Постанова № 41157241, 27.10.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2014 року Справа № 814/3129/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Лебедєвої Г.В.

при секретарі - Дворник Г.Г.

за участю: представника позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю №689,від 27.03.13),

представника відповідача - Терещенко А.О. (за довіреністю №46105,від 01.10.14)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Миколаєві справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про визнання неправомірною та скасування постанови від 25.06.2014 року про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору по виконавчому провадженню №43434127,-

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про визнання неправомірною та скасування постанови від 25.06.2014 року про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору по виконавчому провадженню №43434127.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що у день відкриття виконавчого провадження він письмовою заявою просив державного виконавця Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції зробити перерахування коштів на погашення заборгованості по заробітній платі в сумі 32513,94 грн. та 500 грн. моральної шкоди на користь ОСОБА_4 з рахунку в ПАТ КБ "Приватбанк", так як самостійно це зробити ОСОБА_3 не міг через накладений Ленінським відділом Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції арешт на кошти, що містяться на всіх рахунках ПАТ АБ "Приватбанк", МФО 305299.

В судовому засіданні 27.10.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не підтримав, посилаючись на те що, платіжні вимоги Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 23.05.2014 року не були виконані банківською установою та були повернуті 28.05.2014 року через невірне зазначення коду банку платника і рішення у строк для самостійного виконання не було виконане.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, і перевіривши їх письмовими доказами, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 1 статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).

Діяльність органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень здійснюється у відповідності до вимог Закону України "Про державну виконавчу службу", Закону України "Про виконавче провадження", Положення "Про Державну виконавчу службу України", затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 385/2011, Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.12.1999 за №865/4158 та інших законодавчих актів. Відповідно до частини п'ятої статті 124 і частини третьої статті 129 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, а обов'язковість рішень суду визнається однією з основних засад судочинства.

Отже, судові рішення, що набрали законної сили, а також ті, що підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових чи службових осіб, фізичних та юридичних осіб і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» та статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (надалі - Закон).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до п.3 ч.2 цієї статті підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи як судові накази.

З матеріалів справи вбачається, що 24.09.2012р. Заводським районним судом м. Миколаєва на виконання судового рішення від 04.08.2012 року ОСОБА_3 був виданий виконавчий лист №2-1867/2011 на виконання рішення апеляційного суду Миколаївської області від 31.08.2012 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заробітної плати в сумі 32513,94 грн. та 500 грн. на відшкодування моральної шкоди примусове виконання якого здійснював Заводський відділ Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції.

17.01.2014 року Заводський відділ Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції було винесено постанову про накладення арешту на кошти ОСОБА_3 у розмірі 33013,94 грн., що містяться на всіх рахунках Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", МФО 305299.

У травні 2014 року Заводський відділ Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції матеріали виконавчого документу направив для виконання до Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції.

23.05.2014р. державним виконавцем Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції було відкрите виконавче провадження №43434127 та наданий строк 7 днів для добровільного виконання рішення.

Згідно частини другої статті 25 Закону державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Судом встановлено, що 23.05.2014 року у день відкриття виконавчого провадження ОСОБА_3 звернувся до Ленінському відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції із заявою, де зазначив, що на арештованому рахунку ПАТ КБ "Приватбанк" знаходиться необхідна сума коштів та просив здійснити її перерахування Ленінський відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції на погашення боргу.

Платіжну вимогу Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 23.05.2014р. банк повернув без виконання 28.05.2014р. з посиланням на невірне зазначення коду банку платника. Проте, реквізити рахунку банку ОСОБА_3 були зазначені відповідно до зазначених самим банком, що підтверджується довідкою від 10.07.2014 року №1628171.

Про необхідність уточнення даних реквізитів рахунку Ленінський відділ Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції не повідомив ОСОБА_3, хоча дані мобільного зв'язку останнім зазначалися у заяві, внаслідок чого перерахування арештованих коштів у строк для самостійного виконання рішення так і не відбулося.

Згідно ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у боржника, на майно і кошти якого державним виконавцем накладено арешт, є право за погодженням з останнім у строк до початку примусового виконання рішення передати арештовані кошти в рахунок погашення боргу за виконавчим документом.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 повідомив Ленінський відділ Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про наявні у нього кошти та неможливість їх надати самостійно через накладений арешт та просив здійснити погашення боргу Ленінський відділ Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, тим самим здійснив необхідні дії для виконання рішення у строк для добровільного виконання та при своєчасному повідомлені про перешкоди у перерахуванні коштів мав би можливість усунути їх.

Проте, 25.06.2014 року Ленінським відділом Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції було прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 3301,39 грн., у зв'язку з не виконанням боржником у наданий строк виконавчого листа.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 13.12.2010, "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" зазначено, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання.

Таким чином, виконавчий збір - це вид майнової відповідальності боржника, який не виконав без поважних причин у строк, встановлений державним виконавцем для добровільного виконання вимог виконавчого документа.

З огляду на викладене, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору приймається у разі невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин, проте позивачем було вчинено усі дії для добровільного виконання рішення, вини позивача в поверненні без виконання платіжної вимоги Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 23.05.2014р. немає.

Крім того, суд звертає увагу представника відповідача, що відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів. Про відкладання провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторонам.

Таким чином, у зв'язку з наявністю обставин, що перешкоджали провадженню виконавчих дій, державний виконавець міг винести постанову про відкладення виконавчих дій для усунення боржником перешкод у перерахуванні коштів, про що повідомити боржника, проте, відповідачем цього зроблено не було.

Щодо твердження представника відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне. Як вже було встановлено судом, 25.06.2014 року Ленінським відділом Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції було прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 3301,39 грн. по виконавчому провадженню №43434127, копію якої представник позивача отримав 09.07.2014 року, що підтверджується копією супровідного листа від 25.06.2014 року, яка наявна в матеріалах справи.

Водночас, в резолютивній частині оскаржуваної постанови було зазначено, що постанова може бути оскаржена до Ленінського суду м. Миколаєва в 10-денний строк з часу її одержання.

11.07.2014 року, в межах 10-денного строку для оскарження постанови, позивач звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва зі скаргою на рішення Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 25.06.2014 року про стягнення з боржника виконавчого збору.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 04.08.2014 року скаргу ОСОБА_3 було задоволено, визнано неправомірною та скасовано постанову Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 25.06.2014 року про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 25.09.2014 року ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 04.08.2014 року було скасовано та постановлено нову ухвалу, якою провадження у справі за скаргою ОСОБА_3 на постанову Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 25.06.2014 року про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору було закрито, у зв'язку з тим що розгляд даної справи належить до компетенції адміністративних судів.

30.09.2014 року ОСОБА_3 звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва в порядку КАС України з адміністративним позовом до Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про скасування постанови від 25.06.2014 року про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.10.2014 року адміністративний позов ОСОБА_3 до Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про визнання дій неправомірними та скасування постанови від 25.06.2014 року про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору було повернуто, та роз'яснено позивачу, що з даним позовом він може звернутися до Миколаївського окружного адміністративного суду.

14.10.2014 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про визнання неправомірною та скасування постанови від 25.06.2014 року про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору по виконавчому провадженню №43434127.

Відповідно до вимог ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги резолютивну частину постанови Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 25.06.2014 року про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору, суд дійшов висновку про доцільність поновлення позивачу строку для звернення до суду з даним позовом, у зв'язку з поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було доведено під час розгляду справи правомірність прийняття оскаржуваного рішення, тому оскаржуване рішення є неправомірним та підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2,7,8,9,70,71,72,79,86,158-163,167,181 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про визнання неправомірною та скасування постанови від 25.06.2014 року про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору по виконавчому провадженню №43434127 - задовольнити.

Визнати неправомірною та скасувати постанову Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 25.06.2014 року про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору по виконавчому провадженню №43434127.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст.186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 29.10.2014 року.

Суддя Г.В. Лебедєва