи. Також суд зазначає, що дане клопотання заявлено представником позивача на витіканні продовженого строку розгляду справи.

Відповідач з вимогами позивача не згоден, про що зазначив у відзиві на позов, в якому зазначано про відсутність підстав для визнання вказаних пунктів договору недійсними та несправедливим, а також про відсутність підстав для стягнення як 50 000 грн. так і збільшеної суми позову взагалі.

Із заявленими позивачем в засідання суду 29.10.2014 р. клопотаннями відповідач не згоден, просив їх відхилити.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.10.2014р. строк вирішення спору за клопотанням позивача продовжено на 15 днів.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, вислухавши представників сторін, проаналізувавши приписи законодавства, що регулюють правовідносини по даному спору, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами.

Як випливає з матеріалів справи, предметом спору у справі, з урахуванням клопотання позивача від 29.10.2014 р. про зменшення розміру позовних вимог, є визнання абз.2 п.2.1 вказаного договору недійсним з підстав ч.1 ст. 203 та ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України та стягнення збитків в суму 50 000 грн.

Як свідчать матеріали справи, між сторонами у справі був укладений вищевказаний договір на надання послуг охорони - магазину „ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. Іллічівську Одеської області.

23.07.2014 р. невідомими особами у вказаному магазині була скоєна крадіжка - викрадений сейф із товаром - золотими виробами. З цього приводу за заявою потерпілого - позивача у справі, відкрито кримінальне провадження та вартість викраденого за заявою позивач (потерпілого) становить вище 300 000 грн.

Позивач вимагає визнати недійсним абз.2 п.2.1 вказаного договору посилаючись на те, що зміст вказаний пунктів договору суперечить діючому законодавству. При цьому яким саме чином зміст вказаних пунктів суперечить діючому законодавству, позивач у позові не назначає, а лише посилається на приписи ч.1 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України.

Відповідно до абз 2 п. 2.1. Договору Позивач доручив, а Відповідач зобов'язався здійснювати охорону майна Позивача на об'єкті та обслуговування сигналізації на цьому об'єкті. Згідно визначенню, даному у розділі 1 Договору, додатку 1 до Договору:

- охороною є комплекс заходів по забезпеченню недоторканості майна на об'єкті, що здійснюється у визначений договором період часу шляхом спостереження за станом сигналізації.

Відповідно до Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", - правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін.

Приписи ст. 203 Цивільного кодексу України, якою Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину , передбачають що:

1. Зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. {Частина перша статті 203 в редакції Закону № 435-ІV від 16.01.2003 р., яка діяла на момент укладення вказаного договору}.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу, яка визначає недійсність правочину, -

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно змісту абз.2 п.2.1 вказаного Договору Виконавець (Охоронник) не приймає на зберігання та не вступає у володіння майном Замовника ( Позивача).

Відповідно до ст. 978 ЦК України, за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Таким чином, відповідач як охоронник, зобов'язується забезпечити недоторканність майна, яке охоронюється. Відтак охоронник, за договором охорони, не приймає на зберігання охоронюване майно та не вступає у володіння ним.

Виходячи з приведеного, господарський суд вважає, що при укладанні вказаного договору сторони правильно визначили предмет договору та за межі чинного законодавства не вийшли.

За таких обставин господарський суд вважає, що визнавати цей пункт договору у суду немає підстав.

Щодо стягнення збитків в розмірі 50 000 грн., відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Розмір збитків позивача визначений п.6.1.1 вказаного договору, яким визначена межа відповідальності охоронця (відповідача) у розмірі 50 000 грн.

При цьому, позивач не зазначає, чому саме такий розмір шкоди, заподіяний позивачеві, а не інший, при тому що вартість викраденого майна, заявлена у заяві до міліції, перевищує 300 000 грн.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 ЦК).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Згідно з частиною другою статті 623 ЦК розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Виходячи з наведеного суд вважає, що у даному випадку внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань по охороні майна позивача останньому дійсно завдані збитки: викрадене майно позивача - ювелірні вироби.

Таким чином, у даному випадку суд вважає, що наявні всі чотири елементи правопорушення з боку відповідача, а саме :

- протиправна поведінка відповідача як охоронця майна позивача - відповідач не виконав свої зобов'язання за договором охорони майна позивача, сталось викрадення майна позивача, замовника послуг охорони;

- шкідливий результат такої поведінки (збитки) - викрадене майно (заподіяні збитки) замовника послуг охорони;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками - у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язання за договором охорони майна позивача сталось викрадення майна позивача, замовника послуг охорони, останньому заподіяні збитки- викрадене його майно.

- вина правопорушника - невиконання умов договору охорони з боку охоронця.

Разом з приведенним у данному випадку розмір нанесених позивачеві збитків не доведений взагалі.

Відповідно до п.6.1.1 вказаного Договору визначена межа відповідальності охоронця (відповідача) у розмірі 50 000 грн.

Вказану суму (50 000 грн.) позивач зазначає як суму збитків, при цьому жодним чином (ані у позові, ані в процесі розгляду справи) не зазначає які саме товари - ювелірні вироби - були викрадені саме на цю суму.

Позивачем, в обгрунтування розміру збитків, надані акти інвентаризації від 27.06.2014р. та від 31.07.2014 р., документи про рух товару з 27.06.2014 р.

Вказані акти інвентаризації товару від 27.06.2014 р. та від 31.07.2014 р. суд до уваги не приймає як доказ інвентаризації товару, оскільки вони складені лише позивачем без участі відповідача, про що останній заявляв у судовому засіданні.

У вказаних актах інвентаризації не зазначено, хто саме від відповідача приймав участь в інвентаризації та хто саме від відповідача відмовився від його підписання.

Також суд зазначає, що вказані акти інвентаризації та документи про рух товару не доводять суму саме заподіяних позивачеві збитків, а свідчать просто про рух товарів позивача.

Аналізуючи викладене суд прийшов до висновку про недоведеність вимог позивача, що обумовлює відмову у позові у повному обсязі.

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст.32,33,43, 44, 49, 82-85 господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - відмовити повністю.

Повний текст рішення складено та підписано 03.11.2014р.

Суддя М.І. Никифорчук