Постанова № 41145729, 16.10.2014, Сумський окружний адміністративний суд

Копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2014 р. Справа №818/2047/14

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Соколова В.М.

за участю секретаря судового засідання - Заіченко А.М.,

представника позивача - Погорєлова О.В.,

представника відповідача - Луніки О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №818/2047/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Охтирський хлібокомбінат" до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправними дії та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

31.07.2014 р. Публічне акціонерне товариство "Охтирський хлібокомбінат" (далі по тексту - позивач, ПАТ "Охтирський хлібокомбінат") звернулось до суду з позовною заявою до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі по тексту - відповідач, Охтирська ОДПІ), в якій з урахуванням змінених позовних вимог просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Охтирської ОДПІ від 28.01.2014 року, а саме:

- №0000112201 про збільшення суми грошового зобов'язання ПАТ «Охтирський хлібокомбінат» за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на суму 1340489,00 грн. в т.ч. за основним платежем - 1181609 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 158880 грн.;

- №0000122201 про збільшення суми грошового зобов'язання ПАТ «Охтирський хлібокомбінат» за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1326692,00 грн., в т.ч. за основним платежем-1084146 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 242546 грн.;

- №0000132201 про застосування до ПАТ «Охтирський хлібокомбінат» штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 175080 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх протиправними та просить скасувати, зазначаючи, що податковим органом безпідставно та необґрунтовано визнані нікчемними договори про надання послуг з переробки давальницької сировини, укладені між позивачем та фізичними особами-підприємцями. Окрім того, застосовуючи до позивача штрафні санкції за порушення п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, відповідач дійшов хибного висновку про не оприбуткування позивачем готівки. Оприбуткування готівки та внесення її на рахунок підприємства в банку підтверджується прибутковими касовими ордерами, касовою книгою, квитанціями про внесення готівки. При цьому відповідачем порушено строк застосування штрафних санкцій, визначений ст.250 Господарського кодексу України.

Представник відповідача проти позову заперечив та пояснив, що в ході проведеної планової виїзної перевірки ПАТ «Охтирський хлібокомбінат» було встановлено, що позивач в період з 01.04.2011 по 31.12.2012 уклав однотипні договори на переробку давальницької сировини з фізичними особами-підприємцями. Охтирською ОДПІ зроблений висновок щодо формального характеру цих договорів у зв'язку з невизначеністю в них основних істотних умов, а саме: норми витрат сировини для виготовлення хлібобулочних виробів, строків повернення її залишку та основних відходів. Також в договорах не визначено вартість виконаних робіт, ціна роботи або способи її визначення, строки виконання робіт ( послуг), відповідальності підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків. Зі змісту договорів також неможливо з'ясувати на яку із сторін покладено обов'язок щодо транспортування сировини, а товарно-транспортні накладні відсутні. Проведення аналізу господарських операцій за цими договорами свідчить про відсутність наміру позивача одержати економічний ефект від таких операцій. Таким чином перевіркою встановлено нереальність надання послуг з переробки давальницької сировини, послуг по доставці продукції власним транспортом, послуг по оформленню первинних документів та сумнівність фактичної участі у господарських правовідносинах фізичних осіб-підприємців. Відповідно, позивачем занижено дохід на суму виручки від реалізації хлібобулочних виробів власного виробництва та занижено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Окрім того, в ході перевірки встановлено, що позивачем не оприбутковано готівкові кошти в книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскального звіту на суму 35016,00 грн., що є порушенням п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004р. № 637.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлено, що в період з 25.11.2013 по 10.01.2014 посадовими особами Охтирської ОДПІ проведена документальна планова виїзна перевірка ПАТ "Охтирський хлібокомбінат" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт перевірки №13/2200/00374568 від 16.01.2014 (том 1 а.с.17-136).

28.01.2014 Охтирською ОДПІ на підставі вищезазначеного акту перевірки прийняті податкові повідомлення - рішення, а саме:

- №0000112201 про збільшення суми грошового зобов'язання ПАТ «Охтирський хлібокомбінат» за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на суму 1340489,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 1181609 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 158880 грн. (том 1 а.с. 14);

- №0000122201 про збільшення суми грошового зобов'язання ПАТ «Охтирський хлібокомбінат» за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1326692,00 грн., в т.ч. за основним платежем-1084146 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 242546 грн. (том 1 а.с. 15);

- №0000132201 про застосування до ПАТ «Охтирський хлібокомбінат» штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 175080 грн. (том 1 а.с. 16).

В ході проведення перевірки посадовими особами податкового органу сформовано висновки про заниження позивачем податку на прибуток в розмірі 1181609,00 грн. через заниження доходів від реалізації хлібобулочних виробів власного виробництва в розмірі 9276815,00 грн. Також сформовано висновки про завищення доходів від надання послуг переробки давальницької сировини на готову продукцію в розмірі 3866166,00 грн.

Окрім того, податковий орган встановив, що позивачем також занижено податок на додану вартість в сумі 1084146,00 грн. внаслідок заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що не були нараховані на обсяг реалізованих хлібобулочних виробів власного виробництва на суму 1855363 грн., та завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість що були нараховані на обсяг наданих послуг з переробки давальницької сировини на готову продукцію з використанням допоміжної сировини на суму 773234,00 грн.

До такого висновку посадові особи Охтирської ОДПІ дійшли, поставивши під сумнів реальний характер господарський операцій з надання послуг позивачем з переробки давальницької сировини, послуг по доставці продукції власним транспортом, та сумнівність фактичної участі у цих операціях фізичних осіб-підприємців. На переконання посадових осіб податкового органу, підприємство самостійно здійснювало виробництво та реалізацію хлібобулочних виробів власного виробництва.

На думку суду такий висновок відповідача є хибним, не відповідає фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що в період часу з 01.04.2011 по 31.12.2012 між позивачем та фізичними особами-підприємцями ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 були укладені договори на переробку давальницької сировини.

Відповідно до договорів замовник доручає, а виконавець (ПАТ "Охтирський хлібокомбінат") зобов'язується виконати роботу з переробки давальницької сировини, якою є борошно, у готову продукцію - хлібобулочні вироби.

Асортимент готової продукції визначений додатком до кожного договору. Виконання умов договору відображалось актами приймання давальницької сировини, в яких зазначались кількість та якість борошна, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), в яких відображена кількість виготовленої продукції та вартість наданих послуг. Також в ході судового розгляду справи досліджувались товарно-транспортні накладні, в яких зазначались кількість та вартість переданих фізичним особам-підприємцям хлібобулочних виробів та їх вартість. Замовнику також надавався звіт про виконану роботу по переробці давальницької сировини (т. 1 а.с. 222-237, т. 2 а.с. 1-99).

Внутрішнє переміщення на підприємстві борошна, передача його у виробництво та переміщення готової продукції відображені в зведених відомостях по номенклатурі в розрізі кожного контрагента (т. 1 а.с. 222-237, т. 2 а.с. 1-99), оборотно-сальдових відомостях по рахунку 022 ( т. 2 а.с. 224-250; т. 3 а.с. 1-96).

Вартість послуги з переробки давальницької сировини визначалась щомісяця та затверджувалась головою правління ПАТ «Охтирський хлібокомбінат» (т. 3 а.с. 172).

Окрім того, між позивачем та зазначеними фізичними особами-підприємцями укладались договори про надання послуг, предметом якого були послуги з відпуску третім особам (покупцям) хлібобулочних виробів, виготовлених з давальницької сировини, отриманої відповідно до раніше укладених договорів на переробку давальницької сировини. Виконання цих договорів підтверджене актами здачі-приймання робіт (т. 1 а.с. 222-237, т. 2 а.с. 1-99).

Оплата послуг позивача як з переробки давальницької сировини, так і з послуг по реалізації готових хлібобулочних виробів підтверджується прибутковими касовими ордерами та даними, викладеними в акті перевірки.

Складені під час господарських операцій первинні бухгалтерські документи відображають зміст та обсяги таких операцій та відповідають вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".

Таким чином, умови договорів між ПАТ "Охтирський хлібокомбінат" та фізичними особами-підприємцями виконані в повному обсязі: надано послуги, за які сплачено певну суму грошових коштів, претензії у сторін щодо якості виконання послуг або порядку їх оплати відсутні, що дає підстави вважати даний договір укладеним та реально виконаним.

З урахуванням основного виду діяльності позивача, виробництво хліба та хлібобулочних виробів, суд зазначає, що господарські операції з надання послуг по переробці давальницької сировини, в ході яких позивачем понесені витрати здійснені позивачем в рамках власної господарської діяльності.

Посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних по транспортуванню борошна підприємцями до позивача як на доказ безтоварності господарської операції, суд вважає необґрунтованим, оскільки зміст договору про переробку давальницької сировини не передбачає умов транспортування продукції до підприємства позивача. Доставка борошна здійснювалась фізичними особами-підприємцями, тому відповідні товаросупровідні документи мають бути у них, або перевізників, за умови укладання договорів на перевезення.

Щодо посилань посадових осіб податкового органу на невідображення в книзі обліку транспортних засобів, що потрапляють на територію ПАТ «Охтирський хлібокомбінат» автомобілів, що привозили муку від фізичних осіб-підприємців, суд зазначає, що такий журнал не носить ознак первинного документу в розумінні ст..9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", а ведеться виключно для організації роботи служби охорони підприємства. Відтак, посилання на зміст такого журналу не може бути джерелом інформації про суть господарської операції.

Варто також зазначити, що діяльність фізичних осіб-підприємців, що були контрагентами позивача була предметом перевірок податкових органів. Так, зокрема ДПІ в м. Сумах було проведено перевірку ФОП ОСОБА_11, про що складено довідку 06.04.2012 року (т. 1 а.с. 177-184). Предметом перевірки були в тому числі правовідносини з позивачем. При цьому документальною позаплановою виїзною перевіркою порушень не встановлено.

Аналогічні перевірки були проведені стосовно контрагентів позивача:

- ФОП ОСОБА_3, про що складено довідку від 05.04.2012 (т. 1 а.с. 185-191);

- ФОП ОСОБА_7, про що складено довідку від 27.03.2012 (т. 1 а.с. 192- 197);

- ФОП ОСОБА_8, про що складено довідку від 14.02.2012 (т. 1 а.с 198-204;

- ФОП ОСОБА_9, про що складено довідку від 28.02.2012 (т. 1 а.с 205-213);

- ФОП ОСОБА_6, про що складено довідку від 21.02.2012 (т. 1 А.С. 214-221).

Зазначеними перевірками порушень не встановлено.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог п. п. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПК України, у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Відповідно до п. 138.1. ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 135.1. ст.135 ПК України передбачено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п. 135.2. ст.132 ПК України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 135.3. ст. 135 ПК України встановлено, що суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів.

В свою чергу п. 135.4. ст. 135 ПК України встановлено, що дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, зокрема 135.4.1. дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Згідно п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено термін «витрати», як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, в розумінні наведених норм, існує декілька підстав для формування платником податку валового доходу та валових витрат з метою визначення бази оподаткування. Необхідною умовою е здійснення платником витрат або отримання доходу в ході здійснення господарської операції, що носила реальний характер та оформлена належними первинними документами, що відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

В свою чергу, відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПКУ визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 ПК України, податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Положеннями п. 200.1. ст. 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту та зобов'язання з ПДВ з метою визначення бази оподаткування, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, використання придбаного товару (послуги) у власній господарській діяльності, або надання таких товарів (послуг) в ході здійснення господарської діяльності, також фактичне виконання господарської операції на підставі якої формується податковий кредит або зобов'язання з ПДВ.

Таким чином відсутні підстави вважати, що позивач занизив дохід та податкові зобов'язання з ПДВ від реалізації хлібобулочних виробів власного виробництва, оскільки як встановлено вище, ним лише надавались послуги з переробки давальницької сировини та супутні послуги з реалізації хлібобулочних виробів, тому дії позивача повністю узгоджуються з вимогами наведених вище норм ПК України.

Окрему увагу варто звернути на наступне.

Як було зазначено вище, однією з підстав для донарахування позивачеві зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток послугували висновки посадових осіб податкового органу про заниження платником валових доходів та податкових зобов'язань з ПДВ в наслідок реалізації хлібобулочних виробів власного виробництва, що документальну було оформлено як операції по наданню послуг по переробці давальницької сировини на готову продукцію з використанням допоміжної сировини.

Однак такі висновки посадових осіб податкового органу не підтвердились в ході судового розгляду даної справи, про що зазначено вище.

Крім того, відповідно до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади, в тому числі і органи Державної податкової служби України, та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ході формування висновків перевірки посадові особи податкового органу вдались до спростування фактичного здійснення певної господарської операції (переробки давальницької сировини) натомість припустивши, що позивачем самостійно вироблялись хлібобулочні вироби та проводилась їх реалізація.

Разом з тим, ні Податковим кодексом України, ні будь-яким іншим нормативним актом, що регулює податкові відносини не надано право посадовим особам податкового органу спростовувати реальність певних господарських операції з подальшим моделюванням інших операцій на підставі яких і визначати базу оподаткування.

Натомість п.п. 20.1.30. п. 20.1 ст. 20 ПК України передбачено право податкових органів звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

В даному випадку відсутнє рішення суду про визнання описаних вище правочинів недійсними.

Разом з тим, якщо навіть погодитись з доводами посадових осіб податкового органу та змоделювати господарські операції здійснені позивачем саме в такий спосіб як зазначено в акті перевірки, тобто коли останнім самостійно вироблялись та реалізовувались хлібобулочні вироби без залучення давальницької сировини, то при визначенні бази оподаткування податком на прибуток та ПДВ посадовими особами податкового органу допущені грубі методологічні помилки, які полягають в наступному.

Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджений наказом ДПА України від 22.12.2010 за № 984 (далі - Порядок).

Згідно п. 3 Порядку, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пунктом 6 Порядку передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В свою чергу, відповідно до вимог п. 86.10. ст. 86 ПК України, в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

Тобто, при проведенні перевірки, посадової особи податкового органу при формуванні висновків щодо моделі господарських операцій позивача, яка на їх думку, полягала в тому, що він самостійно випікав хлібобулочні вироби та реалізовував їх без залучення давальницької сировини, мали врахувати те, що останній мав придбати сировину для виробництва хліба (муку та інші інгредієнти) у зв'язку з чим, отримав би право на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ. Дане твердження підтверджується положеннями наведених вище норм ПК кодексу України.

Натомість при визначенні бази оподаткування податком на прибуток та ПДВ, посадові особи податкового органу, сформувавши власну модель господарських операцій позивача взагалі не врахували валові витрати та податковий кредит з ПДВ, право на які позивач мав би отримати при придбанні сировини для виробництва хлібобулочних виробів.

В судовому засіданні, на вимогу суду, представник відповідача не надав пояснення про причини застосування зазначеного вище методу визначення бази оподаткування податком на прибуток та ПДВ (без врахування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ), що по суті суперечить вимогам Порядку та п. 86.10. ст. 86 ПК України.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про безпідставне донарахування позивачеві зобов'язань з податку на прибуток в розмірі 1181609,00 грн. та податку на додану вартість 1082129,00 грн.

Однією з підстав для донарахування позивачеві зобов'язань з ПДВ в сумі 2017,00 грн. послугували висновки посадових осіб податкового органу про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «Автоторгсервіс» та ПП «Укрремторг-2000». Однак, на переконання суду, такі висновки посадових осіб податкового органу є необґрунтованими з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що позивачем у ТОВ «Автоторгсервіс» було придбане газобалонне обладнання вартістю 7900 грн. з ПДВ. Дана обставина підтверджується видатковою накладною № РН - 0037 від 15 грудня 2011 року (т. 2 а.с. 135).

Грошові кошти за придбаний товар сплачені в безготівковій формі, що підтверджується випискою по рахунку позивача в АБ «Укргазбанк» (т. 2 а.с. 136).

ТОВ «Автоторгсервіс» на адресу позивача видана податкова накладна № 42 від 15.12.2011 року (т. 2 а.с. 137).

Використання придбаного газобалонного обладнання підтверджується Актом приймання - здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів № НА - 000007 від 31 грудня 2011 року (т. 3 а.с. 150), згідно якого дане обладнання встановлено на автомобіль ГАЗ 3302, номер НОМЕР_1.

Також позивачем було придбано у ПП «Укрремторг - 2000» редуктор Ч-160-12,5-51 загальною вартістю 4200 грн. з ПДВ. Дана обставина підтверджується видатковою накладною № 6 від 24 квітня 2012 року (т. 2 а.с. 138).

Транспортування придбаного товару здійснювалось перевізником ПП «Нічний Експрес», що підтверджується актом наданих послуг (т. 2 а.с. 139).

Оплата проведена в повному обсязі у безготівковій формі, що підтверджується випискою по рахунку позивача в АБ «Укргазбанк» (т. 2 а.с. 140).

ПП «Укрремторг-2000» на адресу позивача видано податкову накладну від 19.04.2012 року № 6 (т. 2 а.с. 141).

Використання придбаного обладнання у господарській діяльності позивача підтверджується Актом приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів № НА - 000007 від 31 травня 2012 року (т. 3 а.с. 151), згідно якого придбаний редуктор був встановлений на тунельну піч в ході її планового ремонту.

Таким чином в судовому засіданні було встановлено, що господарські операції позивача з ТОВ «Автоторгсервіс» та ПП «Укрремторг-2000» носили реальний характер. Позивач оплатив вартість придбаного обладнання в повному обсязі та використав його у власній господарській діяльності. Первинні документи, що складались при здійснення зазначених господарських операцій відповідають вимогам ст.. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Надаючи правову оцінку матеріалам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПКУ визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту з ПДВ, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, використання придбаного товару (послуги) у власній господарській діяльності, а також фактичне виконання господарської операції за наслідками якої виникає право на податковий кредит з ПДВ.

Крім того, для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, в розумінні Податкового кодексу України, не передбачається обов'язкова умова про сплату цих сум до бюджету контрагентами. Якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це не може тягнути відповідальності та негативних наслідків саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту з ПДВ та має всі документальні підтвердження його розміру.

Даний висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03). Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що "платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".

Відповідно до п. 200.1. ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, п. 200.2. ст. 200 ПК України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Пунктом 200.3. ст.200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

З урахуванням наведених норм ПК України, суд дійшов висновку, що доводи посадових осіб податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за грудень 2011 року по господарським операціям з ТОВ «Автоторгсервіс» та за квітень 2012 року по господарським операціям з ПП «Укрремторг-2000» є необґрунтованими, оскільки в судовому засіданні було достовірно встановлено, що такі господарські операції носили реальний характер та були фактично виконані.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 28.01.2014 року № 0000132201, яким до ПАТ "Охтирський хлібокомбінат" застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 175 080 грн. за порушення п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004р. № 637 (далі - Положення), слід зазначити наступне.

Так, в ході перевірки було встановлено, що 23.11.2012, в день надходження готівкових коштів в сумі 35016,00 грн., що підтверджено фіскальним звітним чеком реєстратора розрахункових операцій, позивачем не здійснено їх відображення в книзі обліку розрахункових операцій. Дана обставина і послугувала причиною застосування штрафних санкцій.

Однак з такими висновками посадових осіб податкового органу не можна погодитись, з огляду на наступне.

Абзацом 3 ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» передбачено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Згідно з абзацом третім пункту 2.6 Положення, у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних розрахункової книги).

Тобто, у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО та відображення на їх підставі готівки у КОРО.

Судом встановлено, що 23.11.2012 касиром ПАТ «Охтирський хлібокомбінат» було належним чином здійснені усі касові операції за допомогою реєстратора розрахункових операцій: при відпуску хлібобулочних виробів пробивалися фіскальні чеки (з номера 9886 по 9997), були складені прибуткові касові ордери (з № 157447 по 157565), також ці операції занесені до Касової книги підприємства. Уся готівка отримана цього дня була внесена до банківської установи, що підтверджує Видатковий касовий ордер № 912411 та квитанція № 698614, з відміткою банку про отримання готівки (т. 3 а.с. 176-184). Касиром внесено необхідні показники до книги обліку розрахункових операцій № 1811001534/6 (а.с. 178-180). Натомість графу було заповнено частково, що й стало підставою для прийняття вищезазначеного Податкового повідомлення-рішення.

Так касиром було зазначено дату запису і номер Z-звіту (т. 3 а.с. 180), який також досліджено в ході судового розгляду справи. Дана обставина виключає можливість отримання готівкових коштів поза обліком.

Також, необхідно зазначити, що сума виручки за 23.11.2012 була включена ПАТ «Охтирський хлібокомбінат» до Звіту про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок) за листопад 2012р. (т. 3 а.с. 183), який подавався разом із Періодичним звітом до Охтирської ОДПІ від 01.12.2012.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстави для формування висновку про наявність у діях позивача складу порушення п. 2.6. Положення, оскільки останнім фактично було здійснено облік готівкових коштів у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків РРО.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 239 ГК України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф.

Відтак, штрафні санкції застосовані до позивача за порушення п. 2.6 Положення за своєю суттю є адміністративно-господарською санкцією.

В свою чергу, відповідно до ст. 250 ГК України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

Розмір і порядок стягнення штрафних санкцій, застосованих до позивача передбачений Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 року № 436/95.

Даний Указ був прийнятий на підставі положень п. 74 ч. 1 ст. 1145 Конституції (Основного Закону) України від 20 квітня 1978 року, де зазначено, що Президент України, серед іншого, ухвалює укази з питань економічної реформи, не врегульованих законами України, які діють до прийняття відповідних законів.

Схожа норма міститься в п. 4 перехідних положень Конституції України від 28 червня 1996 року, де зазначено, що Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому статтею 93 цієї Конституції.

Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.

Із системного аналізу наведених норм можна дійти висновку, що Президент України був наділений повноваженнями приймати укази з економічних питань, не врегульованих законами. При цьому в наведених нормах відсутні положення, які б прирівнювали такі укази Президента України до законів за своєю юридичною силою.

Окремо варто зауважити, що у правовідносинах, пов'язаних із притягненням особи до відповідальності застосовується імперативний метод правового регулювання, який виключає розширене тлумачення правових норм.

Відтак, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню положення ч. 2 ст. 250 ГК України, оскільки відповідальність за порушення п. 2.6. Положення передбачена Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 року № 436/95. Отже, в даному випадку, штрафна санкція могла бути застосована протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Як випливає з матеріалів справи, порушення (на думку посадових осіб податкового органу) допущене позивачем 23.12.2012. Рішення про застосування штрафних фінансових санкцій за таке порушення прийнято 28.01.2014, тобто пізніше як через один рік, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 250 ГК України, відтак строк притягнення позивача до відповідальності сплинув.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Отже, позивачу відшкодовується із Державного бюджету сума судового збору в розмірі в розмірі 73,08 грн.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов публічного акціонерного товариства "Охтирський хлібокомбінат" до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправними дії та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Охтирської ОДПІ Головного управління Міндоходів в Сумській області від 28.01.2014 року №0000112201, від 28.01.2014 року № 0000122201; від 28.01.2014 року № 0000132201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Охтирський хлібокомбінат" витрати зі сплати судового збору в розмірі 73,08 грн.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя (підпис) В.М. Соколов

Повний текст постанови складено 21.10.2014 року.

З оригіналом згідно

Суддя В.М. Соколов