Рішення № 41155472, 22.10.2014, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 7/66/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2014 Справа № 908/3201/14

За позовом: Приватного підприємства "Молокозавод - ОЛКОМ", Запорізька область, м.Мелітополь.

до відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, Запорізька область, Мелітопольський район, с.Заріче

Суддя Кутіщева -Арнет Н.С.

Представники:

від позивача: Попов А.С., дов. б/н від 20.08.2014р.

від відповідача: ОСОБА_1 - приватний підприємець.

ОСОБА_3 - адвокат, договір від 21.10.2014р.

Заявлено позов Приватного підприємства "Молокозавод - ОЛКОМ", Запорізька область до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення 24312 грн. 33 коп. заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги № 40 від 24.06.2011р.

Ухвалою суду від 08.09.2014р. справу прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 29.09.2014р.

У зв'язку з відрядженням судді Кутіщевої-Арнет Н.С. з 29.09.2014р., розгляд справи переносився в межах строку, передбаченого ст. 69 ГПК України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на ст. ст. 526, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. 20 216 Господарського кодексу України та вказує на те, що між позивачем та відповідачем « 24» червня 2011 року було укладено Договір поворотної фінансової допомоги № 40 (надалі - Позивач), за яким позивач надав відповідачу поворотну фінансову допомогу в розмірі 50000,00 (п'ятдесят тисяч гривень 00 коп.) грн., а відповідач зобов'язався повернути позивачу фінансову допомогу в повному обсязі та в строки, визначені в договором та додатками до нього. Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань позивач звернувся до відповідача з вимогою про стягнення 24312 грн. 33коп.

Ухвала суду була направлена в установленому законом порядку на адреси, зазначені позивачем у позовній заяві та отримана сторонами.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК ( 1798-12 ).

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні, протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК) (1798-12), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в раз ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

22 жовтня 2014р. від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 3223 грн. 29 коп., 25% річних в розмірі 11095грн. 89 грн., 6600 грн. 00 коп. інфляційних витрат.

Заява надана згідно зі ст. 22 ГПК України, судом прийнята до розгляду. Спір розглядається в сумі 20919 грн. 18 коп., що складається з пені в розмірі 3223 грн. 29 коп., 25% річних в розмірі 11095грн. 89 грн., 6600 грн. 00 коп. інфляційних витрат.

Від відповідача на адресу суду 22.10.2014р. надійшло клопотання, в якому відповідач просить суд врахувати його тяжке фінансове становище і, керуючись ст. 83 ГПК України, зменшити суму неустойки до 1000грн. 00 коп.

Клопотання відповідача подано згідно зі ст.22 ГПК України, судом прийнято до розгляду.

22.10.2014р. до канцелярії господарського суду від відповідача надійшло клопотання про застосування строку позовної давності щодо стягнення суми пені.

Клопотання подано згідно зі ст. 22 ГПК України та ч. 4 ст. 267 ЦК України, судом прийнято до розгляду.

Також, від відповідача 22.10.2014р. було здано клопотання про об'єднання позовних вимог в одне провадження, а саме відповідач просить суд об'єднати в одне провадження справу № 908/3201/14 (суддя Кутіщева-Арнет Н.С.), справу № 908/3200/14 (суддя Проскуряков К.В.), справу № 908/3202/14 (суддя Дроздова С.С.).

Клопотання від подача судом прийнято до розгляду та залишено без задоволення, враховуючи те, що згідно зі ч. 2 ст. 58 ГПК України, суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть учать ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або і рішенні. Тобто справ, які перебувають в провадженні даного судді, а не господарського суду.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їх процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 4-5 ГПК України, невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим кодексом та іншими законами України.

Судовий процес вівся без застосування технічних засобів фіксації судового процесу за усним клопотанням представників сторін.

Розгляд справи закінчено 22.10.2014р. оголошенням вступної та резолютивної частини рішення в присутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Приватним підприємством "Молокозавод - ОЛКОМ" (надалі - позивач) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (далі-відповідач) « 24» червня 2011 року було укладено договір поворотної фінансової допомоги № 40, за яким позивач надав відповідачу поворотну фінансову допомогу в розмірі 50000,00 (п'ятдесят тисяч гривень 00 коп.) грн., а відповідач зобов'язався повернути позивачу фінансову допомогу в повному обсязі та в строки, визначені в пунктом 5.1. договору (пункти 1.1. та 2.1 Договору).

За умовами п. 5.1. договору, датою повернення фінансової допомоги сторони визначеними « 30» листопада 2011 року.

У виконання взятих на себе зобов'язань позивач « 24» червня 2011 року передав відповідачу обумовлену суму фінансової допомоги в розмірі 50000,00 (п'ятдесят тисяч гривень 00 коп.) грн.

Факт отримання відповідачем даної допомоги підтверджується платіжними дорученнями № 228 від « 24» червня 2011 року (25000,00 грн.) та № 229 (25000,00 грн.) та банківська виписка по рахунку позивача.

Додатковою угодою № б/н від « 28» листопада 2011 року, сторони внесли зміни до п. 5.1. договору, виклавши його в наступній редакції: «дата повернення фінансової допомоги - « 30» листопада 2012 року».

Додатковою угодою № 2 від « 27» листопада 2012 року, сторони внесли зміни до п. 5.1. договору, виклавши його в наступній редакції: «дата повернення фінансової допомоги - « 31» серпня 2013 року».

Суму позики позивач повернув лише « 21» липня 2014 року.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Норми права аналогічного змісту містить ст. 526 ЦК України.

У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання є недопустимою, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення пені,25% річних та суми індексу інфляції.

Згідно з п. 6.1. договору, у випадку прострочення повернення фінансової допомоги в строк, встановлений пунктом 5.1. цього договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення платежу.

Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору.

При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання за правилами частини першої статті 223 ГК України застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України, щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Частиною п'ятою статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Порядок обчислення позовної давності, з урахуванням вимог частини другої статті 260 ЦК України, не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно зі ст. 267 ЦК України, особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач заявив таке клопотання, згідно зі ст. 22 ГПК України, ст. 267 ЦК України.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи вищевикладене, суд вирішив, що в стягненні суми пені в розмірі 3223 грн. 29 коп., заявленої за період з 01.09.2013р. по 28.02.2014р., слід відмовити за пропуском позовної давності (з позовною заявою позивач звернувся до відповідача 04.09.2014р.).

Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 20.05.2014р. № 01-06/646/2014, положення договору, в якому сторони встановили, що позовна давність за вимогами про стягнення неустойки (пені) починає перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати , що визначається шляхом зворотного підрахунку шести місяців від дати звернення з претензією або позовом, суперечить вимогам частини другої статті 260, ст. 261 ЦК України, оскільки порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимог)' кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.2. договору визначено, що у випадку прострочення повернення фінансової допомоги в строк, встановлений пунктом 5.1. цього договору, відповідач також сплачує позивач суму боргу с врахуванням встановленого індексу інфляції та 25% відсотків річних від простроченої суми.

Сума неустойки відповідно до п. 6.2. договору, становить 11095,89 грн. (25 % річних), сум індексу інфляції складає 6600,00 грн.

Судом перевірено заявлений позивачем розмір 25 % річних та інфляційних втрат, та встановлено, що вимоги позивача є законними, обґрунтованими, та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконання, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи з вищевикладеного, позов підлягає частковому задоволенню.

Врешті позову відмовити.

Клопотання відповідача щодо застосування судом ст. 83 ГПК України, судом залишено без задоволення, поскільки за клопотанням відповідача було застосовано строк позовної давності щодо вимог по стягненню суми пені.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України, судовий збір, в частині задоволених вимог, пропорційно, слід покласти на відповідача, так як спір з його вини доведено до судового розгляду.

Керуючись ст. 526, 267, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст. 3, 22, 28, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 87 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Приватного підприємства "Молокозавод - ОЛКОМ", Запорізька область, м.Мелітополь до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, Запорізька область, Мелітопольський район, с.Заріче задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: 72336, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства «Молокозавод-Олком», Запорізька область, м.Мелітополь, вул.Дзержинського, буд. 289 А, (код 31176910) 6600 (шість тисяч шістсот) грн. 00 коп. суми індексу інфляції, 11095 (одинадцять тисяч дев'яносто п'ять) грн. 89 коп. 25 % річних, 1545 (одна тисячі п'ятсот сорок п'ять) 49 коп. судового збору.

Видати наказ.

В решті позову відмовити.

Рішення вступає в законну силу через 10 днів з дня його підписання.

Дата підписання рішення « 29» жовтня 2014р.

Представнику позивача в судовому засіданні роз'яснено ст. 87 ГПК України.

Суддя Н.С. Кутіщева - Арнет