Ухвала суду № 41179605, 22.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/2595/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Колеснікова І.С., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

22 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Бабенка К.А., Борисюк Л.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційної скарги Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Маг» до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Маг» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Відповідач) у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.05.2013 року № 0000952203 та №0000962203.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами Васильківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Еко-Маг» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 21.10.2010 по 30.09.2012.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 11.04.2013 № 555/22-03/36900834 (далі по тексту - Акт перевірки).

У ході перевірки встановлено порушення позивачем податкового законодавства, а саме:

- підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено доход, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування на суму безоплатно отриманих товарів у розмірі 552 300,00 грн., у тому числі за ІІ квартал 2011 року на суму 329 840,00 грн. та за ІV квартал 2011 року на суму 222 460,00 грн.;

- пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що полягає у безпідставному віднесенні позивачем у І кварталі 2011 року суми 543 210,00 грн. у зв'язку із невірним визначенням приросту (убутку) балансової вартості товарів на складах, витрати на придбання яких включаються до складу валових витрат;

- пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР та пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення скоригованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у зв'язку із відображенням позивачем господарських операцій із ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс» та ПП «Еверест» на суму 2 344 583,00 грн., у тому числі за 2010 рік на суму 1 068 750,00 грн., за І квартал 2011 року на суму 653 333,00 грн. та за ІІ квартал 2011 року на суму 622 500,00 грн.;

- підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 469 917,00 грн. у зв'язку з формуванням податкового кредиту за рахунок господарських операцій по взаємовідносинах із ПП «Еверест» - за червень 2011 року на суму 57 667,00 грн.; ТОВ «Ютрімекс» - за грудень 2010 року на суму 56 000,00 грн., за січень 2011 року на суму 4000,00 грн., за березень 2011 року на суму 89 567,00 грн., за квітень 2011 року у сумі 4110,00 грн. та за червень на суму 67 833,00 грн.; ТОВ «Юрія Транс» - за грудень 2010 року на суму 115 500,00 грн. та за березень 2011 року на суму 38 250,00 грн.

На підставі висновків зазначених в Акті перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.05.2013 № 000952203, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 903 327,00 грн. (за основним платежем - 836 528,00 грн. та за штрафними санкціями - 66 798,00 грн.) та № 0000962203 за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 512 796,00 грн. (за основним платежем - 469 917,00 грн. та за штрафними санкціями - 42 879,00 грн.).

ТОВ «Еко-Маг» вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, звернулось з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення вимог адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до системного аналізу положень чинного податкового законодавства та матеріалів справи, операції позивача та його контрагентами свідчать про реальне здійснення господарських операцій, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.08.2013 призначено економічну (судово-бухгалтерську) експертизу. На вирішення експерта судом поставлено питання: чи підтверджуються нормативно та документально висновки Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області, викладені в акті перевірки.

За результатами проведеної експертизи складено висновок за № 152/4889/4990/14-45 від 24.04.2014 (далі по тексту - висновок експертизи), згідно якого висновки Акту перевірки позивача нормативно та документально не підтверджуються.

З висновку експертизи вбачається, що доводи, якими судовий експерт обґрунтовує висновок, ґрунтуються на здійсненні правового аналізу акту перевірки відповідача у співвідношенні з аналізом первинної документації, наданої позивачем на підтвердження правомірності визначення ним у податковій звітності податкових зобов'язань.

З приводу порушень позивачем підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено доход у розмірі 552 300,00 грн. у період ІІ, ІV квартал 2011 року, на суму безоплатно отриманих товарів, судом першої інстанції вірно встановлено наступне.

Згідно Акту перевірки, перевіркою відображених у рядку 02 Декларації «Дохід від операційної діяльності» за період з 01.04.2011 по 30.09.2012 показників у загальній сумі 59 958 692 грн. встановлено, що істотний вплив на формування цих показників мало здійснення операцій з реалізації цукру. У ході перевірки було здійснено аналіз руху товару (цукру) по бухгалтерському рахунку 28 «Товари на складі», в результаті чого було встановлено, що підприємством у II кварталі 2011 року реалізовано на 49,6 тон цукру більше ніж придбано, з урахуванням залишків на складах, а у IV кварталі 2011 року - на 45,4 тон цукру більше, ніж придбано.

