Рішення № 41132763, 29.10.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2014 р. Справа № 911/3698/14

За позовом ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_1", м. Москва

До ТОВ "Фінєст", м. Бровари

Про стягнення 48 720 грн. 00 коп.

Суддя - Мальована Л.Я.

Представники:

згідно журналу судового засідання

Обставини справи:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 48 720 грн. 00 коп. компенсації за порушення майнових авторських прав.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

23 жовтня 2014 року відповідачем до загального відділу суду було подано клопотання про витребування доказів, в якому ТОВ «Фінєст» просить суд витребувати матеріали справи № 359/99/14-к з Солом'янського районного суду м. Києва. Дослідивши подане клопотання господарський суд Київської області приходить до висновку про відмову в його задоволенні з огляду на його необґрунтованість та безпідставність, а також ту обставину, що витребувана справа не є взаємопов'язаною зі справою № 911/3698/14.

Відповідачем на день розгляду справи подано клопотання про фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів.

Відповідно до ст. 811 ГПК України на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розгляд справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: - програмно-апаратного комплексу "Оберіг" на диск CD-R № 07041814.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані до суду докази та аудіовізуальний запис, який міститься на долученому до матеріалів справи ком пакт диску, наданий позивачем в якості доказу факту здійснення продажу контрафактної продукції відповідачем, суд оголосив перерву з 23.10.2014 року до 29.10.2014 року для підготовки повного тексту рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

У пункті 28 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" зазначено, що з огляду на приписи статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо обов'язку доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати таке:

1) позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об'єктів даних прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди - розмір шкоди і причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та діями відповідача. У випадках коли права автора засвідчено свідоцтвом, виданим в установленому порядку уповноваженим органом, власник майнових прав інтелектуальної власності на твір, які було передано на зазначений у свідоцтві твір, звільняється від доведення належності йому відповідних прав; у таких випадках обов'язок доведення належності цих прав іншій особі, ніж та, що зазначена у свідоцтві, покладається на відповідача;

2) відповідач має довести додержання ним вимог Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) при використанні ним твору та/або об'єкту суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 ЦК України).

У прийнятті судового рішення зі спору, пов'язаного з порушенням авторського права та/або суміжних прав, не є достатнім загальне посилання суду на використання твору та/або об'єкта суміжних прав позивачем: мають бути з'ясовані конкретні форма і спосіб використання кожного об'єкта такого права.

Статтею 435 ЦК України передбачено, що первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

За приписами частини першої статті 31 Закону автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_1" є юридичною особою за законодавством Російської Федерації, місцезнаходженням якої є м. Москва, вул. Годовікова, б. 9, будова 3 і якій присвоєно основний державний реєстраційний номер 1107746373536, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 18.12.2013 № 7961808 УД.

Відповідно до Договору № 010601- МиМ про відчуження виключного права на аудіовізуальний твір (серіал «ІНФОРМАЦІЯ_1») від 08.06.2010 року (далі - договір-1), укладеному між Товариством з обмеженою відповідальністю Студія «АНИМАККОРД» (далі- правовласник) і Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1" (далі - позивач), правовласник передав позивачу виключне право на аудіовізуальний твір - серіал «ІНФОРМАЦІЯ_1» (вісім серій, визначених в ст. 1.1. договору-1). Договір-1 діє протягом всього терміну дії виключного права на аудіовізуальний твір (ст. 6.1. договору-1).

Відповідно до Ліцензійного договору № ЛД-1/2010 про надання права на використання творів образотворчого мистецтва (виключна ліцензія) від 08.07.2010 року укладеному між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1" та ОСОБА_1, правовласник передав позивачу виключне право на малюнки персонажів анімаційного серіалу «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Відповідно до п. 28 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12 року № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» із змінами і доповненнями, визначено, що у розгляді господарським судом справи про захист авторських прав потрібно виходити з того, що, поки не доведено інше, автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Інші докази, пов'язані з авторством твору, досліджуються лише в разі, якщо авторство даної особи на твір оспорюється або заперечується.

При дослідженні наданих представником позивача копій ліцензійного договору № ЛД-1/2010 від 08.07.2010 року судом встановлено, що вказані докази не є тотожними та такими що зроблені з одного й того ж примірника оригіналу вказаного договору, одночасно представником позивача надано пояснення щодо неможливості надання суду для огляду оригіналу ліцензійного договору, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінєст» взагалі заперечується факт існування оригіналу договору № ЛД-1/2010.

З огляду на вказані обставини в суду виник обґрунтований сумнів з приводу належності та допустимості в якості доказу передачі авторських прав на малюнки, які зображають персонажів анімаційного серіалу «ІНФОРМАЦІЯ_1».

В зв'язку з вищевикладеними обставинами суд вважає, що Ліцензійний договір № ЛД-1/2010 не може бути належним та допустимим доказом переходу майнових прав на малюнки, які зображають персонажів анімаційного серіалу «ІНФОРМАЦІЯ_1» та не може стверджувати факт переходу майнових авторських прав від ОСОБА_1 до ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують наявність у позивачів права на звернення до суду з даним позовом та порушення його майнових авторських прав.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.11 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суддя Мальована Л.Я.