Постанова № 41179224, 18.09.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 вересня 2014 року № 826/10951/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А., при секретарі судових засідань Ковалівській Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний альянс «Максимум» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю представників сторін:

від позивача Гримальський А.Ю.,

від відповідача Жукова В.І.,

встановив:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний альянс «Максимум» (далі - позивач, ТОВ «ТА «Максимум») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.04.2014 №0004682204.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що Державною податковою інспекцією у Оболонському районі ГУ Мнідоходів у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 19.03.2014 №180/26-54-22-04-38323103 щодо заниження податку на додану вартість в результаті формування податкового кредиту за рахунок податкових накладних не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.04.2014 №0004682204, яке позивач вважає необґрунтованими та такими, що підлягає скасуванню.

У судовому засіданні позивач надав пояснення аналогічні викладеним в адміністративному позові та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову з огляду на те, що позивачем занижено податок на додану вартість в розмірі 23967,00 грн. в результаті формування податкового кредиту за рахунок податкових накладних не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме податкової накладної від 06.12.2013 №59 та від 23.01.2014 №359/1. З огляду на це, податкове повідомлення-рішення від 04.04.2014 №0004682204 прийнято обґрунтовано та правомірно.

У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТА «Максимум», зареєстровано як юридичну особу Оболонською районною у місті Києві державною адміністрацією від 01.08.2012 №10691020000029027, ідентифікаційний код юридичної особи 38323103, відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На час розгляду ТОВ «ТА «Максимум» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 1.10.2012 року (індивідуальний податковий номер - 383231026542), номер свідоцтва платника ПДВ - 200138335, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Державною податковою інспекцією у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено камеральну перевірку даних, задекларованих ТОВ «ТА «Максимум» у податковій звітності з податку на додану вартість за січень 2014 року та складено акт перевірки від 19.03.2014 №180/26-54-22-04-38323103.

Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «ТА «Максимум» занижено податком на додану вартість на загальну суму 23967,00 грн., в т.ч. за січень 2014 року на суму 23967,00 грн.

Під час проведення камеральної перевірки перевіряючим встановлено, що сума податку на додану вартість у розмірі 23967,00 грн. включена до податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за січень 2014 року, на підставі податкової накладної від 06.12.2013 №59 та від 23.01.2014 №359/1, в порушення п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, а саме: у разі відсутності факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Враховуючи вищевикладене та згідно п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, відповідач прийшов до висновку про збільшення суми, що за результатами звітного (податкового) періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету у розмірі 23967,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.04.2014 №0004682204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму в розмірі 29959,00 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 23967,00 грн. та за штрафними санкціями 5992,00 грн.

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статі 14 Податкового кодексу України передбачено, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції. Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 року № 1246, визначає механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до Єдиного реєстру податкових накладних платників податку на додану вартість - продавців товарів (послуг), звіряння даних, що містяться у виданих платникам такого податку - покупцям товарів (послуг) податковій накладній та розрахунку коригування з відомостями, які містяться у Реєстрі. (далі - Порядок)

Відповідно до п.8 Порядку, для підтвердження прийняття податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації продавцю видається квитанція в електронній формі у текстовому форматі, у якій зазначаються реквізити зазначених документів, відповідність електронного документа формату (стандарту), затвердженому Державною податковою службою, результати перевірки електронного цифрового підпису, інформація про продавця, дата та час прийняття, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова накладна та/або розрахунок коригування. Квитанція, на яку накладається електронний цифровий підпис Державної податкової служби, підлягає шифруванню та надсилається продавцеві засобами телекомунікаційного зв'язку. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в Державній податковій службі.

Датою та часом подання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі Державній податковій службі є дата та час, зазначені у квитанції про їх прийняття (підтвердження реєстрації) або неприйняття. (п.10 Порядку)

Із аналізу вказаних норм вбачається, що Податковий кодекс України визначає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення податкових накладних з порушенням вимог передбачених пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 11 підпункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Також в пункті 21 розділу III «Порядок оформлення та подання податкової звітності» Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року № 1492, вказано, що у разі відмови постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) до декларації додаються Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) за формою згідно з (Д8) (додаток 8) та копії документів, передбачених пунктом 201.10 статті 201 розділу V Кодексу.

Платники, які подають податкову звітність в електронному вигляді, подають копії таких документів окремо у порядку, визначеному для подання податкової звітності у паперовому вигляді.

Аналогічні положення закріплені в пункті 1.1 розділу IV Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 17.12.2012 року № 1340.

Отже наведеними положеннями законодавства врегульовані дії платника, при вчиненні яких він може реалізувати своє право на податковий кредит з податку на додану вартість у разі порушення продавцем порядку реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Під час перевірки податковим органом встановлено, що позивачем включено податкові накладні від 06.12.2013 №59, виписану ТОВ "Енерлжітел" та від 23.01.2014 №359/1, виписану ТОВ "ТД ДІ Вінс", які не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було допущено помилку в поданій декларації з податку на додану вартість за січень 2014 року, а саме вказано податкові накладні з помилковими реквізитами продавця, а саме: в податковій накладній від 06.12.2013 №59 замість вірного продавця ТОВ «Мерефяенська скляна компанія» зазначено помилково ТОВ «Енерлжітел» та у податковій накладній від 23.01.2014 №359/1 замість вірного продавця ТОВ «Інтернаціональна група вин України №1 «ДІ Вінс Київська філія ТОВ «Інтернаціональна група вин України №1» вказано ТОВ «ТД ДІ Вінс».

21.03.2014 року позивачем подано уточнюючий розрахунок до декларації з ПДВ за січень 2014 року, згідно з якою було усунуто помилки та вірно вказано продавців за спірними податковими накладними.

Водночас, суд погоджується з відповідачем, що ані до перевірки, ані під час перевірки позивачем не було використано можливість самостійно усунути помилки, допущені в податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2014 року, а подано уточнюючу декларацію 21.03.2014, вже після проведення перевірки від 19.03.2014 року.

Щодо посилань позивача, що податковим органом також вказано на те, що позивачем порушено строки подачі звітності за січень 2014 року, суд зазначає, що ані в акті перевірки від 19.03.2014 №180/26-54-22-04-38323103, ані в запереченнях таких доводів та висновків не було, а тому ці посилання позивача є необґрунтованими та нічим не підтверджені.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

В процесі розгляду справи представником позивача інших доказів до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, сторонами не надавалося.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що відповідач дійшов правильного висновку щодо порушення позивачем п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України та вважає спірне податкове повідомлення-рішення таким, що відповідають діючому законодавству.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд прийшов до висновку, що відповідачем у ході судового розгляду справи доведено та підтверджено матеріалами справи правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення та відсутність підстав для їх скасування.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТА «Максимум» задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

У задоволенні позову Приватного підприємства «Торговий альянс «Максимум» - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий альянс «Максимум» (адреса: 04073, м. Київ, вул. Фрунзе, 160, кабінет 11, будівля з літ. «А», код ЄДРПОУ 38323103) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1644 (однієї тисячі шестисот сорока чотирьох) грн. 30 коп.

Постанову ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 18 вересня 2014 року.

Постанову у повному обсязі складено 26 вересня 2014 року.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими ст.ст.185-187 цього Кодексу.

Суддя О.А. Соколова