Рішення № 41179419, 30.10.2014, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "30" жовтня 2014 р. Справа № 906/1255/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання Смиковського В.П.

за участю представників сторін:

від позивача: Маковська О.С. - дов. №9 від 01.10.14 р., дійсна по 01.10.15 р.

від відповідача: Галайба А.В. - дов. №б/н від 25.08.12р., дійсна до 25.12.14р., Климчук С.О. - дов. № б/н від 25.08.12р. , дійсна до 25.12.14р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі в режимі відеоконференції справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телефонні системи і мережі "АНФЕР" (м. Київ)

до Військової частини А0281 (м. Житомир)

про стягнення 76859,62 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телефонні системи і мережі "АНФЕР" звернулося до господарського суду з позовом до Військової частини А0281 про стягнення 76859,62 грн. заборгованості, з яких: 65 599,20 грн. основного боргу, 2 430,77 грн. пені та 8 829,65 грн. інфляційних втрат за невиконання умов Договору №26/46 від 12.12.12 р., укладеного між ними.

В обгрунтування заявленого позову позивач посилається на невиконання відповідачем п.п. 1.1., 4.2., 5.2.2 Договору №26/46 від 12.12.12 р. щодо належної сплати коштів за поставку обладнання зв'язку.

В якості правових підстав позову позивач посилається на ст.ст 193, 199, 231, 232, 265 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 550, 552, 610, 611, 625, 655, 629, 712 ЦК України.

Ухвалою від 22.09.14 р. суд порушив провадження у справі та вжив заходів щодо підготовки до розгляду справи по суті.

До початку розгляду справи по суті позивачем не подано заяву про зміну підстави та предмету позову, відповідачем не подано зустрічного позову, відповідно.

Позивач 16.10.14р. надіслав суду заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат за період з 01.09.2014р. по 30.09.2014р. на суму 2164, 90 грн., просить суд задовольнити позовні вимоги з урахуванням поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог. При цьому, позивачем дотримано порядок надіслання відповідачу копії даної заяви. За збільшення розміру позовних вимог позивачем судовий збір не доплачується, оскільки не перевищує мінімально встановленого розміру 1827, 00 грн.

Господарський суд, розглянувши заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог дійшов наступного висновку.

Статтею 22 ГПК України передбачено право позивача збільшити розмір позовних вимог.

В абз. 3 п.3.11 Постанови ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

З врахуванням викладеного, господарський суд ухвалює прийняти заяву позивача ТОВ "Телефонні системи і мережі "АНФЕР" про збільшення розміру позовних вимог до розгляду з первісною позовною заявою.

Отже, спір вирішується із нової ціни позову 79 024, 52 грн., з яких: 65 599, 20 грн. сума основного боргу, 2 430, 77 грн. пеня за період з 20.12.2012р. про 19.06.13р., 10 994, 55 грн. сума інфляційних втрат за період з січня 2013р. по вересень 2014р.

Відповідач В/ч А 0281 письмового відзиву на позов не подав; представники в засіданні суду в усній формі позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнають, однак заперечують проти стягнення пені та інфляційних втрат, посилаючись на те, що військова частина є державною установою і фінансується з Державного бюджету України, тому прострочення сплати боргу є наслідком об'єктивних обставин. Просять суд відмовити у задоволенні цих позовних вимог.

Представник позивача заперечила проти доводів представників відповідачів по суті цих позовних вимог, посилаючись на п. 1.10 Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Оскільки, відповідно до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України господарський суд створив сторонам у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у засіданні суду 30.10.14р. сторонам спору оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду про часткове задоволення позову.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Телефонні системи і мережі "АНФЕР" (як постачальник) та Військовою частиною А0281 (як замовником) було укладено Договір №26/46 поставки обладнання зв'язку (надалі за текстом - Договір №26/46) з Додатками.

Згідно п. 1.1. Договору №26/46 позивач зобов'язався поставити обладнання зв'язку, що визначене у специфікації поставки і є невід'ємною частиною цього Договору, а відповідач зобов'язується в порядку й на умовах, зазначених у даному Договорі, прийняти та оплатити обладнання зв'язку.

Відповідно до п. 2.1. Договору №26/46 передбачено, що предметом поставки є апаратура електрозв'язку: мережеве обладнання, обладнання зв'язку, комплектуючі згідно коду 232.20.2 Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97.

