Постанова № 41176312, 28.10.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2014 р. Справа№ 911/1652/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Гончарова С.А.

Самсіна Р.І.

при секретарі судового засідання Дяковій Ю.Ю.

за участю представників:

від апелянта: Побийвовк Л.О. - довіреність від 03.02.2014 № 1/0301

від відповідача: Поляруш О.О. - директор, наказ від 12.04.2014 № 13-к

Суткевич О.О. - довіреність від 23.03.2014 № б/н

Ложаков Д.С. - довіреність від 23.09.2014 № б/н

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальність Агрофірма "Сади України"

на рішення Господарського суду Київської області від 08.07.2014

у справі № 911/1652/13 (суддя: Карпечкін Т.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальність Агрофірма "Сади України"

до Споживчого товариства "Настуся"

про стягнення 72 970,25 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Сади України" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Споживчого товариства "Настуся" про стягнення 72 970,25 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 23.12.2013 у справі № 911/1652/13 (судя Саванчук С.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2014 року, у позові Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Сади України" до Споживчого товариства "Настуся" про стягнення 72 970,25 грн. відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.04.2014 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Сади України" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2014 та рішення Господарського суду Київської області від 23.12.2013 у справі № 911/1652/13 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Рішенням Господарського суду Київської області від 08.07.2014 у справі № 911/1652/13 відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що накладна № 901200863 від 20.04.2011, довіреність № 27 від 20.04.2011 та рахунок-фактури № 90500173 від 15.04.2011 та дані податкового обліку відповідача за 2011 рік (після коригування, правомірність якого підтверджена податковою), не підтверджують факт здійснення спірної поставки товару за договором купівлі-продажу № 90500173 від 15.04.2011, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 54 810,90 грн. основного боргу, 15 249,15 грн. штрафу, 161,00 грн. інфляційних втрат та 2563,50 грн. 3% річних, що нараховані позивачем на вказане грошове зобов'язання відповідача, безпідставні та задоволенню не підлягають.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Сади України" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 08.07.2014 у справі № 911/1652/13 повністю і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не взято до уваги, поданий позивачем оригінал довіреності № 27 від 20.04.2011 з підписом директора та печаткою СТ «Настуся» в якості доказу поставки товару відповідно до видаткової накладної № 91200863 від 20.04.2011. Також, скаржник наголосив, що поза увагою суду залишились листи відповідача, які направлялись позивачу та прямим чином вказували на те, що відповідач визнавав заборгованість за договором купівлі-продажу № 90500173 від 15.04.2011. Серед іншого, позивач наголосив на тому, що суд неправомірно взяв до уваги податковий облік відповідача вже після корегування, а не той, що мав місце на момент розгляду справи № 911/1652/13 суддею Саванчук С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2014 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальність Агрофірма "Сади України" повернуто скаржнику без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.97 Господарського процесуального кодексу України .

28.08.2014 до Київського апеляційного господарського суду повторно надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальність Агрофірма "Сади України" на рішення Господарського суду Київської області від 08.07.2014.

Одночасно апелянт порушив клопотання про поновлення процесуального строку на подання апеляційної скарги зазначивши, що строк на апеляційне оскарження пропущений ним із поважних причин, які пов'язані із усуненням недоліків, що були виявлені судом апеляційної інстанції при первинній подачі скаржником апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 08.07.2014 у справі № 911/1652/13.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2014р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальність Агрофірма "Сади України" передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Шапталі Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2014 Товариству з обмеженою відповідальність Агрофірма "Сади України" поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 08.07.2014 у справі № 911/1652/13. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальність Агрофірма "Сади України" прийнято до провадження та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 14.10.2014.

В судовому засіданні 14.10.2014 судом апеляційної інстанції було оголошено перерву до 21.10.2014.

