Ухвала суду № 41170636, 27.10.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6382/14 Справа № 204/8353/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Нізік О. В. Доповідач - Черненкова Л.А. Категорія 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2014 року м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Пищиди М.М., Дерев`янка О.Г.

при секретарі - Бойко О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

11 листопада 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що він працював начальником караулу відомчої воєнізованої охорони ПАТ «Дніпропетровський трубний завод» з 07.03.2002 року. Наказом №541/ОПОП від 14.10.2013 року він звільнений з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників. Вважає, що його звільнено без законної підстави та з порушенням встановленого порядку. Крім того не враховано його переважне право на залишенні на роботі згідно ст. 42 КЗПпП так як він має вищу освіту, а на чотири посади старший контролер призначено трьох працівників без вищої освіти з числа контролерів на КПП. Профспілковий комітет первинної організації профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України в ВАТ «Дніпропетровський трубний завод» згоди на його звільнення не давав. З 14.10.2013 року він не працює. На день пред'явлення позову до суду він перебував у вимушеному прогулі 29 днів, з 14.10.2013 року по 11.11.2013 року включно. За цей час відповідач зобов'язаний виплатити на його користь заробітну плату в сумі 3000,26 грн. (середня заробітна плата за останні два місяці). Свої вимоги у зазначеній частині він збільшить на день розгляду справи в суді. Таким чином, його Конституційне право на працю згідно ст. 43 Конституції України, та достатній життєвий рівень для його і його сім'ї згідно ст. 48 Конституції України порушене та підлягає захисту. З цих підстав вважає, що його позов підлягає задоволенню у повному обсязі. Крім вказаного, у зв'язку з незаконними діями відповідача йому була спричинена моральна шкода, яка полягає в тому, що були втрачені нормальні життєві зв'язки, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Тому, з урахуванням вимог розумності та справедливості, враховуючи характер порушення моїх прав та глибину душевних страждань, він вважає за необхідне стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду. Таким чином, внаслідок незаконного звільнення його з роботи йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 10000 грн. Просив сул поновити його на посаді начальника караулу відомчої воєнізованої охорони ПАТ «Дніпропетровський трубний завод», стягнути з відповідача ПАТ «Дніпропетровський трубний завод» на його користь заборгованість із заробітної плати за період з 14.10.2013 року по 11.11.2013 року в сумі 3000 грн. 26 коп., середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду в сумі 10000 грн., а всього 13000 грн. 26 коп.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2014 року ухвалено: позовні вимоги ОСОБА_2- задовольнити частково; поновити ОСОБА_2 на посаді начальника караулу воєнізованої охорони ПАТ «Дніпропетровський трубний завод»; стягнути з ПАТ «Дніпропетровський трубний завод» на користь ОСОБА_2 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 14 жовтня 2013 року по 14 травня 2014 року у сумі 21015 грн. 40 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 5000 грн. 00 коп., а всього 26015 грн. 40 коп.; в решті заявлених позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2014 року виправлено описки у рішенні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2014 року та заяву представника ПАТ «Дніпропетровський трубний завод» про роз'яснення рішення суду - залишено без задоволення.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2014 року виправлено описки у рішенні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2014 року.

Додатковим рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2014 року ухвалено: стягнути з ПАТ «Дніпропетровський трубний завод» на користь держави судовий збір в сумі 260,15 грн.

В апеляційній скарзі ПАТ «Дніпропетровський трубний завод» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у позові, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, що протирічить положенням ст..ст.212-213 ЦПК України; неправильне застосування судом норм матеріального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача за скороченням чисельності штату робітників проведено з порушенням норм діючого законодавства та трудових прав позивача, а тому ОСОБА_2 підлягає поновленню на роботі. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 працював на посаді начальника караулу воєнізованої охорони публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод» з 07.03.2002 року та звільнений 14.10.2013 року за скороченням штату робітників по п.1 ст. 40 КЗпП України. Від запропонованих позивачу посад по ПАТ «ДТЗ» станом на 11.10.2013 року та станом на 14.10.2013 року ОСОБА_2 відмовився, оскільки у переліку відсутні посади хоча б частково рівнозначні раніше займаній посаді. Відповідно до виписки з протоколу засідання профспілкового комітету № 27 від 08.10.2013 року члени профкому постановили відмовити в дачі згоди на звільнення начальника караулу ВВО ОСОБА_2 т.н.6010 за скороченням штату робітників по п.1 ст. 40 КЗпП України. Відповідачем надано заперечення на відмову профспілкового комітету від надання згоди на звільнення ОСОБА_2 за скороченням штату робітників по п.1 ст. 40 КЗпП України. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Судом встановлено, що у відповідача мало місце скорочення чисельності працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, позивач був попереджений про наступне звільнення, йому була запропонована інша робота, оскільки позивач відмовився від запропонованих посад, то власник розірвав трудовий договір за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Слід зазначити, що переважне право на залишення на роботі має визначатись у випадку скорочення чисельності штату працівників, які займають одинакові посади. При розгляді справи встановлено, що посада начальника караулу воєнізованої охорони публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод», яку обіймав позивач, була на підприємстві, однак при скороченні могла бути реалізована у іншу посаду яка несла ті ж самі обов'язки, однак мала інше найменування. Викладене, підтвердили у судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які зокрема пояснили, що на сьогодні наявна така ж посада але має інше найменування. Суд критично ставиться до суб'єктивної думки вказаних свідків щодо правомірності звільнення позивача з підстав зокрема запізнень на п'ять хвилин на роботу та його віку. Також, суд вважає, що за період вимушеного прогулу з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середня заробітна плата з 14 жовтня 2013 року по 14 травня 2014 року у сумі 21015 грн. 40 коп. Розрахунок середнього заробітку проведено судом у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100. У відповідності до довідки ПАТ «ДТЗ» від 29 січня 2014 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 складає 3002 грн. 02 коп., середньоденна - 193 грн. 69 коп. Таким чином, стягненню підлягає середня заробітна плата з 14 жовтня 2013 року по 14 травня 2014 року у сумі 21015 грн. 40 коп. Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер порушення прав, глибину фізичних та душевних страждань, а також керується принципами розумності та справедливості. При цьому, суд враховує, що мова йде про розумне і справедливе відшкодування (компенсації) моральної шкоди, якого б вистачило для морального задоволення позивача з боку відповідача, а не про покарання відповідача за неправомірні дії, що не відповідає принципам цивільного законодавства, визначених статтею 3 ЦК України. Виходячи з цього, суд вважає за можливе визначити доведеною суму відшкодування моральної шкоди позивача в розмірі 5000 гривень, у стягненні іншої частини необхідно відмовити у зв'язку з недостатньою обґрунтованістю.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції по суті правильно вирішив спір.

Спірні правовідносини між сторонами справи виникли щодо законності звільнення з роботи позивача за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скорочення штату та чисельності працівників.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Порядок вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок врахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено ст.ст. 42, 49-2 КЗпП України.

Відповідно до положень ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

У справах про поновлення на роботі, доведення законності звільнення та дотримання встановленої процедури звільнення покладається на роботодавця.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

При цьому, мова йде про те, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Судова колегія встановила, і це підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_2 згідно наказу (розпорядження) № 48 від 26.01.1996 року був прийнятий на роботу у ВВО контролером КПП в АО «Дніпропетровський трубний завод» (а.с.54), який пізніше перейменовано на ПАТ «Дніпропетровський трубний завод» (далі ПАТ «ДТЗ»). На підставі розпорядження № 9 від 03.02.2000 року позивач переведений на посаду помічника начальника караулу ВВО. Згідно наказу № 25 від 01.07.2003 року позивач переведений на посаду начальника караулу відомчої воєнізованої охорони ПАТ «ДТЗ» (а.с.63). Наказом № 94 від 11.03.2013 року (а.с.66) створено комісію з впорядкування чисельності і штату працівників ПАТ «ДТЗ», яким передбачено анулювання вакансій, що створилися на даний момент в структурних підрозділах, що також утворюються в період скорочення при звільненні працівників різних категорій з різних підстав. Згідно з наказом № 240 від 02.08.2013 року ліквідується відділ головного механіка, цех підготовки виробництва, цех по ремонту металургійного обладнання, а на базі ліквідованих структур створено ремонтний цех. В процесі створення РСЦ скорочуються штатні одиниці. В процесі вдосконалення структури організаційної структури управління ВВО і оптимізації чисельності були скорочені посади начальника караулу в кількості 4 штатних одиниць, що підтверджено змінами до штатного розпису з 19.09.2013 року (а.с.85). Згідно довідки начальника ОПОП від 26.03.2014 року троє осіб із вказаних чотирьох, які підлягали скороченню, були переведені на іншу роботу на підприємстві у зв'язку з переважним правом (а.с.115). Скорочення штатних одиниць на підприємстві відбулось у відповідності з наказом № 212 від 04.07.2013 року (а.с. 52) та 12.07.2013 року позивач був ознайомлений з наказом про скорочення його штатної одиниці, про що свідчить його підпис в наказі. Адміністрацією заводу на протязі терміну вивільнення позивачу пропонувались вакансії станом на 11.10.2013 року, 14.10.2013 року та від пропонованих вакансій позивач відмовився, оскільки у наданому йому переліку були відсутні посади хоча б частково рівнозначні раніше займаній посаді. Згідно змісту протоколу засідання профспілкового комітету ПАТ «ДТЗ» № 27 від 08.10.2013 року (а.с.6) відмовлено у дачі згоди на звільнення начальника караулу ВВО ОСОБА_2 по скороченню штату робітників по п.1 ст. 40 КЗпП України з наступних підстав: адміністрацією не прийнятий економічно обґрунтований наказ про необхідність внесення змін в структуру та штатний розклад підприємства; за вказаним звільненням адміністрація підприємства порушує ст. 49-4 КЗпП України та ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», адміністрація підприємства порушує п.3.1.3 Колективного договору, п.3.4., п.7.2 Регіональної угоди на 2011-2013 роки та інше, статті 42 КЗпП України, оскільки скорочення штатних одиниць не узгоджено з профспілковим органом, порушує права працівника, не відповідає вимогам Закону, колективному договору та укладеним угодам. Наказом № 541/ОПОП від 14.10.2013 року із позивачем - начальником караулу відомчої воєнізованої охорони було розірвано трудовий договір на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України по скороченню чисельності та штату робітників підприємства 14.10.2013 року (а.с.9). Як підстава такого звільнення зазначено, зокрема, виписку з протоколу засідання профспілкового комітету ПАТ «ДТЗ» № 27 від 08.10.2013 року з немотивованою відмовою. Довідкою ПАТ «ДТЗ» визначена середньоденна та середньомісячна заробітна плата позивача з розрахунку серпень, вересень 2013 року відповідно 193,69 грн. та 3002,20 грн.(а.с.65 ).

Аналізуючи докази у справі, судова колегія дійшла висновку про те, що у відповідача мало місце скорочення штату та чисельності працівників, що підтверджується вищенаведеними доказами.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до частини сьомої зазначеної статті рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування такої відмови, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілкової організації (профспілкового представника).

Тобто, за змістом цієї норми суд, розглядаючи трудовий спір, має з'ясувати, чи містить рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору правове обґрунтування такої відмови і не вправі давати оцінку обґрунтованості самого рішення. І лише у разі відсутності в рішенні обґрунтування відмови у наданні згоди на розірвання трудового договору власник або повноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

У справі, що розглядається, судова колегія встановила, що професійна спілка, членом якої був позивач, відмовила відповідачу у наданні згоди на його звільнення, посилаючись на те, що відповідачем допущено чисельні порушення вимог закону, колективного договору та укладених угод.

Обґрунтуванням рішення є мотиви, з яких профспілковий орган відмовив у дачі згоди на звільнення працівника та які зазначив у своєму рішенні.

За змістом зазначеної норми права, власник або уповноважений орган може звільнити працівника лише при відсутності обґрунтування. При цьому незгода з мотивами відмови у згоді на звільнення не можуть бути предметом оцінки суду, и не надає власнику право на звільнення працівника без згоди профспілкового органу.

Судова колегія дійшла висновку про те, що відмова профспілкового комітету у згоді на звільнення позивача є обґрунтованою у відповідності до вимог закону.

Аналізуючи докази у справі, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем при звільненні позивача не було враховано також переважне право на залишення на роботі перед іншими працівниками на аналогічних посадах.

Не запропонувавши позивачу працевлаштування на виведеній посаді за його спеціальністю, відповідач порушив ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України.

Крім того, аналізуючи докази у справі, судова колегія дійшла висновку, що продуктивність праці, кваліфікація і підстави для переважного залишення позивача на роботі, відповідач не розглядав і наказ № 541/ОПОП від 14.10.2013 року виданий з порушенням прав позивача, передбачених ст. 42 КЗпП України.

Суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позов про поновлення на роботі позивача підлягає задоволенню, а відтак правильно вирішив питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провівши розрахунок на підставі довідки відповідача, та моральної шкоди, оцінену судом з урахуванням обставин справи.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги, про те, що при виконанні рішення суду щодо стягнення заробітної плати можуть виникнути непорозуміння стосовно не зазначення судом про те, що сума визначена без утримання податків, - судова колегія вважає неспроможними для скасування рішення суду правильного по суті та для відмови у позові, оскільки порушення норм процесуального права не є підставою для скасування або зміни рішення, яким правильно вирішено спір (ч.3 ст.309 ЦПК України).

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод» - відхилити.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2014 року та додаткове рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді М.М. Пищида

О.Г. Деревянко