Постанова № 41175084, 17.10.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2014 р. Справа №804/10340/14 10 год. 15 хвил. Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіВерба І.О. при секретарі судового засідання Чмоні А.О. за участю: позивача представника відповідача ОСОБА_3 Попової Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці про скасування наказу, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

18 липня 2014 року ОСОБА_3 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці, в якому просила:

- скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці від 04.06.2014 року №47 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ України в запас за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) лейтенанта міліції ОСОБА_3 (НОМЕР_1), оперуповноваженого сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол, з 04.06.2014 року;

- поновити ОСОБА_3 на роботі в органах внутрішніх справ на посаді оперуповноваженого сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці;

- зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці нарахувати та виплатити ОСОБА_3 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що:

- 22 травня 2014 року у зв'язку із політичними подіями в Україні, а саме анексією АР Криму Росією, де зареєстроване місце проживання позивачки, останньою у стані хвилювання помилково написаний рапорт на звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням;

- за поясненнями ОСОБА_3 їй було висунуто умову - чи вона звільняється за власним бажанням 4 червня 2014 року, чи потім її звільняють за дискредитацію, за зміну родині (у зв'язку з реєстрацією в АР Крим), 4 червня 2014 року вона разом з начальником СКЗ ОСОБА_6 прибули в Управління МВС на Придніпровській залізниці, де її змусили переписати рапорт про звільнення, а саме в причинах звільнення зазначити не сімейні обставини (як вона зазначила в рапорті 22.05.2014 року), а низьку заробітну плату та ненормований робочий день. Текст рапорту диктував ОСОБА_6 спільно зі співробітником кадрів Управління ОСОБА_7 В розбитому стані позивач не пам'ятає, чи ставила дату написання рапорту;

- 4 червня 2014 року на засіданні кадрової комісії ОСОБА_3 була повідомлена про звільнення, після чого була дуже подавленою, та не знала, як поступити далі, так як закінчила вищий навчальний заклад, щоб працювати працівником міліції, а ці обставини зруйнували її мрію;

- згідно Постанови КМУ №114 від 29 липня 1991 року особи, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою, тоді як звільнення позивачки відбулося за 13 діб, що свідчить як про відсутність її власного вибору і наявність «власного бажання», так і про тиск з боку відповідача та його працівників;

- із наказом про звільнення ОСОБА_3 була ознайомлена 10 червня 2014 року, після чого отримала трудову книжку, у оформленні якої виявила ряд формальних порушень;

- своє звільнення позивач вважає незаконним, оскільки була поставлена перед фактом звільнення за власним бажанням або звільнення за дискредитацією з підстав реєстрації у м. Джанкой АР Крим і там їй можуть примусово надати паспорт громадянина Російської Федерації, що стало приводом для написання рапорту;

- 14 червня 2014 року позивачка поїхала до АР Крим щоб спільно з батьками вирішити питання щодо подальшого проходження нею служби в МВС України, що було її мрією. Знаходячись за місцем реєстрації, а саме: АР Крим м. Джанкой на підґрунті звільнення захворіла і знаходилась на лікарняному з 16 червня 2014 року по 30 червня 2014 року, 11 липня 2014 року повернулась до м. Дніпропетровськ та вирішила подавати адміністративний позов до суду про поновлення на роботу в органи внутрішніх справ.

Відповідач надав письмові заперечення на позовну заяву, в обґрунтування яких зазначив наступне:

- питання про звільнення ОСОБА_3 було розглянуто на підставі її рапортів від 22 травня 2014 року та 3 червня 2014 року на засіданні кадрової комісії 4 червня 2014 року в особистій присутності позивачки, де остання на звільненні з ОВС наполягала, просила зменшити тримісячний строк відпрацювання встановлений законодавством у зв'язку із наміром переїзду по місцю реєстрації до міста Джанкой;

- 6 червня 2014 року ОСОБА_3 підписані обхідні листи та 10 червня 2014 року отримана трудова книжка, витяг з наказу про звільнення, із зазначенням на титульному аркуші послужного списку про відсутність будь-яких претензій до відповідача, що підтверджує відсутність тиску з боку Управління за фактом звільнення ОСОБА_3 та підтверджує її власне волевиявлення;

- при звільненні позивача Управлінням дотримана встановлена процедура звільнення, у зв'язку із чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні;

- будь-яких перешкод у працевлаштуванні відповідач не чинив, тому підстави для нарахування та виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу відсутні.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2014 року відкрито провадження у справі №804/10340/14 (суддя Ляшко О.Б.).

У зв'язку із перебуванням судді Ляшка О.Б. на лікарняному з 20 серпня 2014 року, та у зв'язку із перебуванням судді Ляшка О.Б. у черговій щорічній відпустці з 25 серпня 2014 року, здійснено перерозподіл справи №804/10340/14, та передано останню на розгляд судді Верба І.О.

Оскільки провадження у справі уже відкрито, суддя ухвалою від 26 серпня 2014 року прийняв справу №804/10340/14 до свого провадження.

Позивач просила визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду. Відповідач клопотав про залишення позову без розгляду з огляду на відсутність поважних причин несвоєчасного звернення до суду.

Ухвалою суду від 23 вересня 2014 року причини пропуску строку звернення до адміністративного суду ОСОБА_3 із позовною заявою до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці про скасування наказу, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити певні дії, визнані поважними.

Позивач та представник відповідача в судовому засіданні підтримали обрані правові позиції.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача та свідків, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 1 березня 2014 року ОСОБА_3 призначена на посаду оперуповноваженого сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ - Вузол Управління МВС України на Придніпровській залізниці наказом від 3 березня 2014 року №19 о/с.

22 травня 2014 року ОСОБА_3 поданий рапорт начальнику Управління МВС України на Придніпровській залізниці про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням.

За поясненням ОСОБА_3 вперше рапорт був написаний у стані хвилювання та помилково, при цьому із зазначенням підстав звільнення - у зв'язку із політичними подіями в Україні та реєстрацією у м. Джанкой. В подальшому, цей рапорт був написаний знову, а саме 3 червня 2014 року із зазначенням причини звільнення - у зв'язку із низькою заробітною платою та ненормованим робочим днем.

В судовому засіданні позивач пояснила, що перший рапорт був написаний у зв'язку із політичними подіями в Україні, а саме анексією АР Крим Росією, де вона зареєстрована та мешкають її рідні, боячись, що і її можуть звільнити з органів внутрішніх справ за дискредитацію, як інших і працівників міліції, які проживали та працювали на території АР Крим (хоч і проживає в м. Дніпропетровську), нею у стані хвилювання був помилково написаний рапорт на звільнення за власним бажанням.

На підтвердження факту існування першого рапорту надано копію журналу реєстрації вихідної документації ЛВ на Ст. Н-Д вузол №759, на арк. 11 якого 23 травня 2014 року здійснено запис за порядковим №2/3354 про реєстрацію ОСОБА_6 «рапорту ОСОБА_3 (на звільнення (місце проживання ОСОБА_9))».

Відповідач проти вказаного запису не заперечив, зазначивши про існування одного рапорту за власним бажанням у зв'язку із низькою заробітною платою та ненормованим робочим днем, який ї став підставою для звільнення.

Позивач пояснила наступне:

- 3 червня 2014 року приблизно о 16 годині їй зателефонував начальник сектору кадрового забезпечення (далі СКЗ) ЛВ на ст. Нижньодніпровськ - Вузол ОСОБА_6 і повідомив, що він розмовляв з приводу її звільнення з працівниками кадрів Управління МВС України на Придніпровській залізниці, та йому дали вказівку негайно підготувати матеріали на звільнення на кадрову комісію, яка відбудеться 4 червня 2014 року;

- також ОСОБА_6 було висунуто умову - чи вона звільняється за власним бажання 4 червня 2014 року, чи потім її звільняють за дискредитацію, за зміну родині (у зв'язку із реєстрацією в АР Крим). Разом з цим він повідомив, що відносно позивачки дзвонила невідома особа начальнику Управління полковнику міліції ОСОБА_10 і просила, щоб її звільнили з органів внутрішніх справ як можна скоріше. Хто є цією особою, ОСОБА_6 не повідомив;

- на запитання чи можливо позивачці залишитися працювати в ОВС начальник СКЗ ОСОБА_6 відповів, що такої можливості немає;

- після розмови з ОСОБА_6 позивачка знаходилась в дуже засмученому стані, весь час плакала у зв'язку з висунутими умовами щодо звільнення і не мала вибору залишитись працювати далі в органах внутрішніх справ. Такий стан бачили всі працівники ЛВ на станції Нижньодніпровськ - Вузол, які постійно питали, що трапилось і чому вона плаче, на що вона відповідала, що вимушена звільнитись з ОВС за власним бажанням, або її звільнять за дискредитацію у зв'язку з подіями, які відбуваються в країні;

- 4 червня 2014 року вона разом з начальником СКЗ ОСОБА_6 прибули в Управління МВС на Придніпровській залізниці, де її змусили переписати рапорт про звільнення, а саме в причинах звільнення зазначити не сімейні обставини (як вона зазначила в рапорті 22.05.2014 року), а низьку заробітну плату та ненормований робочий день. Текст рапорту позивачці диктував ОСОБА_6 спільно зі співробітником кадрів Управління ОСОБА_7 В розбитому стані вона не пам'ятає, чи ставила дату написання рапорту, але точно не реєструвала його в журні реєстрації документів ЛВ, і скоріш за все на цей рапорт ОСОБА_6 поставив номер реєстрації рапорту, який був написаний 22 травня 2014 року;

- 4 червня 2014 року приблизно о 15 годині в Управлінні МВС України на Придніпровській залізниці почалась кадрова комісія. Під час якої позивач знаходилась у черзі і спільно з нею знаходився знайомий їй працівник ЛВ на ст. Нижньодніпровськ - Вузол молодший лейтенант міліції ОСОБА_11, у присутності якого вона знаходилась у подавленому стані та зі сльозами на очах, і на його запитання стосовно її стану, відповіла, що не хоче звільнятись з органів внутрішніх справ, але її змушують. Коли до неї надійшла черга, вона зайшла до кабінету де проходила кадрова комісія, при цьому їй не надали слово, та відразу сказали, що звільнена. Після чого вона була дуже подавленою, та не знала, як поступити далі, так як закінчила вищий навчальний заклад, щоб працювати працівником міліції;

- 10 червня 2014 року об 11 годині позивачка прибула до Управління МВС України на Придніпровській залізниці, їй надали витяг з наказу про звільнення № 47о/с, щоб отримати трудову книжку. Після ознайомлення з вищевказаними документами з'ясувалось, що кадрами допущено також ряд формальних порушень, зокрема, запис про моє звільнення у трудовій книжці не відповідає вимогам пункту 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року №58 - не вказано причину звільнення із посиланням на відповідну статтю, пункт закону;

- фактично з позивачкою працівниками відповідача бесіди в розумінні чинного законодавства щодо звільнення не проводились, те спілкування, що мало місце носило побутовий характер.

З матеріалів справи вбачається, що 3 червня 2014 року ОСОБА_3 поданий рапорт начальнику Управління МВС України на Придніпровській залізниці про звільнення з органів внутрішніх справ України за власним бажанням з 4 червня 2014 року у зв'язку із низькою заробітною платою та ненормованим робочим днем. Питання про звільнення ОСОБА_3 було розглянуто на підставі її рапорту від 22 травня 2014 року на засіданні кадрової комісії 4 червня 2014 року в особистій присутності позивачки.

Згідно витягу із протоколу кадрової комісії Управління МВС України на Придніпровській залізниці ухвалено: відповідно до поданого рапорту лейтенанта міліції ОСОБА_12 оперуповноваженого сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол та її категоричного небажання проходити службу у системі МВС, звільнити зі служби в ОВС за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Ураховуючи переїзд ОСОБА_12 до міста своєї реєстрації (м. Джанкой, АР Крим) скоротити їй тримісячний строк відпрацювання. ОСОБА_12 було роз'яснено порядок прийому знову на службу, який здійснюється виключно МВС України за клопотанням керівництва Управління. Прийняте рішення ОСОБА_12 оголошено, заперечень не надійшло.

Наказом по особовому складу від 4 червня 2014 №47о/с вирішено згідно з «Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» звільнити з органів МВС у запас (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) лейтенанта міліції ОСОБА_3 (НОМЕР_1), оперуповноваженого сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол, з 04.06.2014 року. Вислуга років станом на 04.06.2014 року у календарному обчисленні складає 3 роки 9 місяців 4 дня. Підстава: рапорт ОСОБА_3 від 22.05.2014 року, подання від 04.06.2014 року.

6 червня 2014 року ОСОБА_3 підписані обхідні листи та 10 червня 2014 року отримана трудова книжка, витяг з наказу про звільнення, із зазначенням на титульному аркуші послужного списку про відсутність претензій.

24 липня 2014 року позивач звернулась до Управління МВС України на Придніпровській залізниці із скаргою про своє незаконне примусове звільнення, у зв'язку із чим просила розглянути питання про поновлення на роботі в органах внутрішніх справ на раніше обійманій посаді.

Під час проведення службового розслідування, проведеного за скаргою ОСОБА_3 щодо незаконного її звільнення з ОВС України, будь-яких порушень діючого законодавства України під час звільнення ОСОБА_3 встановлено не було, у зв'язку із чим викладені у скарзі відомості вважати такими, що не знайшли підтвердження.

У ході службового розслідування було встановлено наступне:

- 3 червня цього року до УМВС України на Придніпровській залізниці надійшов рапорт лейтенанта міліції ОСОБА_3 від 22.05.2014 року з проханням звільнити її з ОВС України у зв'язку з низькою заробітною платою та ненормованим робочим днем. Проти звільнення з ОВС України ніхто із керівництва ЛВ та служби не заперечував, про що свідчать їх відповідні резолюції на рапорті ОСОБА_3 Також в особовій справі зберігається рапорт ОСОБА_3 від 03.06.2014 році, в якому вона наполягає на звільнення з ОВС з 04.06.2014 року. ОСОБА_3 власноруч написала, що ознайомлена з порядком звільнення;

- за фактом подання рапорту на звільнення лейтенантом міліції ОСОБА_3 керівництвом лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол було проведено службове розслідування, в якому детально з'ясована мотивація написання рапорту та наслідки, що наступають для молодих фахівців, що навчалися за державним замовленням (необхідно відпрацювати 3 роки або відшкодувати державі фінансові витрати). Були вивчені умови мешкання ОСОБА_3, яка проживала в орендованій двокімнатній квартирі. Опитаний начальник ЛВ - підполковник міліції ОСОБА_13 зазначив, що з ОСОБА_3 він особисто проводив бесіду щодо залишення її на службі в ОВС України, але вона наполягала на звільненні. Будь-якого тиску щодо примусового звільнення з ОВС ОСОБА_3 ані він, ані працівники не здійснювали. Аналогічні відомості надали і працівники СВ ЛВ перший заступник начальника ЛВ капітан міліції ОСОБА_14, слідчі ОСОБА_20, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 (у цей період ОСОБА_3 проходила стажування у зазначеному підрозділі і спілкувалася, насамперед, з цими співробітниками). Також, як зазначила ОСОБА_16, у кабінеті якої на стажуванні постійно перебувала ОСОБА_3, остання висловлювала бажання проходити службу в ЛВ на ст. Джанкой, але у зв'язку із звільненням працівників лінійних підрозділів Кримського регіону через дискредитацію виявила бажання звільнитися з ОВС України та переїхати до м. Джанкой отримати громадянство Росії з метою працевлаштування в поліцію за місце мешканням. Остання вихвалялася зв'язками батька серед нового керівництва Криму, що надасть їй можливість працевлаштуватися в правоохоронні органи. Також опитані працівники ЛВ заперечували, що рапорт ОСОБА_3 написаний під психологічним та моральним тиском, а її хвилювання пов'язують з особистими проблемами (непорозуміннями з нареченим);

- опитаний начальник сектору кадрового забезпечення ЛВ майор міліції ОСОБА_6 категорично заперечує будь-який тиск на ОСОБА_3 щодо її звільнення з ОВС. Також він зазначив, що на звільненні з ОВС України ОСОБА_3 наполягав її батько. Унаслідок чого остання перебувала у стресовому стані. Що стосується написання другого рапорту про звільнення, то дійсно, останній було запропоновано зазначити дату звільнення, що не є порушенням існуючих нормативних актів МВС Відповідно до статті 18 закону України «Про міліцію», порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються «Положенням про проходження служби рядовим ї начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 №114. Так, відповідно до пункту 64 «ж» Положення, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільняються зі служби в запас за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків. Згідно із пунктом 68 Положення, особи рядового і начальницької складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Тобто, даті звільнення повинно передувати не менш трьох місяців з часу подачі рапорту про звільнення зі служби за особистим проханням. Ураховуючи, що в рапорті ОСОБА_3 зазначила дату звільнення та не бажала проходити службу у системі МВС України, членами кадром комісії Управління було прийнято рішення задовольнити рапорт, зазначити, що формулювання рапорту (заяви) про звільнення за власним бажанням це - безумовне право працівника, та є гарантією статті 19 Конституції України (ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами Держави). ОСОБА_3 було роз'яснено порядок прийому знову на службу, який здійснюється виключно МВС України за клопотанням керівництва Управління. Будь-яких питань до членів кадрової комісії (бажання залишитися в ОВС шляхом надання зустрічного рапорту, надання короткострокової відпустки для вирішення сімейних питань та інше), від неї в усному чи письмовому вигляді не надходило. Тобто звільнення ОСОБА_3 відбувалося без порушення законодавства України.

В судовому засіданні 16 вересня 2014 року були допитані свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_17, ОСОБА_18, які по суті заданих їм питань повідомили наступне.

ОСОБА_6 повідомив, що йому 29 повних років, працює начальником сектора комплектування кадрового забезпечення відділу на станції Придніпровськ вузол УМВС на Придніпровські залізниці. Свідок пояснив, що позивач бажала переїхати до батьків на постійне місце поживання, постійно ходила засмучена, на питання ОСОБА_19 ввідповідала, що в неї незрозумілі відносини із хлопцем, на питання суду як звати хлопця, свідок відповів, що мабуть ОСОБА_12. Свідок пояснив, що 22 травня 2014 року ОСОБА_3 прийшла до нього в кабінет, заплакала, сказала, по телефону розмовляла із батьком, який наказав писати рапорт на звільнення та переїжджати, оскільки він за неї хвилювався, брат позивачки також збирався переїжджати у Джанкой, батько наполягав, що б позивач звільнилась та переїхала, позивач зазначила, що батько не зрозуміє, якщо вона не звільниться. Свідок пояснив, що позивач збиралась отримати російський паспорт, та у нього були телефонні бесіди із позивачкою.

В судовому засіданні у присутності свідка ОСОБА_6 прослухано запис телефонної розмови (стенограма т.1 а.с.141-142), наданої позивачкою, свідок зазначив, що це можливо його розмова, проте голос свій він не впізнав, номер телефону підтвердив. На питання позивачки після прослуховування запису «Хто Вам надав наказ, щоб мені поставити умови або я звільняюсь за власним бажанням або за дискредитацію?» свідок відповів, що ніхто не казав, можливо це була його помилка, оскільки позивач казала, що буде оформлювати російський паспорт, а працювати з ним не можливо. У подальшому свідок також не заперечував щодо змісту прослуханої телефонної розмови.

ОСОБА_7 повідомив, що йому повних 40 років, працює начальником сектору комплектування та проходження служби відділу кадрового забезпечення УМВС України на Придніпровській залізниці. Свідок приймав участь у кадровій комісії щодо звільнення позивачки та перевіряв наявність необхідних документів. Особисто проводив 3 червня 2014 року (а може 2 червня) співбесіду щодо звільнення. Запропонував не звільнятись. Позивач наполягала на звільнення в найближчий час так як не мала коштів на проживання та бажанням повернутись на проживання до своїх батьків у м. Джанкой, говорила, що не можу жити у Дніпропетровську, так як Крим відійшов Росії, батьки не можуть допомагати, а на таку заробітну плату вона не може жити. Свідок підтвердив, що 22 травня 2014 року позивач написала рапорт на звільнення за власним бажанням, але з підстав низької заробітної плати та ненормованого робочого часу. У другому рапорті наполягала на звільненні 4 червня 2014 року. На питання позивачки «Чи переписувала я разом в Вами (ОСОБА_7 прим. судді) і ОСОБА_19 рапорт, де я змінила причину звільнення?» свідок зазначив, що при ньому такого рапорту вона не писала. Свідок пояснив, що не було допущено звільнення у зв'яжу із відсутністю необхідності очікування 3 місяців у разі наявності рапорту про згоду на більш раніше звільнення, на кадровій комісії позивач наполягала, що їй необхідно виїхати в Джанкой де буде намагатись працевлаштуватись в поліцію. На питання позивачки чи свідок був обізнаний, що причиною звільнення стала ситуація в Криму, свідок зазначив, що він взагалі не знає де мешкає позивачка.

