Постанова № 41152284, 27.10.2014, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/6372/14-а

Провадження №

ПОСТАНОВА

І м е н е м У к р а ї н и

27.10.2014 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області у складі:

головуючого - судді - Нестеренка С.Г.

при секретарі - Бельченко Н.Л.,

з участю позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука - Гордієнка Ю.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука про визнання бездіяльності неправомірною та покладення зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2014 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.

Зазначала, що 22 липня 1996 року її було прийнято на роботу до виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука на посаду спеціаліста ІІ категорії.

У 2006 році було написано заяву про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, яку відповідач виплатив не в розмірі середньомісячної заробітної плати, як визначено в колективному договорі, а в розмірі посадового окладу.

22 серпня 2006 року позивач звільнилася із займаної посади, але під час розрахунку відповідачем не в повному обсязі було виплачено матеріальну допомогу.

Просила визнати незаконними дії виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука в частині виплат в 2006 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не в розмірі середньомісячної заробітної плати, як визначено в колективному договорі, а в розмірі посадового окладу.

Зобов'язати виконавчий комітет Автозаводської районної Ради м. Кременчука нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за 2006 рік матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати, з урахуванням виплаченої в 2006 році суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала, просила задовольнити, посилаючись на обставини і підстави, викладені у позовній заяві. Уточнила позовні вимоги (п.1) щодо визнання неправомірними дій відповідача не тільки щодо виплати матеріальної допомоги у меншому розмірі, а й щодо обчислення такого розміру із посиланням на умови колективного договору, укладеного профспілковою організацію відповідача на 2006 - 2009 роки.

Представник відповідача - виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука - Гордієнко Ю.А. проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки виконавчий комітет Автозаводської районної Ради м. Кременчука та трудовий колектив цього органу місцевого самоврядування уклали колективний договір на 2006 - 2009 роки, в якому п.5.3. визначено, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань надається працюючим в розмірі середньомісячної заробітної плати при наявності коштів. Згідно довідки начальника фінансового відділу Автозаводської районної Ради м. Кременчука на 2006 рік в бюджеті було заплановано та затверджено бюджетні асигнування на виплату працівникам матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у розмірі посадового окладу кожному працівнику.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Стаття 238 КЗпП України встановлює, що при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Згідно ст. 33 Закону України «Про державну службу» оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та

ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків.

Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю.

Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України.

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій.

Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст.17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 18 КАС України визначено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.

Частиною 3 ст. 18 КАС України передбачено, що справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР ( із змінами та доповненнями) визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Стаття 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначає, що колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

У статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.

Підпунктом 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09 березня 2006 року №268, надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

Згідно з роз'ясненням Міністерства праці та соціальної політики України від 16 жовтня 2009 року №620/13/84-09, рішення про надання такої матеріальної допомоги приймається керівником відповідного органу, виходячи з обставин, викладених у заяві працівника.

Судом достовірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала у відповідача на посаді спеціаліста ІІ категорії з 22 липня 1996 року до 22 серпня 2006 року.

15 травня 2006 року на загальних зборах профспілкового комітету виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука та Автозаводської районної Ради м. Кременчука було прийнято колективний договір на 2006 - 2009 роки. З вказаним колективним договором позивача не ознайомлювали.

Доводи представника відповідача про те, що позивач за своєю посадою знав про наявність колективного договору ще в період першого працевлаштування не заслуговують уваги, оскільки не було подано доказів про ознайомлення позивача з умовами колективного договору при його роботі у період з 22 липня 1996 року до 22 серпня 2006 року.

Згідно п. 5.3. розділу 5 колективного договору адміністрація зобов'язувалася при наявності коштів надавати матеріальну допомогу працюючим в розмірі середньомісячної заробітної плати на вирішення соціально-побутових проблем.

Розпорядженням Голови Автозаводської районної Ради м. Кременчука за № 210-0 від 20 грудня 2006 року було визначено розміри матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука, зокрема голові, його заступникам, керуючому справами та завідуючим відділів, іншим спеціалістам в розмірі середньомісячної заробітної плати, яка була виплачена всім працівникам, крім позивача, оскільки позивач на день призначення такої допомоги та її виплати не працювала у відповідача.

Дане розпорядження було прийнято на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006р. «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» за №268.

При звільненні позивача з посади у зв'язку з її виходом на пенсію відповідач не повідомив позивача про наявність права у позивача на отримання такого виду матеріальної допомоги, про наявність можливості виплатити позивачеві таку допомогу та не було роз'яснено позивачеві право на подання заяви щодо нарахування і виплати такої матеріальної допомоги.

Позивач звернулася до відповідача з заявою про виплату цієї матеріальної допомоги у липні 2014 році, однак їй було відмовлено у нарахуванні та виплаті допомоги внаслідок відсутності бюджетного фінансування на виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2006 рік.

Таким чином, між сторонами у справі наявний спір з приводу нарахування та виплати такого виду матеріальної допомоги, яка є складовою частиною заробітної плати, і такий спір не обмежений будь-якими строками: строками позовної давності чи строками звернення до суду для захисту порушеного права згідно ст.ст. 257 - 260 ЦК України, ст.ст. 233, 238 КЗпП України.

Відсутність бюджетного фінансування на виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2006 рік не є підставою для відмови в задоволенні позову.

Тому, необхідно визнати неправомірною бездіяльність виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука в частині неповідомлення ОСОБА_1 про наявне право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2006 році та ненарахування і невиплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2006 році, а також необхідно зобов'язати виконавчий комітет Автозаводської районної Ради м. Кременчука обчислити та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2006 рік.

З відповідача необхідно стягнути на користь держави судовий збір в розмірі 73,08 грн.

Керуючись ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування », ст.33 Закону України «Про державну службу», ст.ст. 1, 5 Закону України «Про колективні договори», Постановою КМ України від 09 березня 2006р. «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» за №268, ст.ст. 216, 217, 233, 238 КЗпП України, ст. ст. 17, 18, 19, 69, 70, 158-163, 167 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука в частині неповідомлення ОСОБА_1 про наявне право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2006 році та ненарахування і невиплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2006 році.

Зобов'язати виконавчий комітет Автозаводської районної Ради м. Кременчука обчислити та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення

соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2006 рік.

Стягнути з виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука на користь держави судовий збір в розмірі 73,08 грн.

Постанова може бути оскаржена до Харківського Апеляційного Адміністративного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука упродовж десяти днів з дня проголошення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги або розгляду справи Апеляційним судом, якщо постанову не скасовано.

Повний текст постанови виготовлено 30 жовтня 2014 року.

Суддя: