Рішення № 41132613, 28.10.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 жовтня 2014 р. Справа № 918/1272/14

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого - судді Торчинюка В.Г., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліхтнер Ресурс Україна"

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення в сумі 10 240 грн. 29 коп.

В засіданні приймали участь:

від позивача: Макуха С.А. за довіреністю від 27 жовтня 2014 року № 5;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліхтнер Ресурс Україна" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості в сумі 10 240 грн. 29 коп.

Ухвалою господарського суду рівненської області від 3 вересня 2014 року порушено провадження у справі № 918/1272/14, розгляд якої призначено на 16 вересня 2014 року.

Ухвалою господарського суду від 10 вересня 2014 року виправлено описку в ухвалі суду від 3 веренся 2014 року - призначено слухання справи на 7 жовтня 2014 року.

Ухвалою суду від 7 жовтня 2014 року розгляд справи відкладено на 21 жовтня 2014 року.

Ухвалою господарського суду від 15 жовтня 2014 року виправлено описку в ухвалі суду від 7 жовтня 2014 року - розгляд справи відкладено на 28 жовтня 2014 року.

28 жовтня 2014 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представник позивача подав клопотання, в додатках до якого долучив частину документів які витребовувалися ухвалою суду від 7 жовтня 2014 року.

У судовому засіданні 28 жовтня 2014 року представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві та наполягав на задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 28 жовтня 2014 року не забезпечив явку повноважного представника, хоча про місце, дату та час судового засідання був належним чином повідомлений.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, господарський суд Рівненської області, -

ВСТАНОВИВ:

31 серпня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліхтнер Ресурс Україна" (надалі - ТОВ "Ліхтнер Ресурс Україна", товариство) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1, підприємець) укладено усну домовленість на відпуск щебню, відповідно до якої "Постачальник" - ТОВ "Ліхтнер Ресурс Україна" зобов'язується передати "Покупцю" - ФОП ОСОБА_1 у власність щебінь (в подальшому - товар), згідно накладних, що відповідають усному або письмовому замовленню Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти товар від Постачальника та оплатити його загальну вартість.

Так, на виконання домовленості, позивач здійснив на адресу відповідача поставку товару, який був отриманий підприємцем, що підтверджується видатковими накладними:

- видаткова накладна № РН-001248 від 31 серпня 2011 року згідно якої товар отримав повноважний представник ФОП ОСОБА_1, на загальну суму 12 092 грн. 66 коп. (а.с. 19);

- видаткова накладна № РН-001319 від 30 вересня 2011 року, згідно якої товар отримав повноважний представник ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 6 552 грн. 19 коп. (а.с. 20);

- видаткова накладна № РН-001461 від 17 жовтня 2011 року, згідно якої товар отримав повноважний представник ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 14 780 грн. 56 коп. (а.с. 21);

- видаткова накладна № РН-001472 від 25 жовтня 2011 року, згідно якої товар отримав повноважний представник ФОП ОСОБА_1, на загальну суму 3 371 грн. 10 коп. (а.с. 22);

- видаткова накладна № РН-001277 від 31 жовтня 2011 року, згідно якої товар отримав повноважний представник ФОП ОСОБА_1, на загальну суму 6 207 грн. 17 коп. (а.с. 23).

Вищезазначені видаткові накладні підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача і скріплені відтисками печаток зазначених суб'єктів господрювання.

Претензії по якості поставленого позивачем товару в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново - господарськими визнаються цивільно - правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, за своєю правовою природою правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є позадоговірними (заснованими на усних домовленостях) правовідносинами з поставки товару, згідно з якими у відповідача, внаслідок передання йому позивачем товару на суму 43 003 грн. 68 коп. виник обов'язок оплатити його.

Отже, згідно з приписами статтей 173, 174 ГК України, між позивачем та відповідачем виникло майново - господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити отриманий товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку.

У відповідності до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами частини 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, із приписів частини 1 статті 692 ЦК України випливає обов'язок відповідача оплатити товар після його прийняття та прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Аналогічна позиція викладена в пункті 1.7. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" відповідно до якого, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Матеріалами справи стверджується, що відповідачем отримано товар та відповідні товаророзпорядчі документи, відтак останній повинен був оплатити товар на наступний день після отримання таких документів.

Проте, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, здійснивши лише часткову оплату за поставлений товар в розмірі 33 250 грн. 00 коп.

В результаті таких неправомірних дій, за підприємцем перед позивачем рахується заборгованість за поставлений товар в сумі 9 753 грн. 68 коп.

Вищезазначена сума боргу також стверджується актом звірки взаєморозрахунків від 1 квітня 2013 року підписаного повноважними представниками позивача та відповідача і скріпленого відтисками печаток зазначених суб'єктів господарювання (а.с. 24).

1 квітня 2013 року між товариством та підприємцем було укладено договір про погашення боргу № 1 (надалі - договір, а.с. 25 - 26).

Відповідно до пункту 1.1. договору підприємець визнає і підтверджує свій борг на користь товариства станом на день укладення цього договору в сумі 9 753 грн. 68 коп.

Пунктом 2.2. договору визначено, що на погашення цього боргу підприємець сплачує товариству визначену пунктом 1.1. суму боргу шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок товариства у вісім етапів, рівними платежами в сумі 1 219 грн. 21 коп. в період з 1 квітня 2013 року по 9 липня 2013 року вісьмома платежами.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 5.1. договору).

Договір підписаний повноважними представниками позивача та відповідача і скріплений відтисками печаток зазначених суб'єктів господрювання.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач не виконав покладених на нього згідно договору обов'язків та не провів розрахунок з товариством вчасно та в повному обсязі.

15 липня 2013 року позивачем на адресу відповідача була направлена вимога про оплату вартості придбаного товару на суму 9 753 грн. 68 коп. (а.с. 28 - 29).

Матеріали справи не містять відповіді на вищезазначену претензію.

З матеріалів справи вбачається, відповідачем здійснено часткове погашення боргу в сумі 2 000 грн. 00 коп.

Судом встановлена, на час розгляду справи борг відповідача перед позивачем становить 7 753 грн. 68 коп., підприємцець доказів сплати заборгованості не надав, доводів позивача не спростував.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на вищевикладене в сукупності вбачається, що вимога позивача про стягнення з відповідача 7 753 грн. 68 коп. заборгованості стверджуються матеріалами справи, а відтак підлягає задоволенню на підставі статтей 11, 509, 526, 530, 612, 629 Цивільного кодексу України та статей 173, 193 Господарського кодексу України.

Окрім того, позивач покликаючись на пункт 4.3. договору нарахував відповідачу пеню за період з 11 травня 2013 року по 28 серпня 2014 року в сумі 1 261 грн. 86 коп.

Пунктом 4.3. договору визначено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань винна сторона несе відповідальність у вигляді пені в розімір подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення.

За умовами частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею), згідно статті 549 ЦК України, - є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статтей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої товариством відповідачу не відповідає вищезазначеним приписам законодавства, оскільки позивачем нараховано пеню за більший період ніж передбачає частина 6 стаття 232 ГК України.

Зробивши перерахунок суд зазначає, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 517 грн. 17 коп.

Окрім того, товариство покликаючись на статтю 625 ЦК України просило суд стягнути з відповідача основну суму боргу з урахуванням індексу інфляції за період з 11 травня 2013 року по 28 серпня 2014 року в сумі 986 грн. 60 коп., а також 3 проценти річних за період з 11 травня 2013 року по 28 серпня 2014 року в сумі 238 грн. 15 коп.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір інфляційних втрат за період з 11 травня 2013 року по 28 серпня 2014 року в сумі 986 грн. 60 коп. та 3 процентів річних за період з 11 травня 2013 року по 28 серпня 2014 року в сумі 238 грн. 15 коп. відповідає приписам статті 625 ЦК України, є арифметично вірними, відтак підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 694 грн. 14 коп.

Керуючись статтями 49, 81 - 1, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліхтнер Ресурс Україна (35041, Рівненська область, Костопільський район, село Берестовець, вулиця Головинська, 2, ідентрифікаційний код 35539109) 7 753 (сім тисяч сімсот п'ятдесят три) грн. 68 коп. основної суми боргу, 517 (п'ятсот сімнадцять) грн. 17 коп. пені, 986 (дев'ятсот вісімдесят шість) грн. 60 коп. інфляційних втрат, 238 (двісті тридцять вісім) грн. 15 коп. три процента річних та 1 694 (одна тисяча шістсот дев'яносто чотири) грн. 14 коп. судового збору.

3. Відмовити в позові в частині стягнення пені в сумі 744 грн. 69 коп.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено "29" жовтня 2014 року.

Суддя В.Г. Торчинюк