Ухвала суду № 41173984, 13.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/3106/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Баранівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04.08.2011 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011 р.

у справі №0670/4712/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Мар'янівський склозавод»

до Баранівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Мар'янівський склозавод» (далі-позивач) звернулось до суду з позовом до Баранівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області (далі-відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 04.08.2011 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011 р., позовні вимоги задоволено, визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.04.2011 р. №0000171600.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що працівниками податкового органу з 28.03.2011 р. по 29.03.2011 р. проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року суб'єкта господарювання - позивача щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Газторг Україна» за січень 2011 року, про що складено акт від 29.03.2011 р. №25/16/00480810.

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого платником завищено податковий кредит за січень 2011 року в сумі 72 246,0 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Газторг Україна».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000171600 від 14.04.2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 90 308,00 грн., з яких 72 246,00 грн. податок на додану вартість та 18 062,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість спірним рішенням слугував висновок податкового органу про те, що позивачем зайво включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартість послуг, отриманих від ТОВ «Газторг Україна», у якого відсутні умови для здійснення господарської діяльності, відсутні основі фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення та транспортні засоби. У зв'язку з чим, відповідачем зроблено висновок про те, що позивачем перераховувалися кошти без мети настання реальних правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування, що призвело до втрат дохідної частини бюджету.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Газторг Україна».

З матеріалів справи вбачається, що 18.12.2009 р. між ТОВ «Газторг Україна» та позивачем були укладені договори № 1 про надання послуг по забезпеченню постачання природи газу та № 12/09-18702 на постачання природного газу, згідно з яким в січні 2011 року ТОВ «Газторг Україна» передало, а позивач прийняв природній газ на суму 1 019 939,04 грн.

Факт здійснення даної господарської операції підтверджується актами прийому-передачі від 31.01.2011 р. № 33 та 34 та податковою накладною від 31.01.2011 р. № 11.

У відповідності до приписів пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість віднесення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Газторг Україна».

Крім того, чинне податкове законодавство не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 14.04.2011 р. №0000171600 та наявність підстав для його скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Баранівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04.08.2011 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011 р. у справі №0670/4712/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.