Рішення № 41162250, 28.10.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2014 р. Справа № 914/3301/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРА-І», м. Київ

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів

про: стягнення 4 508 грн. 65 коп. заборгованості

Суддя Кидисюк Р.А.

Секретар Никитюк І.С.

Представники сторін: не з'явились

Заяв про відвід судді не подавалось. У судовому засіданні 28.10.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРА-І» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 4 508 грн. 65 коп. заборгованості.

Ухвалою суду від 18.09.2014 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 07.10.2014 року. Ухвалою суду від 07.10.2014 року розгляд справи відкладено на 28.10.2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовуються неоплатою відповідачем вартості поставленого позивачем на підставі видаткової накладної № ЛЗ-1018002 від 18.10.2013 р. товару.

Позивач явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

Відповідач явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив. На підтвердження погашення основного боргу відповідачем надіслано на адресу суду копію платіжного доручення №1 від 29 вересня 2014 року на суму 4 000,00 грн. (супровідний лист вх. № 42261/14 від 03.10.2014 року).

Відповідно до ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

18.10.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАРА-І» згідно усної домовленості з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 виставило останній рахунок-фактуру № ЛЗ-1016007 на суму 8200,00 грн. (разом з ПДВ) щодо оплати автомобільних запчастин (товар).

18.10.2013 року позивач відвантажив на замовлення відповідача товар на загальну суму 8200,00 грн., що підтверджується долученою до матеріалів справи видатковою накладною № ЛЗ-1018002 від 18.10.2013 р., підписаною представниками обох сторін та скріпленою їхніми печатками.

В даній видатковій накладній сторони зазначили, що замовлення є рахунок-фактура № ЛЗ-1016007 від 18.10.2013 року, строк оплати визначено до 25.10.2013 р.

Як зазначив позивач у позовній заяві, за поставлений товар відповідач розрахувався частково, сплатив грошові кошти у розмірі 4200,00 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків. З метою досудового врегулювання спору позивачем 08.04.2014 року було направлено відповідачу претензію про стягнення боргу № 111 від 02.04.2014 р. Відповідач станом на 04.07.2014 року відповіді на претензію не надав, борг не погасив, акт звірки взаєморозрахунків, що надсилався разом із претензією, підписаний не був.

03.10.2014 року на адресу суду супровідним листом вх. № 42261/14 відповідачем надіслано копію платіжного доручення №1 від 29 вересня 2014 року на суму 4 000,00 грн., з якого вбачається, що залишок заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар згідно накладної № ЛЗ-1018002 від 18.10.2013 р. погашений повністю.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з ст. 175 Господарського Кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно з ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами мала місце позадоговірна поставка товару на суму 8200,00 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями рахунку-фактури № ЛЗ-1016007 від 18.10.2013 року на суму 8200,00 грн. та видатковою накладною № ЛЗ-1018002 від 18.10.2013 р.

У відповідності до ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих ГК України, застосовуються відповідні положення ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 692 ЦК України Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За загальним правилом підставою виникнення у покупця грошового зобов'язання є передача продавцем майна. Відтак, накладна є належним документом, що підтверджує передачу продавцем товару, та відповідно - виникнення у відповідача грошового зобов'язання.

Відповідно до видаткової накладної № ЛЗ-1018002 від 18.10.2013 р. відповідач повинен був оплатити товар до 25.10.2013 р.

Як вбачається з долученої відповідачем до матеріалів справи копії платіжного доручення №1 від 29 вересня 2014 року залишок заборгованості за поставлений позивачем товар було у розмірі 4 000,00 грн. було оплачено 29.09.2014 року, тобто, після звернення позивача з позовною заявою до суду.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відтак, в частині стягнення з відповідача 4000,00 грн. основного боргу провадження у справі слід припинити.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку розміру штрафних санкцій, дійшов висновку, що нарахування 449,47 грн. інфляційних втрат та 59,18 грн. 3 % річних здійснено вірно та у відповідності із вимогами законодавства.

З урахуванням зазначеного, суд вважає підставними та обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 449,47 грн. інфляційних втрат та 59,18 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки спір виник з вини відповідача у відповідності до ст. 49 ГПК України судовий збір слід покласти на нього у повному обсязі.

З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 610, 691, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 175, 193, 265 Господарського кодексу України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (79070, АДРЕСА_1; індивідуальний податковий номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРА-І» (02154, м. Київ, пр-т Возз'єднання, 21, к. 8; код ЄДРПОУ 33299396) 449,47 грн. інфляційних втрат, 59,18 грн. 3 % річних та 1827,00 грн. судового збору.

3. Припинити провадження в частині стягнення з відповідача 4000,00 грн. основного боргу.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

У відповідності до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 31.10.2014 р.

Суддя Кидисюк Р.А