В судовому засіданні 21.10.2014 представник апелянт підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 08.07.2014 у справі № 911/1652/13 та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 21.10.2014 заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив суд рішення Господарського суду Київської області від 08.07.2014 у справі № 911/1652/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 15.04.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю агрофірма "Сади України" (продавець, позивач) та Споживчим товариством "Настуся" (покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу № 90500173 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець - прийняти та оплатити на умовах даного договору сільськогосподарську продукцію - насінний матеріал (насіння гібрид соняшника "Титанік" та "Каньон") (далі за текстом - товар) в асортименті, кількості та за ціною, визначеною в таблиці № 1 договору.

Відповідно до п.п. 3.2., 3.3., 3.4. Договору строк поставки товару - до 30.04.2011. Датою поставки товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній. Право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі товару на його адресу. Факт передачі товару підтверджується видатковою накладною.

Порядок оплати товару передбачено в розділі 4 Договору, згідно п.п. 4.1., 4.2. якого загальна вартість товару складає 60 996,60 грн. (з урахування ПДВ). Покупець здійснює кінцевий розрахунок за поставлений товар в строк з 20.08.2011 по 01.10.2011 включно. Договір діє з 15.04.2011 до 31.12.2011 (пункт 10.1. Договору).

Як зазначив апелянт, ним 20.04.2011 на виконання умов Договору поставлено відповідачу обумовлений договором купівлі-продажу № 90500173 від 15.04.2011 товар на суму 60 996, 60 грн. (з урахуванням ПДВ), що, на думку скаржника, підтверджується накладною № 91200863 від 20.04.2011, довіреністю на отримання ТМЦ № 27 від 20.04.2013 та рахунком-фактури № 90500173 від 15.04.2011. Разом з тим, відповідач після поставки товару здійснив лише часткову оплату вартості товару у розмірі 6000,00 грн., на підтвердження чого позивач надав банківські виписки.

На думку позивача, ним належним чином виконано взяті на себе за Договором зобов'язання, але всупереч умов Договору відповідач не повністю оплатив отриманий товар, чим порушив взяті на себе зобов'язання та внаслідок чого в нього виникла перед позивачем заборгованість в сумі 54996,60 грн., стягнення якої є предметом спору у даній справі.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як зазначає позивач, відповідно до спірної накладної № 91200863 поставку товару здійснено 20.04.2011, тобто, без порушення умов пункту 3.2. Договору та передано уповноваженому на підставі довіреності від 20.04.2011 № 27 представнику відповідача, що також, на думку позивача, підтверджується частковими оплатами відповідача, які позивач зарахував в оплату спірного товару.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справами, підставами часткової оплати товару, які вказані у банківських виписках, платіжному дорученні від 14.06.2013 № 74 та на які посилається позивач, як на доказ визнання відповідачем факту отримання товару, а саме: в призначенні першого платежу на суму 3 000,00 грн., другого платежу на суму 3 000,00 грн. та третього платежу на суму 185,70 грн. є: за насіння соняшника згідно рахунку-фактури від 15.04.2011 № 90500173.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, відповідач заперечує наявність у нього заборгованості перед позивачем за договором № 90500173 від 15.04.2011 у розмірі 54996,60 грн. та зазначає, що товар за вказаним Договором йому позивачем не передавався, а підпис особи зі сторони відповідача - ОСОБА_8 на спірній накладній № 91200863 від 20.04.2011 та довіреності № 27 від 20.04.2011 підроблено.

У зв'язку з цим, судом під час попереднього розгляду справи призначалась судова почеркознавча експертиза.

Так, згідно висновків експертів № 10203/102104/13-32 від 29.11.2013 підписи від імені представника відповідача ОСОБА_8 в графі: "Одержав" у видатковій накладній № 91200863 від 20.04.2011 та в графі: "Підпис засвідчую" довіреності № 27 від 20.04.2011 виконані не ОСОБА_8, а іншою особою з наслідування якомусь справжньому підпису ОСОБА_8

Таким чином, при дослідженні наданих позивачем накладної № 91200863 від 20.04.2011 та довіреності № 27 від 20.04.2013 та враховуючи Висновок судової експертизи, судом першої інстанції встановлено, що підписи як на накладній, так і зразок підпису на довіреності не належить ОСОБА_8, а виконані з наслідуванням зразка її підпису.

