Постанова № 41175857, 18.09.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/2754/13-а

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

за участю секретаря - Заболотної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобуд-Нікма» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автобуд-Нікма» звернулось до адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просило скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 21.03.2013 року №0000292202, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 834 552,13 грн., та № 0000302202, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податок на додану вартість у розмірі 954 857,78 грн. - в частині розміру штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) в сумі 255 483,31 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що висновки податкового органу про нереальність угод, укладених Товариством з контрагентами, зазначеними в акті перевірки, та про порушення Товариством норм Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України, що призвело до заниження сум податків, є протиправними, не ґрунтуються на законі та суперечать фактичним обставинам справи, адже підтвердженням реального змісту (товарності) господарських операцій є наявна первинна документація.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження, став акт Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 07.03.2013 №575/22-2003485140 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Автобуд-Нікма» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.12 року, ТОВ «Полюс - Юг ЛТД» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2., п.п. 5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9, п.п. 139.1.12 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 757 575,56 грн.

- п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.185.1 ст.185, п.188.1 ст. 188, п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201, п.187.1 ст.187 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 692 364,14 грн.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала у тому, що у вказаному періоді позивачем відображено валові витрати та сформовано податковий кредит по ПДВ за господарськими операціями з контрагентами - ТОВ «ЮНІ ТРЕЙД компані», ТОВ «СТРОЙМОНТАЖНАЛАДКА», ТОВ «ЦЕНТРГАЗ», ТОВ «КОМ-ТЕТ», ТОВ «СОБОРНОЕ-1», ТОВ «ВІКО-МИКОЛАЇВ», ТОВ «НОКІАН-ЮГ», діяльність яких спрямована лише на отримання податкової вигоди.

За висновком ДПІ, в ході перевірки встановлено, що укладені договори не пов'язані з господарською діяльністю підприємства, усі операції купівлі-продажу товарів не спричиняють реального настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Обґрунтовуючи нереальність господарських операцій з вказаними постачальниками, податковий орган послався на акти перевірок ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, з яких вбачається, що вказані суб'єкти господарювання не мають трудових ресурсів, виробничого та торгівельного обладнання, транспортних засобів, а також необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей, виконання робіт та надання послуг, тому господарські операції, які вчинив позивач в період, що перевірявся, визнані такими, що проведені з метою ухилення від сплати податків та формування податкової вигоди третім особам, тобто, не спричиняють реального настання правових наслідків та є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача.

За відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість та бути віднесеними до складу валових витрат Товариства.

За наслідками перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.03.2013 року №0000292202, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 834 552,13 грн., з яких 757 575,56 грн. - за основним платежем та 76 976,57 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0000302202, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податок на додану вартість у розмірі 954 857,78 грн., з яких 662 479,85 грн. - за основним платежем та 255 483,31 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Товариством в адміністративному порядку оскаржено вказані податкові повідомлення-рішення, які за результатами розгляду скарги залишені без змін.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості висновків акту перевірки, на підставі яких прийняті спірні повідомлення-рішення, і як наслідок, відсутність підстав для збільшення податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у спірних податкових повідомленнях-рішеннях.

Проте колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає помилковим, з огляду на наступне.

Податковий кредит звітного періоду, відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналогічні норми містить і Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Так, згідно п. 198.1ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разу здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 ст. 201 ПК України).

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно із ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зазначено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 зазначеної статті названого вище Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Крім того, відповідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції вважати, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів, підтверджені належним чином оформленими документами.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Як вбачається з установлених судом першої інстанції обставин справи, позивач у періоді, що перевірявся, мав господарські взаємовідносини з ТОВ «ЮНІ ТРЕЙД компані», ТОВ «СТРОЙМОНТАЖНАЛАДКА», ТОВ «ЦЕНТРГАЗ», ТОВ «КОМ-ТЕТ», ТОВ «СОБОРНОЕ-1», ТОВ «ВІКО-МИКОЛАЇВ», ТОВ «НОКІАН-ЮГ».

Так, на підставі договорів субпідряду від 06.06.2011 року №60611/П, та від 05.01.2012 року №05/01-12 (включаючи додаткові угоди), укладених з ТОВ «Центр Газ», останнє, в якості субпідрядника, мало виконати для позивача будівельні роботи з благоустрою на комплексі перевантаження зернових вантажів на причалі № 13 на території ММТП у м. Миколаєві та виконувати ремонтні і будівельні роботи на об'єктах ТОВ «Автобуд-Нікма», зокрема, виконання земляних робіт, розробка ґрунту з перевезенням, виконання робіт з підготовки території будівництва, розчистка території заводу, виконання робіт з будівництва оптового магазину, улаштування та благоустрій території, виконання робіт з ремонту конвеєра стрічкового, виконання робіт з прибудови магазину, виконання робіт з заміни автомобілерозвантажувача, монтаж силосів зерносушильного комплексу (а.с.9-11,23-232 т.5).

