Ухвала суду № 41150924, 07.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2014 року м. Київ К/800/4443/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову та ухвалуМиколаївського окружного адміністративного суду від 20.09.2013 року Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 рокуу справі№ 814/1877/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна інвестиційна компанія»до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, скасування суми податкового боргу визначеної у податковій вимозі, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.09.2013 року у справі № 814/1877/13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 14.06.2012 року № 0000412301 та № 0000422301. Скасовано суму податкового боргу, визначену у податковій вимозі Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 14.11.2012 року № 530. Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби виключити з особових рахунків ТОВ «Стивідорна інвестиційна компанія» неправомірно нараховану пеню, розмір якої зазначено у податковій вимозі від 14.11.2012 року № 530.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. пп. 129.1.1, 129.1.2 п. 129.1, пп. 129.3.1 п. 129.3 ст. 129, п. 198.3 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Стивідорна інвестиційна компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 10.07.2009 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 10.07.2009 року по 31.12.2011 року складено акт від 08.06.2012 року № 1372/22-100/36487633, яким зафіксовано порушення п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. пп. 129.1.1, 129.1.2 п. 129.1, пп. 129.3.1 п. 129.3 ст. 129, п. 198.3 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.06.2012 року № 0000412301, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 775 411,25 грн., з яких 631 646,00 грн. за основним платежем та 143 765,25 грн. за штрафними санкціями, і від 14.06.2012 року № 0000422301 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 576 094,75 грн., з яких 467 842,00 грн. за основним платежем та 108 252,75 грн. за штрафними санкціями.

Відповідач надіслав позивачу податкову вимогу від 14.11.2012 року № 530, яким повідомив позивача про те, що за позивачем станом на 14.11.2012 року рахується борг на загальну суму 255 818,13 грн. (124 680,42 грн. з податку на прибуток та 131 137,71 грн. з ПДВ).

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг.

Згідно із п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів.

Згідно із пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними (пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Аналогічно порядок формування податкового кредиту відрегульований нормами статей 198, 201 Податкового кодексу України, що регулює вказані правовідносини з 01.01.2011 року.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судам першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача та ТОВ «ВІП-СТРОЙ-ЛТД» щодо послуг з технічного обслуговування перевантажувальних механізмів підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, зокрема, видатковими (актами) про виконання технічного обслуговування перевантажувальних механізмів, податковими накладними, рахунками-фактурами та платіжними дорученнями.

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилено посилання відповідача на висновки актів перевірки контрагентів позивача, в тому числі по подальшому ланцюгу постачання, оскільки вони не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку.

В разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (у томі числі у разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування податкового кредиту та валових витрат позивачем через відсутність фактичного виконання договору із спірним контрагентом викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності нарахування відповідачем пені по податкових повідомлень-рішень, прийнятих за актом перевірки від 08.06.2012 року № 1372/22-100/36487633.

Відповідно до пп. 129.1.2 п. 129.1 ст. 129 Податкового кодексу України пеня нараховується у день настання строку погашення податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки (пп. 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Враховуючи відсутність підстав для донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та додану вартість, нарахування пені та надсилання податкової вимоги є протиправним.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновків акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, нарахування пені, надсилання податкової вимоги та подальшого відображення в особових рахунках платника, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.09.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 року у справі № 814/1877/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак