Рішення № 41148773, 27.10.2014, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2014 р. Справа № 926/1298/14

За позовом приватного підприємства «СЕБ-Фармація», м. Київ

до обласного комунального підприємства «Буковина-Фарм», м. Чернівці

про стягнення заборгованості - 11263,05 грн.

Суддя О.В. Гончарук

Представники:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - Лучанінова І.О., довіреність від 29.04.2014.

СУТЬ СПОРУ: приватне підприємство «СЕБ-Фармація» звернулось до обласного комунального підприємства «Буковина-Фарм» з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 11263,05 грн., з яких 5240,49 грн. інфляційних витрат, 4027,30 грн. 20% за користування чужими коштами та 1995,26 грн. коштів, витрачених на відрядження.

В обґрунтування свого позову позивач посилається на обставини, пов'язані з невиконанням з боку відповідача своїх грошових зобов'язань за договором поставки №267/08 від 15.12.2008. Рішенням господарського суду Чернівецької області від 02.04.2014 у справі №926/462/14 з відповідача на користь позивача стягнуто 47114, 29 грн. основної заборгованості 317,89 грн. інфляційних, 1138,57 грн. пені, 1747,20 грн. річних та 1827 грн. судового збору. Однак, як зазначає позивач у своїй позовній заяві, станом на 15.08.2014, відповідач за поставлені лікарські засоби не розрахувався, що стало причиною для нарахування йому вищезазначеної суми заборгованості, починаючи з 11.03.2014 до 15.08.2014.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 26.08.2014 порушено провадження у справі з призначенням розгляду справи на 09.09.2014.

08 вересня 2014 від відповідача через канцелярію господарського суду (вх. №4122) надійшов відзив на позовну заяву в якому останній позов не визнає, виходячи з наступного:

- відповідач не погоджується з позицією позивача, викладеній в позовній заяві про те, що борг відповідача перед позивачем, станом на 15.08.2014, складає 47114.29 грн., оскільки 07.08.2014 ним погашено частину заборгованості в розмірі 26072.48 грн.;

- відповідач не погоджується з позицією позивача, викладеній в позовній заяві щодо строку, за який відповідач, на вимогу позивача, повинен сплатити інфляційні втрати та проценти річні відповідно до статті 625 ЦК України (з 01.03.2014 по 15.08.2014), оскільки відповідно п.п. 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013, інфляційні нарахування та нарахування трьох процентів річних на суму заборгованості здійснюються з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням. У зв'язку з цим, відповідач не погоджується з позивачем щодо дати початку розрахунку інфляційних втрат та процентів річних, тобто з 11.03.2014, адже рішення від 02.04.2014 у справі №926/462/14 набрало законної сили з моменту перегляду його в апеляційному порядку та винесення постанови Львівського апеляційного господарського суду від 15.05.2014, повний текст якої був складений 20.05.2014, а відтак, на думку відповідача, нарахування інфляційних та процентів річних здійснюються з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням, тобто з 21.05.2014 та перериваються 07.08.2014, коли відповідачем перерахована частина заборгованості;

- відповідач не погоджується з позицією позивача, щодо компенсації відповідачем витрат на відрядження двох представників позивача для участі у розгляді судових справ за №926/462/14 в сумі 1995.26 грн. з тих підстав, що позивач мотивує свої вимоги умовами п.п. 7.3. Договору №267/08 від 15.12.2008, яким передбачено, що при виникненні питання щодо виконання термінів оплати, продавець направляє свого представника для його вирішення. Витрати на відрядження покладаються на покупця, в тому числі і при розгляді відповідним господарським судом. Однак, продовжує відповідач, питання про витрати, понесені сторонами в процесі вирішення спору господарським судом, відображається в статті 44 ПІК України, де зазначено, що судові виграти складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, Разом з тим, посилаючись на Рішення Конституційного суду України № 6-рп 2013 р. від 11.07.2013, відповідач зазначає, що в ГПК України не передбачено відшкодування юридичній особі витрат на юридичні послуги, наданій їй іншим, ніж адвокат, фахівцем в області права. При цьому, представники позивача, які представляли інтереси позивача в судових засіданнях 02.04.2014 та 04.08.2014 (ОСОБА_2 та ОСОБА_3.) є працівниками позивача та займають посади юрисконсультів, а не адвокатів.

09 вересня 2014 року від позивача через канцелярію господарського суду (вх. №4122) надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, в якому позивач позов підтримує у повному обсязі, а також у клопотанні про приєднання доказів до матеріалів справи (вх. №4121) просить покласти на відповідача в числі судових витрат, витрати на послуги адвоката у розмірі 2000 грн.

Ухвалою від 09.09.2014, розгляд справи відкладено на 16.10.2014.

У судовому засіданні 16.10.2014 представником позивача подано пояснення до відзиву відповідача та доповнення до позовної заяви у якій позивач просить стягнути з відповідача 5659,32 грн. інфляційних витрат, 4975,66 грн. процентів за користування чужими коштами, 1995,26 грн. коштів, витрачених на відрядження, 2000 грн. за надання юридичних послуг та витрати по сплаті судового збору у сумі 1827 грн. Разом з тим, позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, як це передбачено статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не надано, у зв'язку з чим судом розпочато розгляд справи виходячи з вимог позовної заяви.

Присутній у судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позову з підстав, зазначених у позовній заяві. У цьому ж судовому засіданні оголошено перерву до 16.10.2014.

На день вирішення спору, 16.10.2014, представник позивача у судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи по суті без його участі. Станом на 16.10.2014 будь-яких клопотань чи заяв від позивача в тому числі про збільшення розміру позовних вимог, не надходило.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача просить суд взяти до уваги обставини, зазначені у відзиві на позовну заяву та поданому через канцелярію господарського суду (вх. №4937 від 24.10.2014) контррозрахунку інфляційних та процентів річних, а також просить відмовити у стягненні з нього судових витрат, визначених позивачем як витрати на послуги адвоката.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд в с т а н о в и в.

15 грудня 2008 року між сторонами укладено договір №267/08 (Договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався поставити покупцю лікарські засоби, зареєстровані в Україні (Товар), а відповідач, в свою чергу, зобов'язувався прийняти їх і оплатити в строк, що зазначений в накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 02.04.2014 у справі №926/462/14, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.05.2014, задоволено позов приватного підприємства «СЕБ-Фармація» до обласного комунального підприємства «Буковина-Фарм» та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 47114,29 грн. заборгованості, 317,89 грн. інфляційних, 1138,57 грн. пені, 1747,20 грн. річних та 1827 грн. судового збору.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачем свої зобов'язання щодо поставки товару у відповідності до умов укладеного між сторонами договору №267/08 15.12.2008 виконано, а відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості цього товару, порушено.

Позивачем у позовній заяві заявлено до стягнення з відповідача 5240,49 грн. інфляційних за період з 11.03.2014 по 15.08.2014 та 4027,30 грн. 20% за користування чужими коштами за період з 12.03.2014 по 15.08.2014.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.1. Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар покупець повинен сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, пеню та проценти за користування чужими коштами в розмірі 20% загальної вартості товару, з якого допущено прострочення виконання.

У відповідності до частини 1 статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з п.п. 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (Постанова від 17.12.2013 №14), саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Отже, позивач, у даному випадку, правомірно звернувся до господарського суду з вимогою стягнути інфляційні нарахування, оскільки таке право йому надано статтями 599 та 625 Цивільного кодексу України.

У частині четвертій підпункту 7.1. Постанови від 17.12.2013 №14 також зазначено, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Рішення господарського суду від 02.04.2014 у справі №926/462/14 набрало законної сили з часу прийняття постанови Львівського апеляційного господарського суду від 15.05.2014, разом з тим, посилання відповідача на вищенаведену частину четверту підпункту 7.1. Постанови від 17.12.2013 №14 судом до уваги братися не можуть, оскільки регулюють питання стягнення судовим рішенням з боржника суми неустойки як заборгованості та можливості нарахування на цю заборгованість процентів, інфляційних та трьох процентів річних.

За таких обставин, позивачем вірно зазначено 11.03.2014 як початок строку інфляційних нарахувань, які не були включені до предмету розгляду у справі №926/462/14.

Щодо кінцевого строку інфляційних нарахувань (в межах даної позовної заяви), то він повинен визначатися, виходячи з календарних дат, в дні коли відповідачем повністю або частково здійснювалось погашення стягнутої за рішенням суду заборгованості.

В матеріалах справи міститься платіжне доручення №43775756 від 07.08.2014, яке підтверджує факт сплати з боку відповідача на користь Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ 31350,20 грн. в рахунок стягнення заборгованості згідно наказу №926/462/14.

