Ухвала суду № 41163661, 22.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2014 року Справа № 876/6976/13 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Радехівському районі Львівської області ДПС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2013 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор» до Державної податкової інспекції у Радехівському районі Львівської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У січні 2013 року позивач ТзОВ «Радехівський цукор» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Радехівському районі Львівської області ДПС (на даний час Сокальська ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 24.12.2012 р. № 0000562301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ у розмірі 2949,90 грн. (в т.ч. за основним платежем 1966,60 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 983,30 грн.).

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 24.12.2012 р. № 0000562301.

З цією постановою суду не погодився відповідач ДПІ у Радехівському районі Львівської області і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що у позивача ТзОВ «Радехівський цукор» відсутні належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують факт придбання товарів у ПП «НВФ «Восток-Пром-Снаб». Крім цього, за результатами проведеної зустрічної звірки ПП «НВФ «Восток-Пром-Снаб» встановлено факт відсутності поставки товарів для ТзОВ «Радехівський цукор». Таким чином, вважає апелянт, що позивач сформував податковий кредит по контрагенту ПП «НВФ «Восток-Пром-Снаб» в сумі 1966,60 грн. в травні 2012 р. з порушенням вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України. Зазначає апелянт, що відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми ПДВ платника податків на підставах визначених пп. 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25% суми визначеного податкового зобов'язання, а тому до ТзОВ «Радехівський цукор» застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 983,30 грн..

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 29.03.2013 р. та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в засідання суду, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період з 06.12.2012 р. по 10.12.2012 року відповідачем ДПІ у Радехівському районі Львівської області було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача ТзОВ «Радехівський цукор» з питань підтвердження відображення в податковій декларації з ПДВ податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаєморозрахунках із ПП НВФ «Восток-Пром-Снаб» за період з 01.05.2012 р. по 31.05.2012 р.. За результатами перевірки складено Акт № 41/22-00/36153189 від 13.12.2012 р. (а.с. 8-20).

У вказаному акті перевірки зазначено, що позивачем порушено вимоги п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено суму ПДВ в розмірі 1966,60 грн., в т.ч. за травень 2012 р. в сумі 1966,60 грн..

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 13.12.2012 року відповідачем винесено відносно позивача податкове повідомлення-рішення від 24.12.2012 р. № 0000562301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ у розмірі 2949,90 грн. (в т.ч. за основним платежем 1966,60 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 983,30 грн.) (а.с. 22).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень податкового органу про порушення позивачем вимог ПК України та заниження ПДВ на 1966,60 грн. за травень 2012 р., з тих підстав, що угоди укладені з ПП НВФ «Восток-Пром-Снаб» мають ознаки нікчемності.

Так, відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст.9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 13.12.2012 року видно, що висновки податкового органу про порушення позивачем ТзОВ «Радехівський цукор» податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що позивачем протягом перевіреного періоду безпідставно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ суми витрат за придбані товари за господарським договором із ПП «НВФ «Восток-Пром-Снаб». На думку податкового органу такі договірні відносини мали безтоварний характер, фактичне виконання договору не підтверджується первинними документами, інформація в первинних документах про здійснення господарських операцій є недостовірною, фінансово-господарські відносини за цим договором не спричинили реального настання правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваним господарським договором і об'єктивність інформації в первинних документах за цим договором підтверджується матеріалами справи.

Судом першої інстанції об'єктивно встановлено, що між позивачем ТзОВ «Радехівський цукор» та ПП НВФ «Восток-Пром-Снаб» в усній формі було укладено договір про постачання запчастин: зірочка Z-42 t 50,8.

Реальність виконання у травні 2012 року сторонами цього договору своїх зобов'язань підтверджується рахунком-фактурою № 0521103 від 21.05.2012 р., видатковою накладною від 24.05.2012 р. № 052403, податковою накладною від 23.05.2012 р. № 26, платіжним дорученням від 23.05.2012 року (а.с. 23-26).

Крім цього, актом перевірки підтверджено, що контрагент ПП «НВФ «Восток-Пром-Снаб» на час здійснення господарських операцій і їх виконання був діючим суб'єктом господарювання.

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції по придбанню ТзОВ «Радехівський цукор» запчастин у вищевказаного контрагента відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності цього платника податків.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції враховує, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Щодо покликань відповідача ДПІ у Радехівському районі Львівської області на нікчемність розглядуваного договору ТзОВ «Радехівський цукор» та ПП «НВФ «Восток-Пром-Снаб», то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З вищенаведених норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що договір між ТзОВ «Радехівський цукор» та ПП «НВФ «Восток-Пром-Снаб» на момент укладення відповідав усім вимогам необхідним для його чинності, не суперечив вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Радехівському районі Львівської області ДПС - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2013 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор» до Державної податкової інспекції у Радехівському районі Львівської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 24.10.2014 року.