Також, дослідивши матеріали справи, судом першої інстанції встановлено, що у спірній довіреності від 20.04.2011 № 27, яку надано позивачем, як доказ надання директором відповідача дозволу уповноваженій особі на отримання товару, зазначено, що товарно-матеріальні цінності за нею ОСОБА_8 отримує у відповідності до рахунку-фактури від 15.04.2011 № 90500174.

Однак, позивачем в обґрунтування позовних вимог надано до матеріалів справи рахунок-фактуру від 15.04.2011 № 90500173 на суму 60 996,60 грн.

Доводи скаржника про стягнення заявленої суми боргу обґрунтовуються фактом здійснення відповідачем часткової оплати за пред'явленим вище рахунком-фактури від 15.04.2011 № 90500173, що, на думку апелянта, є доказом отримання покупцем товару.

Однак, суд першої інстанції доводи позивача знайшов хибними, оскільки рахунок-фактура не є свідченням факту здійснення господарської операції, яка може підтверджуватися лише відповідними первинними документами бухгалтерської звітності, у даному випадку - видатковими накладними, з чим колегія апеляційної інстанції погоджується.

Разом з тим, відповідачем заперечено отримання рахунку-фактури від 15.04.2011 № 90500173 на суму 60 996,60 грн. та надано до матеріалів справи рахунок-фактуру від 15.04.2011 № 90500173 на суму 6 185,70 грн., який містить підпис та печатку позивача, та зазначено, що саме на цей рахунок відповідач посилався при сплаті боргу на суму 6 185,70 грн., доказом чого є відповідні банківські виписки та платіжне доручення від 14.06.2013.

З огляду на вищевикладене та твердження сторін стосовно рахунку-фактури від 15.04.2011 № 90500174, судом першої інстанції також досліджено банківську довідку від 21.06.2013 № Р3-В32/43-620, яка засвідчена підписом уповноваженої особи банківської установи та скріплена відбитком її печатки (оригінал у матеріалах справи), в якій зазначено, що на рахунок позивача від відповідача надійшло 9 264,21 грн. з призначенням платежу "згідно рахунку-фактури від 15.04.2011 № 90500174", оскільки, до матеріалів справи додано оригінал накладної від 22.04.2011 № 91200864 на суму 9 264,21 грн., яка містить підписи сторін та не заперечується сторонами, судом враховано, що кошти в розмірі 9 264,21 грн. з посиланням на рахунок-фактуру від 15.04.2011 № 90500174 могли бути сплачені відповідачем саме за товар, що поставлений позивачем за накладною від 22.04.2011 року № 91200864, яка не була предметом розгляду справи та взагалі не стосується спірної накладної.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" (із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/950/2012 від 20.07.2012), підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до частини 1статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, якими, у даному випадку, виступають видаткові накладні.

Частина 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна видаткова накладна підписана невідомою особою, а тому не є належним доказом поставки товару відповідачу, тим більше, що останній заперечує факт отримання товару за цією накладною, а згідно з вищевикладеними вимогами чинного законодавства, саме на позивача покладено обов'язок встановлення особи, що отримує товар зі сторони покупця, з чим колегія апеляційної інстанції погоджується.

Крім того, апелянт доводить факт визнання відповідачем здійснення спірної поставки, листами відповідача про визнання боргу.

Зокрема, як стверджує позивач, між сторонами, крім спірного договору, укладено ще один договір від 28.04.2011 № 90500183, за яким у відповідача також існує заборгованість у розмірі 25 999,04 грн., а відтак, у відповідача, на час подання позову у даній справі, за двома договорами виникла заборгованість у розмірі 86 995,64 грн., яку відповідач повністю визнав листом від 13.07.2012 № 47 та листом від 27.03.2012 № 19 просив розстрочити борг.

Натомість, суд першої інстанції взяв до уваги те, що предметом розгляду даної справи є стягнення суми боргу у розмірі 54 810,90 грн. за договором купівлі-продажу № 90500173 від 15.04.2011, а дослідження та встановлення наявності боргу на суму 25 999,04 грн. за договором від 28.04.2011 № 90500183 не входить до предмету у даній справі, з чим колегія апеляційної інстанції погоджується.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції щодо не прийняття вказаних вище листів, як доказів визнання боргу за спірним Договором, оскільки, з огляду на їх зміст, суди не вбачають посилання в них на реквізити Договору чи інші відомості, які б змогли пов'язати ці листи зі спірними правовідносинами, а враховуючи, що в матеріалах справи відсутні листи-претензії позивача, суд не має можливості пов'язати їх з листами відповідача, які подані до матеріалів справи, крім того, з огляду на те, що між сторонами, як зазначає відповідач в поясненнях щодо наявності інших, крім зазначених у позовній заяві правовідносин, укладено ще 2 договори на поставку товару (де відповідач є покупцем): від 28.04.2011 № 90500182 та від 28.04.2011 № 90500183, а тому підстави вважати, що у листах визнано борг саме за спірним Договором - відсутні.

Враховуючи сукупність наведених фактів, суд при попередньому розгляду справи дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, в розумінні статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України, факту поставки відповідачеві товару, що зазначений у накладній від 20.04.2011 № 91200863, та виникнення у останнього заборгованості з його оплати у сумі 54 810,90 грн., внаслідок чого підстави для задоволення позову про стягнення з відповідача основного боргу та, відповідно, штрафних санкцій, відсутні.

Скасовуючи рішення Господарського суду Київської області від 23.12.2013 у справі № 911/1652/13 та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів за допомогою належних та допустимих доказів факту поставки відповідачу та отримання останнім товару, передбаченого умовами договору купівлі-продажу № 90500173 від 15.04.2011 і зазначеного у накладній № 91200863 від 20.04.2011, а відтак, у відповідача не виник обов'язок здійснити оплату вартості товару за вказаним договором, є передчасними, зробленими без належного з'ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, оскільки не з'ясували чи складалась позивачем податкова накладна на постачання товарів за укладеним між ним та відповідачем Договором купівлі-продажу № 90500173 від 17.04.2011, тобто не з'ясували, чи зафіксовано факт відвантаження товару в асортименті, передбаченому вказаним договором, в податкових документах позивача.

Таким чином, під час нового розгляду спору суду необхідно, крім оцінки лише накладної № 901200863 від 20.04.2011, довіреності № 27 від 20.04.2011 рахунку-фактури № 90500173 від 15.04.2011, дослідити та надати правову оцінку іншим наявним в матеріалах справи засобам доказування на підтвердження факту поставки позивачем відповідачу товару за договором № 90500173 від 15.04.2011, зокрема податкову документацію з врахуванням вимог податкового законодавства.

Відповідно до ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи, що наявні в матеріалах справи первинні документи неспроможні підтвердити факт отримання товару відповідачем, на виконання вказівок Вищого господарського суду України судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції було досліджено обставини та докази факту поставки товару, його передачі позивачем та прийняття відповідачем також за даними податкового обліку відповідача.

Відповідно до ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно ст. 16. Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний, зокрема сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 14.1.178. Податкового кодексу визначено, що податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є, зокрема операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту.

Згідно ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді або в електронній формі. Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до ч.ч. 198.1., 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, зі спірної операції поставки позивачем було виписано відповідачу податкову накладну за операцією постачання товару за укладеним між ним та відповідачем Договором купівлі-продажу № 90500173 від 17.04.2011.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в обґрунтування своїх вимог надав до матеріалів справи Реєстр виданих та отриманих податкових накладних за звітний період - квітень 2011, а також лист Красноградської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Харківській області № 100/10/20-15-40-11 від 11.02.2014, які свідчать про відображення спірної господарської операції з поставки позивачем відповідачу товару за Договором № 90500173 від 15.04.2011 в обліку податкової звітності.

Крім того, за результатами зустрічної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ "Сади України" з СТ "Настуся" (довідка Білоцерківської ОДПІ № 255/10-02-22-1/30118108 від 08.02.2014 року) підтверджено відомості щодо включення СТ "Настуся" до податкового кредиту Декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 у загальній сумі 17 105,45 грн. згідно податкових накладних, виданих ТОВ "Сади України", в тому числі за спірною господарською операцією.

