Ухвала суду № 41173989, 24.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/34167/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Кононович О.М.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Дніпропетровська ОДПІ)

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013

у справі № 2а/0470/5669/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Синтиз" (далі - Товариство)

до Дніпропетровської ОДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У травні 2011 року Товариство звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.05.2011 № 0000182340 та зобов'язати відповідача перерахувати на рахунок Товариства 453 591 грн.

Постановою названого суду від 01.12.2011 у позові відмовлено з тих мотивів, що позивачем не було фактично сплачено постачальникам відповідну суму ПДВ, що виключає право Товариства на одержання оспорюваної суми ПДВ з бюджету.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; оспорюване податкове повідомлення-рішення скасовано з посиланням на недоведеність податковим органом обставин, що виключають право платника на отримання податкової вигоди; у решті позову відмовлено за безпідставністю.

Посилаючись на невідповідність окремих висновків судів вимогам чинного законодавства, дійсним обставинам справи та наявним у ній доказам, Дніпропетровська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду зі спору.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків судів і просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що податковою інспекцією було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за серпень, вересень, жовтень, листопад 2010 року та січень 2011 року, що декларувалось за звітні періоди з липня по грудень 2010 року.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 14.04.2011 № 28/23/34195668 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ за вказані податкові періоди в загальному розмірі 453 591 грн.

Підставою для прийняття зазначеного акта індивідуальної дії став висновок податкового органу про незаконне формування позивачем податкового кредиту у відповідній сумі за ланцюговими поставками за участю вигодоформуючих підприємств; за твердження Дніпропетровської ОДПІ, зазначені операції оформлювалися штучним документообігом з метою створення сприятливих податкових наслідків у податковому обліку платника (позивача у справі) та опосередковувалися фактичним рухом активів. На обґрунтування цього висновку відповідач посилається як на наявність ознак анонімних структур у контрагентів позивача (зокрема, приватного підприємства «Експірієнс», яке відсутнє за місцезнаходженням, не має основних фондів, транспортних засобів для провадження господарської діяльності), так і на непідтвердження необхідними первинними документами руху активу на шляху його постачання від постачальника до покупця (як-от по операціям з приватним підприємством «Беллона»).

На час виникнення спірних правовідносин порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), регулювався пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Як на мотив для відмови в задоволенні даного позову, суд першої інстанції послався на недотримання позивачем наведеної вимоги Закону в частині сплати відповідної суми ПДВ постачальникам товарів. Однак зі змісту постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду не вбачається фактів, на підставі яких суд дійшов зазначеного висновку.

Апеляційний суд, в свою чергу, приймаючи рішення про задоволення цього позову, обмежився посиланням на висновок призначеної у справі судово-економічної експертизи від 14.12.2012 № 4132/4133-12, згідно з яким підтверджується документально формування Товариством податкового кредиту з ПДВ у сумі 1 859 644 грн. за період, охоплений перевіркою, та сума заявленого позивачем бюджетного відшкодування ПДВ.

Втім, слід зазначити, що в силу вимог статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) висновок експерта не є обов'язковим для суду; за своїм правовим значенням висновок експертизи є доказом у справі, який підлягає оцінці за правилами статті 86 цього Кодексу у взаємозв'язку з іншими доказами.

До того ж, судова експертиза у справі призначається для з'ясування обставин, що потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо (частина перша статті 81 КАС). Вирішення ж правових питань не входить до компетенції судового експерта та має здійснюватися судом самостійно.

У справі, що переглядається, вирішення питання щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту та бюджетного відшкодування в оспорюваній сумі (які були поставлені судом перед експертом) є фактично розв'язанням даного спору по суті. Для з'ясування цього питання адміністративному суду слід було за наслідками безпосереднього дослідження наявних у справі доказів з урахуванням доводів сторін перевірити дотримання позивачем умов формування податкового кредиту, наведених у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (зокрема, щодо реальності виконання господарських операцій та їх оформлення необхідними первинними документами, у тому числі податковими накладними), а також обчислення Товариством суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню з бюджету, за правилами пункту 7.7 статті 7 названого Закону.

Втім фактично апеляційний суд переклав свої повноваження на судового експерта, поклавши його висновки в основу прийняття рішення зі спору.

Таким чином, ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом не було перевірено обставин, покладених Дніпропетровською ОДПІ в основу прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення; суди попередніх інстанцій не надали правову оцінку доводам відповідача щодо формування позивачем даних податкового обліку за безтоварними операціями, не з'ясували за наслідками безпосереднього дослідження наявних у справі доказів змісту цих операцій, не перевірили їх фактичного виконання (у тому числі шляхом аналізу руху активів від постачальника до покупця із з'ясуванням умов транспортування товару, його зберігання, прийняття за кількістю та якістю тощо).

Зазначені обставини входять до предмета доказування у справі, у зв'язку з чим без їх з'ясування з дотриманням процесуальних правил оцінки доказів прийняття правильного та вмотивованого рішення по суті спору є неможливим.

Оскільки межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають касаційному суду права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішення, ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вищенаведених недоліків.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 у справі № 2а/0470/5669/11 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько