Постанова № 41168036, 29.10.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2014 р. Справа№ 910/13930/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Самсіна Р.І.

Шаптали Є.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмежено відповідальністю «Теліані Трейдінг» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2014р. (повний текст підписано 18.08.2014р.)

у справі № 910/13930/14 (суддя Любченко М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг»

до Публічного акціонерного товариства «БАНК ПЕРШИЙ»

про стягнення 99 640,00 грн.

В судовому засіданні 29.10.2014р. відповідно до ст. ст. 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В липні 2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «БАНК ПЕРШИЙ» про стягнення 99 640, 00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог заявник посилався на порушення відповідачем умов договору № 2316 від 06.03.2008р. в частині виконання за вказівкою клієнта списання грошових коштів з банківського рахунку останнього та перерахування їх на рахунки третіх осіб відповідно до представлених платіжних доручень.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2014р. у справі № 910/13930/14 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмежено відповідальністю «Теліані Трейдінг» 12.09.2014р. передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2014р. колегією суддів в зазначеному складі апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду 29.10.2014р.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції 29.10.2014р., будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи (а. с. 107-108), причини неявки суду не повідомили, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

З матеріалів справи вбачається, що 06.03.2008р. між Відкритим акціонерним товариством «Універсальний банк розвитку та партнерства», правонаступником якого відповідно до п. 1.4 Статуту є Публічне акціонерне товариство «БАНК ПЕРШИЙ» (відповідач, банк за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» (позивач, клієнт за договором) було укладено договір № 2316 банківського рахунку, відповідно до п. 1.1 якого на умовах та в порядку і строки, що передбачені цим договором, банк відкриває клієнту поточний рахунок в національній валюті України (гривнях) № 2600030158265 та рахунок №2600030158265 в іноземній валюті (долар США, євро) (далі - рахунок), на який зобов'язується приймати та зараховувати грошові кошти, що надходять клієнту, для зберігання і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов цього договору та вимог законодавства України.

Договір, згідно п. 11, набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом одного календарного року, який обліковується з дати відкриття рахунку за заявою клієнта, тобто до 06.03.2009р., або до моменту настання випадків передбачених п. 10.1. даного договору.

Якщо за 30 днів до строку припинення дії правочину жодна із сторін письмово не заявить свої пропозиції щодо змін чи його припинення, договір вважається продовженим на діючих в поточному році умовах ще на один рік. Термін дії договору на кожний наступний рік продовжується в аналогічному порядку.

Жодних заперечень з приводу автоматичної пролонгації терміну дії спірного правочину матеріали справи не містять.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, місцевим господарським судом вірно прийнято до уваги договір банківського рахунку № 2316 від 06.03.2008р. як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором банківського рахунка, який підпадає під правове регулювання норм статей 1066-1076 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Відповідно до ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно ст. 1071 Цивільного кодексу України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту. Ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу.

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Відповідно до п. 2.2. договору банк виконує операції по рахунку лише за дорученням клієнта або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів, у безготівковій та готівкових формах, в порядку, строки та на умовах, передбачених чинним законодавством України та цим договором.

Згідно п. 2.3. договору банк виконує операції по рахунку виключно в межах залишку коштів на цьому рахунку, на підставі розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються чинним законодавством України, які надаються банку безпосередньо уповноваженою особою клієнта, та/або у формі електронних розрахункових документів, що передаються клієнтом по електронних каналах зв'язку відповідно до умов договору банківського обслуговування за допомогою системи дистанційного обслуговування «клієнт-банк», який окремо укладається сторонами.

Пунктом 2.6. договору сторони погодили, що банк виконує операції по рахунку за розрахунковими документами, в т. ч. в іноземній валюті, які надійшли від клієнта протягом операційного часу, в день їх надходження, в межах залишків коштів на рахунку на початок операційного дня, при умові належного оформлення документів, необхідних для здійснення зазначених операцій відповідно до законодавства України та вимог банку, і наявності достатніх коштів на рахунку.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, з метою здійснення розрахункових операцій (перерахування грошових коштів на рахунки третіх осіб) Товариством з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» було подано банку платіжні доручення на загальну суму 99 640, 00 грн., зокрема, № 8859 від 28.03.2014р. на суму 46 640, 00 грн., № 8869 від 05.05.2014р. на суму 3 000, 00 грн. та № 8870 від 04.06.214р. на суму 50 000, 00 грн.

З наявних в матеріалах справи документів, зокрема, банківських виписок вбачається, що станом на 28.03.2014р. вихідний залишок на рахунку позивача складав 233 813, 97 грн., з 29.04.2014р. по 05.05.2014р. - 6 680, 00 грн. та у період з 03.06.2014р. по 04.06.2014р. баланс становив 50 000, 00 грн.

Тобто, на момент звернення до фінансової установи з переліченими вище платіжними дорученнями на рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» було достатньо грошових коштів для їх перерахування банком на інші рахунки.

Проте, вказані платіжні доручення банком виконані не були, грошові кошти визначеним заявником одержувачам не перераховані.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Публічним акціонерним товариством «БАНК ПЕРШИЙ» було порушено умови договору № 2316 від 06.03.2008р. банківського рахунку в частині виконання зобов'язань з виконання платіжних доручень клієнта.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що невиконання банком платіжних доручень на суму 99 640, 00 грн. не свідчить про наявність у відповідача перед позивачем заборгованості в розмірі 99 640, 00 грн., а отже і підстави для задоволення позовних вимог про стягнення 99 640, 00 грн. заборгованості відсутні з огляду на наступне.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Виходячи зі змісту прохальної частини позовної заяви, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 99 640, 00 грн., тобто, про перерахування грошових коштів з рахунку банку на рахунок позивача, а не про зобов'язання банку здійснити переказ активів з рахунку заявника на виконання представлених останнім платіжних доручень.

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що заборгованістю є сума фінансових зобов'язань, грошових боргів, що підлягає погашенню, поверненню в певний термін. Дебіторська заборгованість, зокрема, визначається як сума активів, що виникла в результаті неналежного чи виконаного в неповному обсязі зобов'язання.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (п. 3.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

У даному випадку підставою позову Товариством з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» визначено порушення умов договору № 2316 від 06.03.2008р. в частині виконання банком платіжних доручень клієнта.

Отже, враховуючи приписи матеріального та процесуального права, позивач повинен довести факт наявності у Публічного акціонерного товариства «БАНК ПЕРШИЙ» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» простроченої заборгованості на суму 99 640, 00 грн., що є підставою для звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Проте, позивачем не доведено, а судом не встановлено факту невиконання відповідачем зобов'язань, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 99 640, 00 грн.

Як вказувалось вище, підставами виникнення цивільних зобов'язань згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, зокрема є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Статтею 1073 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що договір № 2316 від 06.03.2008р. не містить умов, відповідно до яких у разі неналежного здійснення своїх обов'язків щодо виконання платіжних доручень клієнта, сума грошових коштів, яку повинно було бути перераховано, трансформується у заборгованість банку.

Тобто, ані норми цивільного законодавства, ані умови укладеного між сторонами договору банківського рахунку не передбачають обов'язку банку виплатити клієнту грошові кошти за рахунок власних фінансових активів (заборгованість), які фінансовою установою було безпідставно не перераховано на рахунок належного одержувача за відповідними платіжними дорученнями.

При цьому, інших належних та допустимих у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності у відповідача заборгованості, що виникла з інших передбачених чинним законодавством підстав, у заявленому до стягнення розмірі позивачем до матеріалів справи не представлено.

Крім того, місцевим господарським судом вірно враховано, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази припинення зобов'язань сторін за договором № 2316 від 06.03.2008р., в тому числі, у зв'язку з закінченням строку дії останнього або з інших підстав.

Відповідно до господарського процесуального законодавства судовий орган розглядає спір з визначених позивачем предмету і підстав позовних вимог та не може зобов'язувати позивача змінити позовні вимоги чи спонукати останнього до їх уточнення.

З огляду на вищевикладене та враховуючи відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів наявності у відповідача перед позивачем заборгованості в розмірі 99 640, 00 грн., колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача, які не підлягають задоволенню.

Посилання апелянта (позивача) на незастосування місцевим господарським судом статей 1066 та 1068 Цивільного кодексу України, не заслуговують на увагу, оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення з банку заборгованості, якої немає, а положення вказаних статей не регулюють таких правовідносин.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 13.08.2014р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2014р. у справі № 910/13930/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2014р. у справі № 910/13930/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/13930/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано 31.10.2014р.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Р.І. Самсін

Є.Ю. Шаптала