Умови постачання Обладнання визначені Розділом 3 Договору №26/46, п. 3.1. якого встановлено, що Обладнання, яке узгоджене відповідно з специфікацією повинно бути поставлено замовнику до 20.12.12 р. Датою поставки вважається дата, вказана у видатковій накладній.

У п. 3.4. Договору №26/46 сторони обумовили, що пункт постачання Обладнання за цим Договором визначений Додатком №2. Постачання обладнання зв'язку здійснюється за рахунок Постачальника.

Ціну та порядок розрахунків сторони передбачили у Розділі 4 Договору №26/46, відповідно до п.4.1. Договору №26/46 якого зазначено, що вартість обладнання, що поставляється згідно з цим Договором, визначається в специфікації (Додаток №1) та складає 65 599,20 грн., в т.ч. ПДВ - 10 933,20 грн.

Оплата поставки здійснюється відповідачем на поточний банківський рахунок Постачальника не пізніше 5 (п'яти) банківських днів з дати поставки обладнання (п. 4.2. Договору №26/46).

Права та обов'язки сторін визначені Розділом 5 Договору №26/46.

У Розділі 6 Договору №26/46 , зокрема, у п.6.1. визначено, що у разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань з Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

У п. 6.2. Договору №26/46 передбачено відповідальність продавця (позивача у справі) у вигляді сплати покупцю (відповідачу у справі) неустойки в розмірі одного відсотка вартості неякісного товару за кожен день прострочення усунення недоліків товару і невиконання вимоги про його заміну.

Відповідальність покупця (відповідача у справі) наступна: відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України сторони встановили - 0 (нуль) процентів.

Строк дії Договору №26/46, відповідно до п. 7.2., - до 31.12.2012р., а в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання сторонами.

Факт належного виконання позивачем свого зобов'язання з поставки обладнання зв'язку підтверджується видатковою накладною №РН 0000061 від 12.12.2012р. на суму 65 599, 20 грн., оформленої за довіреністю ДМВ/серія №028830 на ім'я ОСОБА_4 (а.с. 12 та зворот).

Відповідач своє зобов'язання по оплаті вартості поставленого обладнання зв'язку не виконав, чим порушив п.п. 1.1., 4.2. Договору 26/46, внаслідок чого позивач звернувся до відповідача з претензією №17 від 06.06.2013 про сплату заборгованості, що виникла, проте кошти за поставку так і не отримав.

Посилаючись на ч. 1 ст. 15 Закону України "Про збройні сили України" військова частина А0281 доводила, що фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, розпорядником її коштів є Міністерство оборони України. В свою чергу, фінансові бюджетні зобов'язання по оплаті коштів за поставлене обладнання зв'язку №67 від 12.12.12 р., №131 від 19.12.12 р. на суму 65 599, 20 грн. зареєстровані в Управлінні Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області в повному обсязі.

Як встановлено в ході судового вирішення спору бюджетне зобов'язання так і не було виконане.

У зв'язку з несплатою заборгованості відповідачем в досудовому порядку, позивач звернувся з цим позовом до суду та окрім вимоги про стягнення основного боргу в сумі 65 599, 20 грн., просить стягнути також пені в сумі 2 430, 77 грн. та 10 994,55 грн. інфляційних втрат.

Дослідивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

За правовою природою Договір №26/46 від 12.12.2012р. є договором поставки , правове регулювання якого передбачене главою 54 ЦК України.

Згідно з приписами статті 265 Господарського Кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язання, як це передбачено у статтях 11 та 509 ЦК України, що виникли з договору, інших юридичних фактів мають виконуватися належним чином відповідно до його умов, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (ст. 526 ЦК України).

Належне виконання зобов'язання - це виконання зобов'язання, обумовленого, насамперед, в договорі чи акті цивільного законодавства способом, предметом, у встановлений строк та в певному місці, належній особі та належною особою.

Статтею 530 ЦК України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За загальним правилом, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару ( ст. ст. 538 , 692 ЦК України).

Як зазначалося раніше, за фактично передане обладнання зв'язку остаточний розрахунок відповідачем здійснюється, згідно п.4.2. Договору №26/46, на протязі 5 банківських днів з дати поставки обладнання зв'язку.

У статті ст. 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних силах України" від 21.09.1999р. за №1076 , військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Положення ч. 1 ст. 23 та ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України встановлюють, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, а розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Пунктом 11.1. Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2012р. № 1407, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 січня 2013р. за № 130/22662, передбачено, що органи Казначейства здійснюють розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів шляхом проведення платежів з реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників бюджетних коштів та рахунків одержувачів бюджетних коштів, відкритих в органах Казначейства, відповідно до кошторисів.

Відповідачем дотримано бюджетну дисципліну, про що свідчать копії реєстрів бюджетних зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 12 грудня 2012р. за №67, від 19.12.12р. за №131, від 17.12.12р. за №45, які були зареєстровані та взяті на облік Управлінням Державної казначейської служби України в м. Житомирі та Житомирській області, однак, які є не виконаними (а.с. 13-15).

Як свідчать матеріали справи, позивач звертався безпосередньо до Міністерства оборони України із запитом про надання помісячного плану асигнувань за загальним фондом КПКВ 2101020/4 КЕКВ 3110 на 2013рік в розрізі, зокрема, військової частини - боржника перед позивачем, на що надані відповіді та помісячні плани, в яких, відповідно, містяться зобов'язання відповідача перед позивачем на суму 65 600 грн., виконання яких передбачено на липень 2013р. (а.с.29 зворот).

Крім того, 22.08.2014р. Міністерство оборони України повідомило позивача про те, що помісячним планом асигнувань за бюджетною програмою 2101020/4 "забезпечення зв'язком" станом на 22.08.2014р. передбачено видатки на погашення кредиторської заборгованості позивача у сумі 65,6 тис. грн. відповідачем (а.с. 32).

Водночас, строки розрахунку чітко визначені сторонами у п. 4.2. Договору №26/46.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України і статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина друга ст. 617 ЦК України та частина друга ст. 218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Окрім того, ст. 1 ЦК України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників.

Отже, наведені відповідачем обставини не можуть бути підставою для його звільнення від оплати поставленого позивачем обладнання зв'язку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 р.

З урахуванням наведеного, господарський суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 65 599, 20 грн. доведеними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення суми інфляційних втрат в розмірі 10 994, 55 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат за період з січня 2013р. по вересень 2014р. на загальну суму 10 994, 55 грн., визнає його арифметично правильним, у зв'язку з чим, вирішує стягнути зазначену суму згідно резолютивної частини рішення суду.

Щодо стягнення суми пені в розмірі 2 430, 77 грн.

Пунктом 6.1. Договору №26/46 сторони передбачили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 1 ст. 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

За приписами ч. 2 цієї статті правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У Договорі поставки №26/46 відсутні елементи правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем неустойкою у вигляді пені.

Обгрунтування позивачем заявленої позовної вимоги приписами ч.6 ст. 232 ГК України, яка визначає період нарахування пені, ст.549 ЦК України, яка визначає поняття пені та спосіб її обчислення , ст. 1 Закону України " Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" , яка визначає гранично допустимий розмір пені, що стягується в судовому порядку без вчиненого у письмовій формі правочину щодо даного виду забезпечення зобов'язання , не є достатнім для стягнення останньої в судовому порядку.

Аналогічний висновок містить абз.3 п. 2.1 Постанови ВГСУ від 17.12.2013 № 14" Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" згідно якого, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Тому у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені в розмірі 2 430,77 грн. господарський суд відмовляє.

Витрати щодо сплати судового збору, відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України, господарський суд покладає на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 4-3,4-7, 22, 33,43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А 0281 (10004, м. Житомир, пр.Миру,39, р/р № 35214051000776 УДКСУ у м.Житомир, МФО 811039, код ЄДРПОУ 08104621) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Телефонні системи і мережі "АНФЕР" ( 02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7 Д, р/р № 26004052700003 в ПФ ПАТ КБ "Приватбанк" , м. Київ, МФО 300711 , код ЄДРПОУ 32204916) :

- 65 599,20 грн. основного боргу,

- 10 994,55 грн. інфляційних втрат,

- 1827,00 грн. судового збору

Видати наказ.

3. У стягненні пені в сумі 2 430,77 грн. відмовити.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 03.11.2014р.

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати: 1- у справу , 2- позивачу (простою) , 3- відповідачу (простою)