На підтвердження виконання робіт позивачем надано суду довідки про вартість виконаних будівельних робіт за червень-серпень 2011 року, січень, квітень 2012 року, акти приймання виконаних будівельних робіт та податкові накладні, на підставі яких ТОВ «Автобуд-Нікма» було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за червень-серпень 2011 року, січень, квітень, червень, серпень 2012 року по взаємовідносинах з цим контрагентом.

Разом з цим, з акту перевірки ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва від 26.11.2012 року № 2150/22-00/31946188 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Газ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.09 по 14.11.12 року», який надійшов на адресу ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, вбачається, що ухвалою Господарського суду від 28.09.2012 року ТОВ «Центр Газ» визнано банкрутом та відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру. На запит податкового органу про надання для перевірки первинних документів ліквідатором ТОВ «Центр Газ» повідомлено, що в нього відсутні первинні документи вказаного суб'єкта господарювання, як то: договори, акти виконаних робіт, прибуткові та видаткові накладні, акти звірок, банківські виписки, печатки, штампи та інші документи фінансово-господарської діяльності Товариства.

Крім цього, податковим органом встановлено, що вказане Товариство за місцем своєї реєстрації не знаходиться, а в ході аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, встановлено відсутність виробничих активів, транспортних засобів, достатньої кількості працюючого персоналу та необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності при значних обсягах реалізації робіт (послуг).

Враховуючи, що основні роботи, згідно первинних документів, наданих позивачем, ТОВ «Центр Газ» виконувались у червні-серпні 2011 року, та у січні-травні 2012 року, а у вересні 2012 року, тобто через чотири місяці, відносно цього контрагента відкрито ліквідаційну процедуру, а також факт повної відсутності в цього суб'єкта господарювання працюючих осіб, які б забезпечували виконання робіт, первинних документів, які б підтверджували факт виконання робіт за задекларованими позивачем господарськими операціями, колегія суддів ставить під сумнів реальну можливість зазначеного контрагента виконати роботи, які зафіксовані в актах приймання виконаних будівельних робіт.

До того ж, як вбачається з акту перевірки, свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Центр Газ» анульовано 13.06.2012 року, тобто через один місяць після начебто виконаних будівельних робіт, які за своїм обсягом є значними.

Зазначені обставини, на думку колегії суддів, свідчать про те, що, перебуваючи на межі банкрутства, маючи фінансові та виробничі труднощі, зазначений контрагент фізично не мав реальної можливості виконати такий обсяг робіт, який задекларовано позивачем у податковій звітності, отже, якщо ці роботи і були фактично виконані, але не ТОВ «Центр Газ».

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов договорів від 20.06.2011 року № 2006/11 та від 15.06.2012 №15/06-12 (а.с.12-13, 233-235 т.5) ТОВ «Ком-Тет» передало у власність позивача будівельні матеріали, зокрема, арматуру, дорожні плити, бітумну черепицю та інші будівельні матеріали. Поставка вказаного товару здійснювалась зі складу контрагента самовивозом. На підтвердження здійснення поставки товарів контрагент позивача оформив та видав податкові накладні. Крім цього позивачем до суду надано товарно-транспортні накладі, та видаткові накладні.

Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи, податковим органом в ході перевірки отримано акт перевірки ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва №672 /22-225/37031909 від 07.08.12 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «КОМ-ТЕТ» по взаємовідносинам з платниками податків-контрагентами постачальниками та контрагентами покупцями», згідно якого вказане Товариство відсутнє за податковою адресою, в нього відсутні фізичні та технічні можливості для вчинення задекларованих господарських операцій, відсутній персонал, основні фонди та складські приміщення.

Що стосується наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних про перевезення товару від ТОВ «КОМ-ТЕТ», колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що в цих документах не зазначено конкретних адрес навантаження та розвантаження товару (а.с.229-250 т.2, 1-31 т.3).

Матеріали справи не містять беззаперечних доказів, що придбаний за наданими первинними документами товар вивозився позивачем саме зі складів свого контрагента ТОВ«КОМ-ТЕТ».

Колегією суддів встановлено, що відповідно до умов договорів субпідряду від 01.09.2011 року № 0109/1 та від 05.01.2012 року ТОВ «Соборное-1» виконало для позивача власними механізмами відповідні будівельні та ремонтні роботи (а.с.14-22 т.5).

На підтвердження виконання обумовлених договорами робіт позивачем надано до суду акти здачі-прийняття робіт та податкові накладні.

Поряд з цим, з детального дослідження наявних в матеріалах справи актів здачі-прийняття робіт вбачається, що зазначені документи не містять детальної інформації щодо виду виконаних робіт та їх обсягу, адже в них лише зазначено, що надавались послуги спецтехніки (а.с. 48-57 т.3).

Відповідно до умов договору від 05.01.2011 року № 5/1-11 ТОВ «Віко-Миколаїв» поставило на адресу позивача будівельні матеріали на загальну суму 584 000 грн., а відповідно до усних замовлень продало у 2010 році позивачеві будівельних матеріалів на загальну суму 1 118 554 грн. (а.с. 7-8 т.5). Згідно умов письмового договору товар зі складу продавця вивозився покупцем власними силами.

На підтвердження виконання даних господарських операцій позивачем надано видаткові та податкові накладні, а також товарно-транспортні накладні.

Поряд з цим, за отриманою податковим органом інформацією, зазначений контрагент позивача за юридичною адресою не знаходиться, в нього відсутні трудові ресурси, які б приймали участь у навантаженні-розвантаженні будь-яких товарів, зберіганні ТМЦ та наданні інших послуг, складські приміщення, де б зберігався товар та з яких позивач міг би навантажити його. ТОВ «Віко-Миколаїв» у 2010, 2011 роках не здавало до податкових органів декларації з податку на прибуток та не надало за січень 2011 року реєстр отриманих і виданих податкових накладних, тобто за період, в якому начебто відбувались зазначені господарські операції.

Що стосується наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних, колегія суддів зазначає, що ці документи також не містять конкретних адрес навантаження та розвантаження товару, а за умов відсутності у контрагента складських приміщень, спецтехніки для навантаження такого великого обсягу будівельних матеріалів, та персоналу, у тому числі найманого, реальне виконання задекларованих господарських операцій саме вказаним контрагентом викликає у колегії суддів сумнів.

До того ж колегія суддів звертає увагу, що поставка будівельних матеріалів у 2010 році на суму понад мільйон гривень відбувалась між позивачем та його контрагентом за усними домовленостями, що суперечить загальним принципам цивільного права.

Аналогічна ситуація склалась у позивача з такими контрагентами, як ТОВ «Юні-Тейд компані», яке за усним замовленням надало позивачеві у 2011 році транспортні послуги на суму 83 200 грн., на підтвердження чого позивачем надано акт прийняття-здачі робіт та податкову накладну, та ПП «Строймонтажналадка», яке у цьому ж 2011 році надало позивачеві авто послуги на суму 87 400 грн. На підтвердження цієї господарської операції позивачем надано податкову накладну.

Колегія суддів зазначає, що за отриманою податковою інформацією зазначені суб'єкти господарювання за юридичною адресою не знаходяться, в них відсутні трудові ресурси, транспорт, а наявні в матеріалах справи акти здачі-прийняття робіт не містять детальної інформації щодо обсягу наданих послуг та їх виду, на яких відстанях здійснювалось використання автотранспорту контрагентів (а.с. 223-228 т.2). Зазначення в актах лише виду послуг - «автопослуги», «транспортні послуги», на думку колегії суддів, не може повною мірою відобразити зміст господарської операції та підтвердити факт її реального виконання.

Відповідно до умов договору від 25.05.2010 року (а.с. 2-6 т.5) ТОВ «Нокіан -ЮГ» поставило на адресу позивача запчастини, обладнання та інший товар на суму 157 532 грн.

На підтвердження господарської операції позивачем надано податкові та видаткові накладні, виписки по рахунку та товарно-транспортні накладні.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, вказаний контрагент за юридичною адресою не знаходиться, а наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні також не містять конкретних адрес навантаження-розвантаження товару.

Враховуючи встановлені в ході розгляду апеляційним судом даної справи обставини, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту робіт, що виконуються, або послуг, що надаються, тощо.

У світлі наведених рекомендацій колегією суддів встановлено, що фактично учасниками договірних відносин було здійснено лише обмін документами (договори, податкові накладні, видаткові накладні). Передбачені договорами товари, роботи (послуги) не переміщувались та не надавались.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем повною мірою підтверджено факт реального придбання обумовлених товарів, робіт та послуг у зазначених в акті перевірки контрагентів та відповідно, підтверджено право позивача на формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість та відображення валових витрат за відповідними операціями.

Відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення про нарахування позивачу податку на додану вартість та податку на прибуток є правомірними та не підлягають скасуванню.

Таким чином, враховуючи, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає необхідним скасовуючи постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобуд-Нікма» - відмовити.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.3 ч.1 ст. 198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст. 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобуд-Нікма» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про та скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати.

Ухвалити у справі нову поставно у, якою в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобуд-Нікма» - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.