Розрахунок заниженого доходу здійснено позивачем з урахуванням того, що у II кварталі 2011 року середня ціна придбання цукру становила 6 650,00 грн. за тону, а у IV кварталі 2011 року - 4 900 грн. за тону, з огляду на зазначене посадові особи відповідача прийшли до висновку про заниження позивачем доходу у розмірі 552 300,00 грн.

Згідно із підпунктом 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надано визначення терміну «доходи», як загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

За приписами підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються, зокрема, з вартості товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідно до зазначених норм права у співвідношенні з виявленими порушеннями у ході перевірки позивача встановлено, що відповідачем ані в акті перевірки ані у ході судового розгляду справи в суді першої інстанції не надано обґрунтованих пояснень, в чому саме полягає порушення норм податкового законодавства.

Не заслуговують на увагу твердження відповідача, що реалізований позивачем цукор було безкоштовно отримано, при цьому не вказано підстав такого висновку з урахуванням положень підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, яким визначено, що безоплатно наданими товарами, роботами, послугами є: товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Крім того, жодних посилань на первинно-бухгалтерські документи, які б свідчили про безкоштовне отримання позивачем 95 тон цукру, відповідачем не зазначено в Акті перевірки і матеріали справи не містять належних доказів зазначеного.

У висновку експертизи зазначено, що висновки Акту перевірки щодо заниження позивачем доходу у розмірі 552 300,00 грн. документально та нормативно не підтверджуються. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

З приводу порушень позивачем пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що полягає у безпідставному віднесенні позивачем у І кварталі 2011 року суми 543 210,00 грн. у зв'язку із невірним визначенням приросту (убутку) балансової вартості товарів на складах, витрати на придбання яких включаються до складу валових витрат, судом першої інстанції вірно встановлено наступне.

Зі змісту акту перевірки, зокрема, частини 2 розділу 3.1.2 «Валові витрати» вбачається, що посадовими особами відповідача було проведено перевірку правомірності відображення позивачем показників у рядку 04.2 декларацій з податку на прибуток за період з 21.10.2010 по 31.03.2011 «убуток балансової вартості запасів» у загальній сумі 834 205 грн.

Вказана перевірка здійснювалася шляхом проведення вибіркової перевірки первинних документів, в наслідок чого відповідач дійшов висновку про завищення позивачем задекларованих показників у рядку з 04.2 декларацій «убуток балансової вартості запасів» на суму 543 210,00 грн., а саме: в порушення пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем у І кварталі 2011 року невірно визначено приріст (убуток) балансової вартості товарів на складах, витрати на придбання яких включаються до складу валових витрат, в результаті чого до валових витрат безпідставно віднесено суму 543 210,00 грн.

Відповідно до пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Відтак, для визначення приросту (убутку) балансова вартість запасів на кінець періоду порівнюється з балансовою вартістю запасів на початок звітного періоду.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що висновок відповідача про безпідставне віднесення позивачем до валових витрат суми у розмірі 543 210 грн. не підтверджено конкретними первинними документами та регістрами бухгалтерського обліку або посиланням на такі документи, а в Акті перевірки взагалі не наведено розрахунків щодо визначення приріс (убутку) балансової вартості запасів.

В перевіряємий період, ТОВ «Еко-Маг» (відповідно до діючого законодавства) подано до податкового органу декларації з податку на прибуток підприємства за 2010 рік та І квартал 2011 року.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено висновками експертизи, висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не підтверджено належними доказами.

Доводи відповідача про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат.

Проте, Васильківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що позивачем занижено доход у розмірі 552 300,00 грн. та завищено валові витрати у розмірі 543 210,00 грн.

З приводу завищення позивачем валових витрат на суму 2 344 583,00 грн. та податкового кредиту у розмірі 469 917,00 грн. при відображенні господарських операцій по взаємовідносинах із ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс» та ПП «Еверест» (далі по тексту - контрагенти позивача), судом першої інстанції вірно встановлено наступне.

Під час перевірки позивача посадовими особами податкового органу встановлено наявність взаємовідносини ТОВ «Еко-Маг» з ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс» та ПП «Еверест.

01.12.2010 року між позивачем та ТОВ «Юрія Транс» укладено договір купівлі-продажу № 01/12-10. За умовами договору ТОВ «Юрія Транс» (продавець) зобов'язується поставити та передати у власність ТОВ «Еко-Маг» (покупця ) цукор-пісок білий (товар). Найменування, одиниці виміру, загальна кількість товару, ціна та вартість кожної партії товару визначаються у відповідних специфікаціях.

Здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Юрія Транс» підтверджується первинними документами, які містяться в матеріалах справи та досліджені колегією суддів апеляційної інстанції в повному обсязі.

22.05.2011 року між ТОВ «Еко-Маг» та ПП «Еверест» укладено договір № ДГ-00200.

За умовами договору ПП «Еверест» (продавець) зобов'язується поставити та передати у власність ТОВ «Еко-Маг» (покупця ) товар (продукти харчування: цукор, борошно, крупи та інше). Найменування, одиниці виміру, загальна кількість товару та ціна товару визначаються у видаткових накладних. Продавець організовує доставку товару до складу покупця за умовами Інкотермс DDP.

На підтвердження факту транспортування товару позивачем надано до матеріалів справи товарно-транспортну накладну від 25.05.2011 № 5, згідно вантажовідправником ПП «Еверест» доставлено позивачеві 40 тон цукру.

Здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Еверест» підтверджується первинними документами, які містяться в матеріалах справи та досліджені колегією суддів апеляційної інстанції в повному обсязі.

01.03.2011 року між позивачем та ТОВ «Ютрімекс» укладено договір поставки № 01/03/11-4. За умовами договору ТОВ «Ютрімекс» (продавець) зобов'язується поставити та передати у власність ТОВ «Еко-Маг» (покупця) цукор-пісок (товар). Найменування, одиниці виміру, загальна кількість товару, ціна та вартість товару визначаються у відповідних фінансових документах. Поставка товару здійснюється на умовах та за домовленістю щодо кожної партії окремо. Розрахунки між сторонами проведено у безготівковій формі, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень. Позивачем надано до матеріалів справи сертифікати якості на поставлений товар та відповідні висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи (а.с.149-190 Том І).

Здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Еверест» підтверджується первинними документами, які містяться в матеріалах справи та досліджені колегією суддів апеляційної інстанції в повному обсязі

Починаючи з 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України.

Пунктом 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно із підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення). Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Вирішуючи питання про реальність операцій з надання послуг й питання використання їх у власній господарській діяльності між позивачем та його контрагентом, суд апеляційної інстанції зазначає на наступне.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори укладені між останнім та його контрагентом, мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 року №2756-VІ, який набрав чинності 01.01.2011 року, статтю 228 Цивільного кодексу України доповнено частиною третьою, відповідно до якої, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним, в зв'язку з чим, для визнання правочинів недійсними, їх недійсність має бути встановлена в судовому порядку.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, якщо контрагенти платника податків по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Щодо посилань відповідача на відсутність підтверджуючих документів на перевезення товарів, зокрема на відсутність, або неналежне оформлення товарно-транспортних накладних, то такі доводи суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки чинне законодавство не передбачає для формування витрат (податкового кредиту) у платників податків обов'язкової наявності товарно-супровідних документів щодо перевезення товарів, тобто з метою податкового обліку така не застосовується.

Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-111 визначено, що перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим законодавством.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

В силу вимог статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції проаналізувавши наведені норми чинного законодавства України проходить до висновку, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: К.А. Бабенко

Л.П. Борисюк

.

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Бабенко К.А

Борисюк Л.П.