Ухвала суду № 41154295, 29.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/2329/14 Головуючий у 1-й інстанції: Паламар П.Г. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

29 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Чайка О.С. Євтушенка В.В. Шаповал О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2014 року у справі за позовом Державного підприємства «Златодар» до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області про визнання незаконними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2014 року Державне підприємство «Златодар» звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду із позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області в якому просило визнати незаконними та скасувати постанови відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області від 17.07.2014 та від 29.07.2014 по зведеному виконавчому провадженню № 36808585 про арешт коштів ДП «Златодар».

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2014 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано постанови Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області від 17.07.2014 та від 29.07.2014 по зведеному виконавчому провадженню № 36808585 про арешт коштів ДП «Златодар».

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області знаходиться зведене виконавче провадження про стягнення з ДП «Златодар» боргу, який станом на 06.08.2014 становить 1 743 0074 грн.

Постановами головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області від 17.07.2014 та від 29.07.2014 накладено арешт на кошти, що знаходяться на всіх відкритих рахунках в тому числі: № 26008012105001, МФО 380764 ПАТ «КБ Надра» та належать ДП «Златодар» в межах суми 1 360 006 грн.50 коп.

Вважаючи дії державного виконавця по прийняттю оскаржуваної постанови протиправними та такими, що були вчинені з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані постанови відповідача про арешт коштів ДП «Златодар» винесені державним виконавцем після введення судом мораторію на задоволення вимог кредиторів та зупинення виконавчого провадження.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV із змінами та доповненнями (далі - Закон № 606) визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів щодо стягнення коштів, що підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку. Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу і здійснюється державними виконавцями, що діють на підставі Закону України «Про державну виконавчу службу». Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Згідно ст. 1 Закону № 606, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами ст. 17 Закону № 606, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

З метою забезпечення гарантій прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні ст. 6 Закону № 606 зобов'язано державного виконавця використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону № 606, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Одночасно державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (ч. 2 ст. 11 Закону № 606).

Статтею 32 Закону № 606 визначено, що заходами примусового виконання рішень є: - звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Згідно ст. 52 Закону № 606, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

Вимогами частин 1, 2 ст. 57 Закону № 606 передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Таким чином, державний виконавець наділений повноваженнями щодо накладення арешту на майно боржника, зокрема на кошти, які знаходяться на рахунках банків.

Вивченням матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що ухвалою Господарського суду Черкаської області від 23 квітня 2014 року № 925/470/14 порушено провадження у справі про банкрутство ДП «Златодар» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (а.с.13-16).

Статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-ХХІ (далі - Закон № 2343) визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 19 Закону № 2343, мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення. Стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов'язаннями, на які не поширюється дія мораторію, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), що прямо передбачено ч. 5 ст. 19 Закону № 2343.

З аналізу норм чинного законодавства та обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що дія мораторію не поширюється на виплату заробітної плати та інших соціальних платежів, до яких, зокрема, відносяться нараховані на суму заробітної плати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування.

Крім цього, у відповідності до ч. 1 ст. 37 Закону № 606, виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) та виконання рішень у немайнових спорах.

Як вбачається з матеріалів справи, відділом примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Черкаській області, на час звернення ДП «Златодар» з відповідним позовом до суду, виконавче провадження зупинено не було та продовжується виконання виконавчих документів, що є порушенням вимог Законів України «Про виконавче провадження» та «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Постанови державного виконавця від 17.07.2014 та від 29.07.2014 по зведеному виконавчому провадженню № 36808585 про арешт коштів ДП «Златодар» були винесені після введення судом мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 та 2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено, що під час прийняття постанов від 17.07.2014 та від 29.07.2014 про арешт коштів боржника, у зведеному виконавчому провадженні № 36808585 він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2014 року - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст ухвали складено та підписано - 31.10.2014

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.