Ухвала суду № 41150795, 09.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/51363/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Карася О.В.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.09.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012

у справі № 2а/1570/3372/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кагран»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кагран» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Кагран») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Приморському районі м. Одеси) про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.05.2010 №0003892310/0.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.09.2011, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012, позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Кагран» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.09.2009, за результатами якої складено акт від 17.05.2010 №16151/23-1/32199634.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.05.2010 №003892310/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 532348,00 грн. та штрафні санкції в сумі 429159,00 грн.

Підставою для визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток слугував висновок про порушення позивачем вимог пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5, пп. 7.3.3 п. 7.3, пп. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі по тексту - Закон №334/94-ВР), внаслідок не включення позивачем у ІІІ кварталі 2008 року до складу валових доходів доходи від продажу товарів (робіт, послуг), а саме, з надання послуг спортивно-оздоровчих фітнес-центрів, які сплачені фізичними особами та зараховані на банківський рахунок позивача, в сумі 94245,00 грн.; у І кварталі 2009 року позивачем до складу валових витрат не включено прибуток, отриманий від продажу цінних паперів (простих векселів) на суму 1643583,00 грн. та не надано додаток К3 до декларації з податку на прибуток; впродовж ІІІ кварталу 2008 року - ІІІ кварталу 2009 року позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат розраховану курсову різницю по кредиторській заборгованості по кредиту та суму відсотків за кредит, який фактично не використаний у господарській діяльності, в сумі 1698960,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закон №334/94-ВР, валовий дохід це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 цього Закону валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Підпунктом 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону №334/94-ВР датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивачем не надано доказів на підтвердження факту включення в повному обсязі отриманої виручки від фізичних осіб у 3 кварталі 2008 року в сумі 94245,00 грн. до складу валових доходів, хоча податкове зобов'язання за цими господарськими операціями підприємством включено в декларацію по податку на додану вартість відповідного періоду в повному обсязі.

Разом з тим, в ході розгляду справи, позивачем було надано декларації з податку на додану вартість за липень-вересень 2008 року та декларацію з податку на прибуток за півріччя та 3 квартали 2008 року.

З аналізу відображених в цих деклараціях показників вбачається, що позивачем не віднесено до складу валових доходів суму отриманого доходу за надані послуги фітнес-центру.

Таким чином, визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 23561,25 грн. з операцій по наданню послуг фітнес-центру є правомірним, а висновок суду першої інстанції щодо недоведення відповідачем цього факту спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Щодо безпідставного визначення податковим органом зобов'язання з податку на прибуток за операціями з продажу цінних паперів, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Порядок оподаткування операцій з цінними паперами встановлений п. 7.6 ст. 7 Закону №334/94-ВР.

Згідно із пп. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 вищевказаного Закону платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами. Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуженню) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному ст. 6 цього Закону. Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду. Усі інші витрати та доходи такого платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами (корпоративними правами) та деривативами, визначеними цім підпунктом, беруть участь у визначенні об'єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Законом.

Норми цього пункту не поширюються на операції з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, що здійснюються платником податку, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у ТОВ «Торгівельний дім «Альфаторгсервіс» на підставі укладеного з ним договору від 28.20.2008 були придбані прості векселі на пред'явителя, емітовані ТОВ «Торгівельний дім «Голден Лайн» номінальною вартістю 9260000,00 грн. за ціною їх номінальної вартості.

В акті перевірки зазначено, що позивачем від ТОВ «Торгівельний дім «Голден Лайн» отримано в погашення цих векселів 10903584,44 грн., у зв'язку з чим на думку податкового органу позивачем занижено валовий дохід на 1639928,00 грн.

Проте, судами встановлено, що зазначені кошти, а саме, 1639928,00 грн., позивач отримав не від ТОВ «Торгівельний дім «Голден Лайн», а від ТОВ «Мета Консалтінг», якому згідно договору від 06.12.2006 позивач продав цінні папери у вигляді простих векселів. Кошти за отримані векселі перераховані на рахунок позивача 10.02.2009.

