Рішення № 41162330, 22.10.2014, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" жовтня 2014 р.Справа № 921/787/14-г/8Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гирили І.М.

Розглянув справу

за позовом Тернопільського районного споживчого товариства, вул. Бродівська, 47, м. Тернопіль, 46000

до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, 47800

про cтягнення заборгованості та розірвання договору оренди

За участі представників:

Позивача: Козак Н.В. - представника, довіреність №108 від 01.09.2014 р.

Відповідача: не прибув

В судових засіданнях представникам позивача роз'яснювались процесуальні права та обов'язки передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

За відсутністю відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Суть справи:

Тернопільське районне споживче товариство, м. Тернопіль, надалі - позивач, звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, смт. Підволочиськ, надалі - відповідач, про розірвання договору оренди нерухомості - кафе "Веселка", с. В. Глубочок від 01.01.2013 р. та стягнення заборгованості в загальній сумі 18 656 грн. 48 коп., з яких: 12 000 грн. - заборгованість по орендній платі; 553,28 грн. - пеня та 6103,20 грн. - 182 % річних.

Позовні вимоги в частині стягнення заборгованості обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди об'єкта нерухомості від 01.01.2013 р. щодо своєчасного та повного внесення орендних платежів. Позовні вимоги в частині розірвання договору оренди обґрунтовані положеннями ст. 651 ЦК України та умовами п.7.5 та п.3.3 договору оренди.

В підтвердження викладеного додано: договір оренди об'єкта нерухомості від 01.01.2013 р., Акт приймання-передачі від 04.01.2013р., вимогу про сплату боргу №41 від 07.03.2014р., лист про відмову від договору оренди об'єкта нерухомості №61 від 27.03.2014 р., розрахунок боргу, пені та 182 % річних, а також інші документи, належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Розгляд справи, призначений вперше ухвалою суду від 13.08.2014р. на 09:30 год. 26.08.2014р., в порядку ст. 77 ГПК України, було відкладено на 15:10 год. 15.09.2014 р. та, відповідно, на 10:00 год. 22.10.2014 р., з викладених у відповідних ухвалах суду підстав.

Строк вирішення спору продовжено, в передбаченому ч. 3 ст. 69 ГПК України порядку, про що судом винесено відповідну ухвалу від 15.09.2014 р.

20.10.2014 р. позивач на виконання вимог ухвали суду від 15.09.2014 р. надав витребовувані судом документи. Окрім того, в порядку ст. 22 ГПК України, звернувся до суду із письмовою заявою б/н від 10.10.2014 р. (отримано та зареєстровано канцелярією суду за вх. №18688) про уточнення позовних вимог. Зокрема, просить суд розірвати договір оренди об'єкта нерухомості від 01.01.2013 р. та стягнути з відповідача заборгованість в загальній сумі 17 231 грн 14 коп., з якої: 10 500 грн - основний борг, 6 140 грн 63 коп. - 182 % річних та 590 грн 51 коп. пеня, нараховані за період з 01.02.2014 р. по 31.07.2014 р.

В силу ч.4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Розглянувши надану позивачем заяву про уточнення позовних вимог б/н від 10.10.2014 р. (вх. №18688), суд розцінює її як заяву про зменшення розміру позовних вимог та приймає її, як таку, що подана у відповідності до вимог ст. 22 ГПК України. Таким чином, предметом позову є розірвання договору оренди нерухомості - кафе "Веселка", с. В. Глубочок від 01.01.2013 р. та стягнення з відповідача заборгованості на загальну суму 17 231,14 грн, з якої: 10 500 грн - сума основного боргу; 590,51 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань та 6 140,63 грн - 182% річних (аналогічну правову позицію викладено у Постанові Пленуму ВГС України № 18 від 26.12.2011 року, з наступними змінами та доповненнями, п.3.11).

В судове засідання 22.10.2014 року повноважний представник позивача прибув, позовні вимоги (з врахуванням заяви про від 10.10.2014 р.) підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 22.10.2014 р. не прибув, причин неприбуття не повідомив, витребовуваних судом документів не надав, хоча про дату, час та місце його проведення був повідомлений належним чином, в порядку ст. 64 ГПК України.

Поряд із цим, ухвала суду про порушення провадження у справі від 13.08.2014 року, як і ухвали суду від 26.08.2014 р. та від 15.09.2014 р. про відкладення розгляду справи, надіслані судом на адресу відповідача: АДРЕСА_1, повернулись із відміткою пошти "за зазначеною адресою не проживає".

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (правова позиція викладена у п.п.3.9.1 п.3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р., із змінами та доповненнями).

У пункті 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

З долученого позивачем до матеріалів справи Витягу з ЄДРЮО ФОП №253054 серії АД станом на 29.09.2014 року вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець 15.07.2011 року за адресою: АДРЕСА_1. Дана адреса вказана позивачем і у позовній заяві.

Ухвали суду надсилались відповідачу за адресою: АДРЕСА_1.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що відповідача було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, проте своїм правом приймати участь в судовому засіданні останній не скористався.

Таким чином, беручи до уваги, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, зважаючи на те, що визначений ст. 69 ГПК України, з врахуванням ухвали суду від 15.09.2014 р., строк вирішення даного господарського спору закінчився, справа розглядається без участі відповідача, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях доводи та пояснення представників позивача, дослідивши норми чинного законодавства, судом встановлено наступне:

01 січня 2012 року між Тернопільським районним споживчим товариством, як Орендодавцем, з однієї сторони, та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2, як Орендарем, з другої сторони, було укладено договір оренди об'єкта нерухомості (далі - Договір), згідно умов якого Орендодавець передає, а Орендар - приймає у тимчасове платне користування кафе "Веселка", загальною площею 100 м2, що знаходиться за адресою: с. В. Глубичок, Тернопільський район. Об'єкт оренди використовується Орендарем для закладу громадського харчування (п.п. 1.1, 1.3 р.1 Договору).

Згідно п. 2.1. р.2 Договору, об'єкт оренди передається Орендарю після укладення цього договору за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього Договору.

Орендар зобов'язався, зокрема, прийняти від Орендодавця у користування об'єкт оренди за актом приймання-передачі, вчасно і в повному обсязі, у відповідності до умов цього договору, сплачувати орендну плату та відшкодовувати експлуатаційні витрати та комунальні платежі, використовувати об'єкт оренди виключно за призначенням, вказаним у п.1.3 цього договору (пп. 3.3.1-3.3.3 п.3.3 р. 3 Договору).

Долучений до матеріалів справи Акт прийняття - передачі від 04.01.2013 р. свідчить про те, що, на виконання п. п. 1.1, 2.1. Договору, Орендодавцем передано, а Орендарем прийнято у тимчасове платне користування орендоване майно в стані, що відповідає умовам договору та їх призначенню, а саме: кафе "Веселка", що знаходяться за адресою: с. В. Глибочок, Тернопільський район під заклад громадського харчування.

П. п. 5.1 р. 5 Договору сторони передбачили, що орендна плата за користування одним квадратним метром об'єкта оренди становить 15 грн. за місяць, в т.ч. ПДВ. Загальний розмір орендної місячної плати за користування об'єктом оренди складає 1 500 грн, в т.ч. ПДВ.

Поряд із цим, 01.04.2013 р. між сторонами у справі укладено Додаткову угоду №1 до договору оренди приміщення від 01.01.2013 р., відповідно до якої змінено розмір орендної плати, а саме: п. 5.1 Договору викладено у наступній редакції: "орендна плата за користування приміщенням за квітень місяць 2013 року визначається в сумі 750 грн., за травень-липень місяці 2013 року по 500 грн щомісячно. З 01 серпня 2013 року п. 5.1 договору оренди об'єкта нерухомості продовжує діяти в попередній редакції договору від 01.01.2013 року".

01.10.2013 р. між сторонами у справі було укладено Додаткову угоду №2 до договору оренди приміщення від 01.01.2013 р., відповідно до умов якої сторони домовилися про звільнення від орендної плати фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за користування приміщенням кафе "Веселка", що в с. Глубичок Тернопільського району на період жовтня-грудня місяців 2013 року, у зв'язку із важким фінансовим станом орендаря та здійснення ним поточного ремонту. З 01 січня 2014 року дія договору оренди об'єкта нерухомості продовжується на умовах договору оренди об'єкта нерухомості від 01.01.2013 р.

Згідно п.4.1 та п.4.2 р.4 Договору, договір діє з 01 січня 2013 року до 01 січня 2014 року включно. Якщо Орендар користується орендованим майном після закінчення строку договору, у разі відсутності заперечень зі сторони Орендодавця, договір вважається укладеним на невизначений термін і кожна із сторін даного договору має право відмовитись від договору в будь - який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.2 р. 7 Договору, всі зміни та доповнення до цього Договору є чинними, якщо вони оформлені у письмовому вигляді за належними підписами повноважних представників обох Сторін. Всі додаткові угоди до цього Договору є його невід'ємною частиною.

За своїм змістом і правовою природою, укладений між сторонами Договір є договором оренди і сторони в ньому досягли згоди по всіх істотних умовах, визначили права та обов'язки сторін.

У відповідності до п. 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України, з врахуванням особливостей, передбачених ГКУ.

Відповідно до частини 2 статті 291 ГК України, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною 4 ст. 284 ГК України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені статтею 764 ЦК України та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 ГК України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Відповідно до статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Статтею 795 ЦК України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму, якщо ним є будівля або інша капітальна споруда (їх окрема частина), оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Ч. 1 ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу або у стані, обумовленому у договорі.

За умовами п. 2.2 Договору об'єкт оренди повертається Орендодавцю Орендарем за актом приймання-передачі.

З матеріалів справи вбачається, що на дату закінчення строку договору оренди та протягом місяця після закінчення цього строку орендодавець не висловлював свої заперечення проти поновлення договору на новий строк, доказів повернення орендованого майна відповідачем не надано, а тому, суд прийшов до висновку, що термін Договору оренди об'єкта нерухомості від 01.01.2013 року є поновленим, відповідно до ст. 764 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ст.762 ЦК України).

Відповідно до п.п.3.3.2 п.3.3 р.3 Договору, Орендар зобов'язався вчасно і в повному обсязі, у відповідності до умов цього договору, сплачувати орендну плату. Орендна плата сплачується Орендарем на рахунок Орендодавця до 5-го числа кожного місяця в якому здійснюється користування об'єктом оренди п.п. 5.2 р. 5 Договору.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Однак відповідач взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного внесення орендної плати виконував неналежним чином. Зокрема, в період дії Договору та користування об'єктом оренди протягом січня - грудня місяця 2013 року нараховану Орендарем орендну плату в загальній сумі 10 250 грн. вносив з порушенням передбаченого умовами договору строку внесення платежу (докази сплати - в матеріалах справи), а з січня місяця 2014 року - зобов'язання по внесенню орендних платежів припинив. Таким чином, заборгованість відповідача по орендній платі за період з січня по липень місяць 2014 р. (включно) становить 10 500 грн, які позивач і просить стягнути в судовому порядку.

Згідно вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач в судове засідання не прибув, не заперечив належними та допустимими доказами доводів позивача як і не надав суду доказів добровільної сплати боргу.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Тернопільського районного споживчого товариства щодо стягнення з відповідача 10 500 грн. заборгованості по орендній платі, за період з 01.01.2014 р. по 31.07.2014 р., підлягають до задоволення як обґрунтовані та правомірно заявлені.

Окрім того, статтею 209 ЦК України встановлено, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність на умовах, передбачених законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч. 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

В силу статей 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пеня, як неустойка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч.2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Разом з тим, ч.1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

П. 8.2 р. 8 Договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної сплати орендних платежів Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає сплаті за кожен день прострочення та 182 процента річних з простроченої суми відповідно до ст. 625 ЦК України.

Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

З огляду на наведене, позивачем заявлено до стягнення пеню в розмірі 590,51 грн. та 182 процентів річних в розмірі 6 140,63 грн., нарахованих за період з 01.02.2014р. по 31.07.2014р.

В п.1.12 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з наступними змінами і доповненнями, зазначено, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається "до" настання певного терміну, то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну. Водночас, коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено поняттями "по" або "включно", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде саме визначений день (абз. 2 п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р.).

Судом розглянуто наданий позивачем розрахунок штрафної санкції та 182 процентів річних, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга" проведено перерахунок заявлених до стягнення сум в межах визначеного позивачем періоду та з урахуванням передбаченого умовами укладеного Договору (п. 5.2 р. 5) терміну сплати орендних платежів (до 5-го числа місяця в якому здійснюється користування об'єктом оренди).

Згідно проведеного судом перерахунку заявленої до стягнення суми пені, правомірним є нарахування останньої в сумі 600,63 грн. Разом з тим, враховуючи диспозитивність судового процесу, а також те, що суд позбавлений права вийти за межі позовних вимог, до стягнення підлягає сума пені, визначена позивачем - 590 грн 51 коп.

Поряд із цим, згідно проведеного судом перерахунку заявленої до стягнення суми 182 процентів річних, правомірним є стягнення останньої в розмірі 5 961,13 грн. Позов в частині стягнення 179,50 грн. 182 процентів річних є безпідставним та задоволенню не підлягає (розрахунок проведений судом знаходиться в матеріалах справи).

Окрім того, п. 7.5 р. 7 Договору сторони передбачили право Орендаря на дострокове розірвання договору та вимоги повернення об'єкта оренди, зокрема, у випадку порушення обов'язку щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів.

Оскільки, станом на 25.03.2014 р. відповідачем за період з січня по березень місяць 2014 р. зобов'язання по сплаті орендних платежів не виконувались, 27.03.2014 р. позивач листом за №61 повідомив останнього про відмову від договору оренди об'єкта нерухомості - приміщення кафе "Веселка", загальною площею 100 кв.м, що знаходиться за адресою с. В. Глибочок Тернопільського району, просив негайно погасити заборгованість та звільнити займане приміщення.

Проте відповідачем дана вимоги залишена без відповіді та задоволення, що і зумовило позивача звернутись до суду з вимогою про розірвання договору.

Згідно з частиною третьою статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 783 ЦК України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Слід відзначити, що визначена статтею 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця.

Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

При цьому згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю).

Тому норми статті 188 ГК України та статті 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору.

(Аналогічну правову позицію викладено у Постанові Верховного суду України від 08.05.2012 р. №3-26гс12).

Факт невнесення орендарем орендної плати протягом трьох місяців підряд підтверджено матеріалами справи. Відповідач доказів протилежного суду не надав.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про розірвання договору оренди об'єкта нерухомості від 01.01.2013р. обґрунтовані, доведені матеріалами справи та такі, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У відповідності до вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 3 025 грн 97 коп. відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44-49, 75, 77, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, на користь Тернопільського районного споживчого товариства, вул. Бродівська, 47, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 01767347:

- 10 500 грн основного боргу;

- 590 грн 51 коп. - пені;

- 5 961 грн 13 коп. - 182 процентів річних;

- 3 025 грн 97 коп. в повернення сплаченого позивачем судового збору.

3. Розірвати договір оренди об'єкта нерухомості від 01 січня 2013 року укладений між Тернопільським районним споживчим товариством, як Орендодавцем, з однієї сторони, та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2, як Орендарем, з другої сторони.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (підписання рішення).

6. Сторони та прокурор вправі подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття, через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 27.10.2014 р.

Суддя І.М. Гирила