Позивачем, в свою чергу, надано копії платіжних документів про перерахування на його користь з боку виконавчої служби коштів в рахунок погашення боргу, що стягується з відповідача. При цьому, серед зазначених доказів, платіжні документи які б датувались строком раніше ніж 15.08.2014, відсутні.

У підпункті 1.4. Постанови від 17.12.2013 №14 зазначено, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Враховуючи що відповідачем не пред'явлено доказів в підтвердження факту перерахування на користь позивача або отримання позивачем коштів в рахунок погашення стягненої рішенням заборгованості, починаючи з дати не раніше 15.08.2014, позивачем правомірно здійснено інфляційні нарахування по цей день.

В цілому позивачем, з урахуванням вимог статті 625 Цивільного кодексу України правильно обчислено період інфляційних нарахувань та їх суму у розмірі 5240,49 грн.

Одночасно, з посиланням на частину другу статті 625 Цивільного кодексу України позивачем заявлено до стягнення 20% річних від суми заборгованості, а саме 4027,30 грн. за період з 12.03.2014 по 15.08.2014, які у прохальній частині позовної заяви зазначені як «проценти за користування чужими коштами».

Суд погоджується з періодом нарахування процентів річних, виходячи з вищезазначеної мотивації щодо періоду інфляційних нарахувань.

Разом з тим, суд не погоджується з правовою природою таких нарахувань. За загальним правилом, проценти річних про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, взагалі необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 цього Кодексу.

Водночас, частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України три проценти річних (або інший розмір процентів річних, встановлений договором) визначено як суму процентів річних від суми простроченої суми основного боргу. Разом з тим, у підпункті 7.1. Договору сторони обумовили між собою сплату 20% за користування чужими грошовими коштами та/крім того, такі проценти визначаються від загальної вартості товару.

Таким чином, для застосування положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України в частині нарахування (стягнення) іншого розміру процентів річних, можливе лише у випадку встановлення такого розміру процентів річних в договорі з урахуванням суми прострочення, а не суми загальної вартості товару, як це обумовлено між сторонами у підпункті 7.1. Договору.

За таких умов, правомірним є стягнення з відповідача трьох процентів річних від 4027,30 грн. непогашеної заборгованості за період з 12.03.2014 по 15.08.2014 у розмірі 607,97 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 1995,26 грн. коштів витрачених на відрядження, що обґрунтовується існуючими між сторонами договірними положеннями в цій частині. Так, відповідно до п.п. 7.3. Договору, при виникненні питання щодо невиконання термінів оплати, продавець направляє свого представника для його вирішення. Витрати на відрядження покладаються на покупця, в тому числі й при розгляді відповідним господарським судом.

Судом встановлено, що дана умова договору не підпадає під предмет правового регулювання відносин з приводу поставки товару, що врегульовані між сторонами умовами Договору і для її застосування в частині примусового стягнення з відповідача витрат на відрядження, дана умова повинна містити інші умови договору, які б передбачали порядок її реалізації, зокрема строк коли у відповідача виникає обов'язок відшкодувати ці витрати позивачу, документи, які підтверджують ці витрати, тощо.

Правовий аналіз п.п. 7.3. Договору не виключає можливості й іншої реалізації його положень в спосіб встановлений цивільним законодавством, проте, в межах даного позову, дана вимога є безпідставною і задоволенню не підлягає.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню: з відповідача слід стягнути на користь позивача 5240,49 грн. інфляційних за період з 11.03.2014 по 15.08.2014 та 607,97 грн. трьох процентів річних за період 12.03.2014 по 15.08.2014, а в іншій частині позову - відмовити.

Судовий збір, в тому числі понесені позивачем витрати на послуги адвоката, стягується з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи викладене, керуючись, статтями 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з обласного комунального підприємства «Буковина-Фарм» (м. Чернівці, вул. Текстильників, 1, код 21435200) на користь приватного підприємства «СЕБ-Фармація» (м. Київ, вул. Академіка Бутлерова, 2, код 21577761) 5240,49 грн. інфляційних, 607,97 грн. трьох процентів річних, 1038,52 витрат на послуги адвоката та 948,69 грн. судового збору.

3. В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Повне рішення підписано 29.10.2014.

Суддя О.В. Гончарук