Отже, доводи відповідача щодо не підтвердження позивачем факту того, що отримані від ТОВ «Мета Консалтінг» грошові кошти приймали участь у розрахунку фінансового результату І кварталу 2009 року є необґрунтованими, оскільки в ході перевірки відповідачем взагалі не досліджувались первинні документи стосовно господарських операцій позивача з ТОВ «Мета Консалтінг».

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та АКБ «Фінбанк» 27.09.2007 укладено кредитний договір, за умовами якого банк відкриває позивачеві відкличну відновлювальну кредитну лінію для поповнення обігових коштів.

За користування кредитними коштами позивач сплатив банку відсотки у сумі 3769156,00 грн. та нарахував на заборгованість по кредитному договору курсову різницю загальною сумою 1698960,00 грн., яка відносилась до складу валових витрат.

Поряд з цим, в ході перевірки встановлено, що сплачуючи відсотки за кредит та нараховуючи курсові різниці на непогашений кредит, ТОВ «Кагран» надавало поворотну фінансову допомогу іншим юридичним особам, не отримуючи будь-якого доходу від проведення такої діяльності.

Проте, судами зазначено, що з пояснень позивача вбачається, що підприємство отримувало кредитні кошти від банків для здійснення господарської діяльності, у тому числі для придбання товарів, матеріалів для ведення господарчої діяльності спортивно-оздоровчого фітнес-центру. Крім того, у результаті здійснення розглядуваної діяльності підприємством отримано прибуток, що цілком підтверджує факт наявності наміру його отримання.

При чому, згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94-ВР не відносяться до складу валових витрат будь-які витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, позивачем надано докази на підтвердження факту сплати процентів та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю підприємства, тобто, документи підтверджуючи правомірність віднесення відповідних сум до складу валових витрат.

Також, судами встановлено, що придбання та використання кредитних коштів пов'язане з господарською діяльністю підприємства, оскільки позивач у перевіряємий період здійснював діяльність з надання послуг (фітнес-центр), а саме: для збільшення клієнтів, у свою чергу для збільшення продажу абонентів та отримання прибутку, підприємство придбавало необхідне обладнання, товари.

З огляду на зазначене, всі ці заходи безумовно мають за мету підвищення ефективності здійснення діяльності підприємства і підвищення розміру прибутку від здійснення такої діяльності, шляхом збільшення розмірів продажу абонементів.

Пунктом 1.32 ст. 1 Закону №334/94-ВР визначено, що господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються в зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 1.11 ст. 1 Закону №334/94-ВР кредит - це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами в користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Отже, із зазначених нормативно-правових приписів убачається, що однією з необхідних умов для визнання певної господарської операції борговим зобов'язанням для застосування пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону №334/94-ВР є надання коштів чи матеріальних цінностей на визначений строк та під процент юридичним чи фізичним особам.

На підставі наведених норм суди дійшли висновку, що відтворення в податковому законодавстві витрат у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) як валових витрат презумує, що ці витрати якщо не виключають, то зводять до мінімуму можливість збитків внаслідок такої господарської операції. Таке відповідає суті підприємництва, яким за визначенням ст. 42 Господарського кодексу України є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

З огляду на викладене, слід визнати обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат суми відсотків за користування кредитними коштами з огляду на те, що такі дії відповідають приписам пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону № 334/94-ВР.

Відповідно до пп. «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

У випадку донарахування суми податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у зазначеній нормі, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули (пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 цього Закону).

Зазначеній нормі відповідає абз. 1 пп. 6.1.3 п. 6 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 17.03.2001 №110 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.03.2001 за №268/5459, відповідно до якої зобов'язання зі сплати штрафу виникає у разі, коли за даними документальних перевірок результати діяльності платника податків свідчать про заниження суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, і контролюючий орган виявляє суму недоплати платника податків.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.09.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)О.В. Карась (підпис)М.О. ФедоровЗ оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова