Рішення № 41138175, 22.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 925/1495/14

22.10.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь-Агроінвест», м.Черкаси, ЄДРПОУ 33585572

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк», м.Київ, ЄДРПОУ 19024948

про тлумачення умов договору

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Промінь-Агроінвест», м.Черкаси звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк», м.Київ про тлумачення змісту п.3.8 кредитного договору №26-В від 28.05.2008р., а саме такого виразу «сплатити банку одноразово за кожний випадок несвоєчасного платежу штраф у розмірі 5% від неповерненої суми кредиту і несплаченої суми відсотків».

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено про те, що Товариству з обмеженою відповідальністю «Промінь-Агроінвест» не зрозумілий зміст положення п.3.8 кредитного договору №26-В від 28.05.2008р. в частині порядку нарахування неустойки, а саме, на думку заявника, штраф за несвоєчасну сплату відсотків має нараховуватись за кожен період окремо у розмірі 5%, без додавання суми відсотків, несплачених за попередній період.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України не скористався, своєї правової позиції по суті справи не висловив.

У судове засідання 22.10.2014р. сторони не з’явились, представників не направили, проте, за висновками суду, останні були належним чином повідомлені про час та місце вирішення справи, з огляду на наступне.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявних у матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням позивача на теперішній час є: 18002, Черкаська обл., м.Черкаси, Піддніпровський район, вул.Леніна, буд.33, офіс 2; відповідача – 01033, м.Київ, Голосіївський район, вул.Микільсько-Ботанічна, буд.6/8.

На вказані адреси судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвалу про порушення провадження від 09.09.2014р. з метою повідомлення сторін про час та місце розгляду справи.

Направлена судом кореспонденція була вручена 15.09.2014р. представникам Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь-Агроінвест» та Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк», що підтверджується поштовими повідомленнями №0103031124216 та №0103031124070.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресами Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь-Агроінвест» та Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк», які наявні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, а також наявність в матеріалах справи доказів отримання сторонами ухвали суду, суд дійшов висновку про належне повідомлення позивача та відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку сторін в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов’язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Крім того, судом також враховано, що ухвалою від 09.09.2014р. явка сторін у судове засідання обов’язковою не визнавалась.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що сторони в процесі розгляду справи так і не скористались правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Наразі, судом також враховано відсутність у матеріалах справи клопотань сторін про відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі представлені заявником документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу норм ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статетю 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.345 Господарського кодексу України встановлено, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.05.2008р. між Публічним акціонерним товариством «Старокиївський банк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промінь-Агроінвест» (позичальник) було укладено кредитний договір №26-В, відповідно до п.1.1 якого банк надає позичальнику короткостроковий кредит в іноземній валюті для здійснення статутної діяльності, а позичальник зобов’язується повернути банку кредит на умовах і в термін, передбачені договором.

У п.2.1 договору №26-В від 28.05.2008р. сторони погодили, що банк надає позичальнику кредит в сумі 500 000 доларів США з 28.05.2008р. по 26.12.2008р. з виплатою? 17% річних за користування кредитом.

Термін користування кредитом визначається з моменту перерахування суми кредиту на рахунок позичальника до моменту зарахування на рахунок банку суми боргу по кредиту і нарахованим відсоткам (п.2.6 договору №26-В від 28.05.2008р.).

Зі змісту п.2.3 укладеного між сторонами правочину вбачається, що відсотки за користування кредитними коштами нараховуються від суми фактичної заборгов?аності по кредиту на календарну кількість днів з моменту зарахування банком кредиту на валютний рахунок позичальника до його фактичного погашення, тобто зарахування всієї суми на рахунок банку. Відсотки за користування кредитними коштами сплачуються банком щомісячно до 30 числа місяця і одночасно з поверненням кредиту.

Кошти, що надходять на рахунок часткового погашення кредиту, в першу чергу спрямовуються на погашення заборгованості по процентам, а решта - на погашення заборгованості по тілу кредиту (п.2.6 договору №26-В від 28.05.2008р.).

У п.п.3.6, 3.7, 3.8 сторонами визначено від?повідальність сторін за порушення умов договору. Зокрема, контрагенти погодили, що у випадку невиконання позичальником зобов’язань по договору, до нього може бути застосована передбачена договором та законом відповідальність. За кожний день прострочення повернення кредиту на погашення відсотків позичальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку Україна (діючої на момент п?рострочки) від суми заборгованості.

При порушенні строків повернення кредиту або сплати відсотків позичальник зобов’язується сплатити банку одноразово за кожний випадок несвоєчасного платежу штраф у розмірі 5% від неповерненої суми кредиту і несплаченої суми відсотків.

Даний договір вступає в силу з моменту зарахування суми кредиту на валютний рахунок позичальника і діє до повного виконання зобов’язань сторонами по кредитному договору (п.5.1 договору №26-В від 28.05.2008р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України при?нцип правомірності правочину, суд приймає до уваги кредитний договір №26-В від 28.05.2008р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов’язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є кредитним договором, який підпадає під правове регулювання норм статей 1054-10571 Цивільного кодексу України, а в частині, що не суперечить вказаним нормам та умовам договору, регулюється ст.1046-1053 Цивільного кодексу України.

Виходячи зі змісту позовної заяви, між сторонами існує спір щодо тлумачення п.3.8 кредитного договору, в якому, як вказувалось вище, визначено, що при порушенні строків повернення кредиту або сплати відсотків, позичальник зобов’язується сплатити банку одноразово за кожний випадок несвоєчасного платежу штраф у розмірі 5% від неповерненої суми кредиту і несплаченої суми відсотків.

Наразі, за твердженням позивача, штраф за несвоєчасну сплату відсотків має нараховуватись за кожен період окремо у розмірі 5% без додавання суми відсотків, несплачених за попередній період.

З представленого заявником до матеріалів справи розрахунку заборгованості за спірним кредитним договором вбачається, що відповідачем іншим чином тлумачення зміст п.3.8 договору №26-В від 28.05.2008р., оскільки з останнього вбачається нарахування штрафу кожен раз з урахуванням попередньої заборгованості, а не одноразово за кожен факт порушення.

Статтею 16 Цивільного кодексу пе?редбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнан?ня права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка? порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання об?ов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правов?ідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування мора?льної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Тобто, з наведених вище приписів Цивільного кодексу України вбачається, що перелік способів захисту цивільних прав сторін не є вичерпним.

Відповідно до ст.213 Цивільного кодексу України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, відсутня можливість визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істот?не значення.

З наведених норм вбачається, що чинним законодавством України може бути встановлено інші, ніж перелічені вище способи захисту особою своїх прав та інтересів, одним з яких є тлумачення судом змісту правочину.

Тлумаченням змісту правочину або окремих його умов є з’ясування, встановлення судом дійсної волі однієї сторони або обох сторін під час укладання правочину, яка виражена в певних пунктах, розділах правочину, та роз’яснення судом цієї волі сторонам.

Даний спосіб захисту передбачає, що коли стороні не зрозумілий зміст правочину чи окремих його умов або коли сторони по різному розуміють зміст правочину чи окремі його умови, сторона чи обидві сторони мають право звернутись до суду, який може постановити рішення про тлумачення змісту правочину, а саме роз’яснити сторонам зміст правочину чи окремих його умов, використовуючи значення слів і понять, значення термінів, порівняння відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, з’ясуванням мети правочину, змісту попередніх переговорів, усталеної практики відносин між сторонами тощо.

Отже, підставою для застосування такого правового інституту як тлумачення змісту правочину має бути наявність спору між сторонами правочину щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тобто, потребує встановлення справжньої волі, вираженої при вчиненні правочину, та відповідності волі та волевиявлення. Аналогічну позицію наведено у постанові від 12.02.2014р. Вищого господарського суду України по справі №5006/25/130пд/2012.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені ст.213 Цивільного кодексу України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення нез'ясованостей та суперечностей у трактуванні його положень. Відповідно, тлумачення не може створювати, натомість, тільки роз'яснювати вже існуючі умови правочину. Крім того, необхідною умовою для тлумачення договору судом за статтею 213 Цивільного кодексу України є наявність у договорі будь-яких незрозумілих слів, понять або термінів, які не дають змоги з'ясувати дійсні наміри сторін. Аналогічну позицію наведено у постанові від 03.02.2014р. Вищого господарського суду по справі № 913/1123/13.

За таких обставин, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

З представленого до матеріалів с?прави розрахунку заборгованості позичальника Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь-Агроінвест» згідно кредитного договору №26-В від 25.05.2008р. станом на 18.07.2014р. вбачається, що банком штраф на підставі п.3.8 вказаного правочину нараховано на заборгованість по сплаті процентів за кожний календарий місяць з урахуванням (додаванням) заборгованості за попередній розрахунковий період. Наприклад, на заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом за червень 2013р. (виникла 01.07.2013р.), яка відповідно до відомостей відповідача становила 3 255 дол. США, нараховано 5% штрафу в сумі 1907,38 грн., у наступному місяці – серпні 2013р. банком прийнято за базу нарахування неустойки суму процентів за липень 2013р. в розмірі 3363 дол.США та додано до неї заборгованість за червень 2013р. в сумі 3 255 дол. США, на яку вже фактично було нараховано штраф.

Одночасно, на думку заявника, неустойка, що передбачена п.3.8 договору №26-В від 25.05.2008р. має нараховуватись за кожен період окремо без додавання суми відсотків, несплачених за попередній період.

Згідно з ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до змісту термінологічного словника термін «одноразово» необхідно розуміти як можливість здійснення чого-небудь лише один раз.

Як вказувалось вище, у п.3.8 договору №26-В від 25.05.2008р. контрагенти визначили, що при порушенні строків повернення кредиту або сплати відсотків позичальник зобов’язується сплатити банку одноразово за кожний випадок несвоєчасного платежу штраф у розмірі 5% від неповерненої суми кредиту і несплаченої суми відсотків.

Зі змісту п.2.3 укладеного між сторонами правочину вбачається, що відсотки за користування кредитними коштами нараховуються від суми фактичної заборгованості по кредиту на календарну кількість днів з моменту зарахування банком кредиту на валютний рахунок позичальника до його фактичного погашення, тобто зарахування всієї суми на рахунок банку. Відсо?тки за користування кредитними коштами сплачуються банком щомісячно до 30 числа місяця і одночасно з поверненням кредиту.

Тобто, з наведеного вбачається, що розрахунок відсотків за користування кредитними коштами здійснюється фактично за кожний окремий календарний місяць.

Отже, за висновками суду, п.3.8 договору №26-В від? 25.05.2008р. необхідно розуміти так: при порушенні строків повернення кредиту або сплати відсотків позичальник зобов’язується сплатити банку одноразово за кожний окремий випадок несвоєчасного платежу штраф у розмірі 5% від неповерненої суми кредиту і несплаченої суми відсотків без додавання заборгованості за попередні періоди.

Крім того, суд зазначає, що факт?ично здійснення розрахунку штрафу на підставі п.3.8 договору №26-В від 25.05.2008р. та додавання до кожного наступного періоду заборгованості по сплаті процентів за попередній може, призвести до подвійного нарахування неустойки за одне і теж поруш?ення грошового зобов’язання.

Таким чином, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що здійснення відповідачем нарахування штрафу за порушення строків сплати процентів за користування кредитом на підставі п.3.8 договору №26-В від 25.05.2008р. з додаванням до бази нарахування заборгованості за попередні розрахункові періоди, враховуючи, що фактично штраф на борг за попередній місяць вже було нараховано, є необґрунтованими та не є доцільним й не відповідає встановленому ст.3 Цивільного кодексу України принципу розумності і дійсній волі сторін під час укладання вказаного правочину.

Згідно із ст.ст.1, 2 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду.

Статтею 4 вказаного Закону України встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або ска?рга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» мінімальна заробітна плата з 01.01.2014р. становить 1218 грн.

За приписами ст.4 Закону України «Про судовий збір» з позовних заяв немайнового характеру с?правляється судовий збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати (1218 грн.).

Згідно з п.2.2 Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці.

Отже, при зверненні до суду з по?зовом про тлумачення пункту договору, позивач мав сплатити судовий збір в розмірі 1218 грн.

Проте, як встановлено судом, Товариством з обмеженою відповідальністю «Промінь-Агроінвест» на підставі платіжного доручення №43 від 28.08.2014р. сплачено судовий збір в сумі 2436 грн.

Пунктом 1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, на підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» судовий збір у розмірі 1218 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Судовий збір в сумі 1218 грн. згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягають віднесенню на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь-Агроінвест», м.Черкаси до Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк», м.Київ про тлумачення змісту п.3.8 кредитного договору №26-В від 28.05.2008р.

Розтлумачити п.3.8 кредитного договору №26-В від 25.05.2008р. наступним чином: при порушенні строків повернення кредиту або сплати відсотків позичальник зобов’язується сплатити банку одноразово за кожний окремий випадок несвоєчасного платежу штраф у розмірі 5% від неповерненої суми кредиту і несплаченої суми відсотків без додавання заборгованості за попередні періоди.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк» (01033, м.Київ, Голосіївський район, вул.Микільсько-Ботанічна, буд.6/8, ЄДРПОУ 19024948) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь-Агроінвест» (18002, Черкаська обл., м.Черкаси, Придніпровський район, вул.Леніна, буд.33. офіс 2, ЄДРПОУ 33585572) судовий збір 1218 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Промінь-Агроінвест» (18002, Черкаська обл., м.Черкаси, Придніпровський район, вул.Леніна, буд.33. офіс 2, ЄДРПОУ 33585572) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1218 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №43 від 28.08.2014р.

У судовому засіданні 22.10.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 27.10.2014р.

Суддя М.О.Любченко