Ухвала суду № 41151760, 16.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/29090/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2012

у справі № 2а-13817/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАССАВТ»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАССАВТ» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ПАССАВТ») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Харкова) про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.09.2011 №0001912330.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2011, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2012, позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, відповідачем була проведена документальна виїзна планова перевірка ТОВ «ПАССАВТ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 16.12.2009 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт №421/23-304/36817940 від 28.03.2011.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.09.2011 №0001912330, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 109000,00 грн. за червень 2010 року.

Підставою для зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок безпідставного завищення податкового кредиту за період з 16.12.2009 по 31.12.2010 на суму 372515,00 грн., в результаті чого позивачу зменшено залишок від'ємного значення в сумі 109000,00 грн.

На думку податкового органу, позивачем безпідставно сформовано податковий кредит по податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від ТОВ «ТЕХНО-АСАВІР», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій. При цьому податковий орган виходив з того, що дані, наведені в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги придбання та податковий кредит відповідно податкових накладних, отриманих від ТОВ «ТЕХНО-АСАВІР» за перевіряємий період - не є дійсними. Даний висновок податкового органу ґрунтується на тому, що на підставі використаних документів та баз даних Державної податкової служби, в ході проведення перевірки встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди покупцям підприємства та далі по ланцюгу постачання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, з використанням контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання; встановити реальність та товарність здійснених операцій по поставці товарів (робіт, послуг) підприємством за перевіряємий період на адресу покупця не має можливості, оскільки не виявлено власних, орендованих, одержаних по договорах лізингу, закріплених за підприємством на праві господарського відання, складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, в яких проводилася господарська діяльність, також відсутні трудові ресурси.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, даний Закон визначає лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон не передбачає.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаного у контрагента товару та виконання підрядних робіт (а саме: по модернізації програмного забезпечення для системи управління автоматами видачі жетонів; по розробці білінгової системи; по виконанню робіт з ревізійного огляду обладнання; по виконання робіт з тестування обладнання; по модернізації АРМ касира; щодо поставки обладнання, матеріалів та комплектуючих; по надання послуг з розробки програмного забезпечення для системи управління АВЖ.), на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка мала статус платника податку на додану вартість.

Факту визнання недійсним або анулювання свідоцтва контрагента - ТОВ «ТЕХНО-АСАВІР» судом не встановлено.

Пунктом 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначається, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Пункт 1.3 цієї ж статті визначає платника податку як особу, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно із пп. «а» пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, бюджетному відшкодуванню підлягає від'ємне значення у тому випадку, якщо сума податку на додану вартість у відповідному розмірі сплачена отримувачем товару у попередньому періоді постачальникам таких товарів.

Вказана норма Закону не ставить додаткових умов для отримання покупцем бюджетного відшкодування від'ємного значення, зокрема, не передбачає таку умову, як сплата податку на додану вартість постачальником товару до бюджету.

Виходячи з положень п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума бюджетного відшкодування напряму залежить від правильності визначення суми податкових зобов'язань та податкового кредиту, а не навпаки. При цьому на позивача обов'язок доведення факту сплати податку на додану вартість до бюджету нормами чинного законодавства не покладається.

Невиконання постачальником товару своїх зобов'язань перед бюджетом не передбачено законодавцем як підстава для втрати покупцем права на податковий кредит і, в подальшому, на бюджетне відшкодування податку на додану вартість у встановлених Законом випадках.

Якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи і не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит.

Отже, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що відповідачем не доведено правомірність зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 109000,00 грн. оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, тому позов підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)Н.Є. Маринчак (підпис)М.О. Федоров