ОСОБА_17 пояснив, що йому повних 28 років, працював в тому ж відділі що й ОСОБА_3 4 червня вони разом були на кадровій комісії, у позивачки в той день був день народження, вона була у подавленому стані, були сльози, сказала, що її звільняють проте вона не бажає звільнятись. Свідок також проходив процедуру звільнення за власним бажанням, проте йому згоду на звільнення 4 червня не дали та примусили відпрацювати 3 місяці, а позивачку звільнили за тиждень. ОСОБА_3 розповіла, що переписувала рапорт на підставу звільнення низька заробітна палата, та що їй це сказали зробити кадри. Працювали разом з лютого 2014 року, про особисті проблемі не чув.

ОСОБА_18, 28 повних років, пояснила, що працює начальником режимно-секретного сектора на станції Нижньодніпровськ вузол Управління МВД України на Придніпровській залізниці. Свідок пояснила, що позивач мала намір переводиться на посаду слідчого, збирала документи для отримання допуску, проте в лікарню за довідкою не пішла так як написала рапорт на звільнення, увесь відділ знав, що позивачка бажає звільнитись з квітня місяця, бажала спочатку переводитись у Крим. Про переписування рапорту свідок не знала, пояснила, що вважає, що ОСОБА_3 хвилювалась як дівчина, яка мешкає в іншому місті, їй все показали, добре до неї відносились, завжди були дружні, щоб її хтось ображав або вона плакала, свідок не бачила.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить із того, що відповідно до пункту 64 «ж» Положення №114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільняються зі служби в запас за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

З системного аналізу матеріалів справи суд вбачає відсутність, по-перше, саме власного бажання ОСОБА_3 на припинення служби та, по-друге, відсутність поважних причин, що перешкоджали виконанню службових обов'язків.

З огляду на викладене оскаржуваний наказ від 04.06.2014 року №47 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ України в запас за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) лейтенанта міліції ОСОБА_3 (НОМЕР_1) є протиправним, а Позивач підлягає поновленню на роботі.

У зв'язку із викладеним також підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити позивачці грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 9655,80 грн. (77 робочих днів х 125,40 грн. середньоденний розмір грошового забезпечення).

Так, середній розмір грошового забезпечення за 2 попередні звільненню місяці роботи складають 5016 грн. (квітень 2014 року 2508 + травень 2014 року); кількість робочих днів за два місяці складає 40 днів (квітень 2014 року 21 день + травень 2014 року 19 днів); середній розмір грошового забезпечення позивачки складає 125,40 грн. за 1 день (5016 грн. / 40 днів).

Час вимушеного прогулу тривав з 5 червня 2014 року по 23 вересня 2014 року, а саме 77 робочих днів (17 робочих днів у червні, 23 дня у липні, 20 днів у серні та 17 днів у вересні тощо).

Поряд з цим, суд не приймає до уваги розрахунок розміру середньомісячного (2090 грн.) та середньоденного забезпечення (68,15 грн.), розрахований відповідачем з огляду на його невідповідність «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці про скасування наказу, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці від 04.06.2014 року №47 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ України в запас за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) лейтенанта міліції ОСОБА_3 (НОМЕР_1), оперуповноваженого сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол, з 04.06.2014 року.

Поновити ОСОБА_3 на роботі в органах внутрішніх справ на посаді оперуповноваженого сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці.

Зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці нарахувати та виплатити ОСОБА_3 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 9655,80 грн. (дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят п'ять грн. 80 коп.).

Постанова підлягає негайному виконанню в частині присудження грошового утримання у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 29 вересня 2014 року.

Суддя І.О. Верба