В ході нового розгляду справи відповідач надав письмові пояснення, де зазначив, що бухгалтер СТ "Настуся" помилково включила до податкового кредиту суму у розмірі 17 105,45 грн. згідно переданих факсимільним зв'язком податкових накладних ТОВ АФ "Сади України", а не за фактом поставки товару від ТОВ АФ "Сади України". Така помилка пояснюється тим, що між позивачем та відповідачем було укладено три договори поставки, з яких виконувався лише один і бухгалтер всі факсимільні податкові поставила до податкового обліку. В подальшому, розібравшись бухгалтер відкоригувала дані своєї податкової звітності з ПДВ за квітень 2011 шляхом подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації, що відбулось 22.02.2014.

Хоча довідка Білоцерківської ОДПІ № 255/10-02-22-1/30118108 від 08.02.2014 підтверджує факт внесення відповідачем податкової накладної зі спірної господарської операції до даних податкової декларації з ПДВ за квітень 2011, судом першої інстанції вірно враховано, що така довідка складена станом на початок лютого 2014, а відповідні коригування даних податкової звітності відповідачем здійснені в кінці лютого 2014, тобто у відповідній довідці коригування не відображені.

В той же час, відповідачем подано до суду Довідку Білоцерківської ОДПІ № 2093/10-02-22-1/30118108 від 23.06.2014 та відповідь Білоцерківської ОДПІ від 19.06.2014 № 5309/10/10-02-22-01, які свідчать про те, що відповідно до наданих відповідачем податкових декларацій з ПДВ, уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітні податкові періоди з квітня 2011 по квітень 2014, по контрагенту ТОВ АФ "Сади України" в квітні 2011 відповідачем віднесено до складу податкового кредиту податкові накладні за господарськими операціями на суму 21264,69 грн. за договором № 90500182 від 28.04.2011, що складає 3604,12 грн. податкового кредиту. У зв'язку з чим, податковою прийнято подані відповідачем коригування сум податкового кредиту до 3604,12 грн. (зменшення на 14532,28 грн. як зазначено в поясненнях відповідача та наданих ним доказів податкового коригування).

Також, згідно Довідки Білоцерківської ОДПІ № 2093/10-02-22-1/30118108 від 23.06.2014, кредиторська заборгованість по рахунку № 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" з ТОВ АФ "Сади України" - відсутня.

Крім того, відповідачем надано суду докази сплати в кінці лютого 2014 штрафних санкцій у зв'язку з поданням уточнюючого податкового розрахунку, на необхідності дослідження яких наголошував позивач.

З огляду на викладене, враховуючи надану судом правову оцінку накладній № 901200863 від 20.04.2011, довіреності № 27 від 20.04.2011 та рахунку-фактурі № 90500173 від 15.04.2011 року, на які посилався позивач в обґрунтування позовних вимог та враховуючи дані податкового обліку відповідача (після коригування, правомірність якого підтверджена податковою), суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки факт здійснення спірної поставки товару не підтверджено, то необхідність його оплати та застосування відповідальності за прострочення виконання господарського (грошового) зобов'язання безпідставне та необґрунтоване.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про те, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача 54 810,90 грн. основного боргу за договором купівлі-продажу № 90500173 від 15.04.2011 задоволенню не підлягає.

Також, враховуючи те, що позивачем не доведено порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу № 90500173, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за Договором відмовлено повністю, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення 15 249,15 грн. штрафу, 161,00 грн. інфляційних втрат та 2563,50 грн. 3% річних, що нараховані позивачем на вказане грошове зобов'язання відповідача, є безпідставні та задоволенню не підлягають також.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Товариства з обмеженою відповідальність Агрофірма "Сади України", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду Київської області від 08.07.2014 у справі № 911/1652/13 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальність Агрофірма "Сади України" на рішення Господарського суду Київської області від 08.07.2014 у справі № 911/1652/13 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 у справі № 911/1652/13- залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/1652/13 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.А. Гончаров

Р.І. Самсін