Ухвала суду № 41129850, 21.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/23778/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 по справі № 2а-12119/10/2070

за позовом Малого державного виробничого підприємства "Сільгосптехніка"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2010 року Підприємством до суду заявлений позов про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.09.2010 № 0000742307, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 33 300,00 грн. (у т.ч. 22 200,00 грн. за основним платежем та 11 100,00 грн. за штрафними санкціями) за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог вказаного Закону.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, вмотивоване тим, що позивачем підтверджено належними первинними і розрахунковими документами реальність господарських взаємовідносин з контрагентом, за наслідками яких позивачем було сформовано податковий кредит, суму якого державним податковим органом за підсумками перевірки було визнано завищеним, внаслідок чого, з посиланням на недійсність та нікчемність правочину платника податків, визначено податкове зобов'язання з ПДВ.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

При цьому державний податковий орган обґрунтовує касаційну скаргу тим, що позивач неправомірно включив до податкового кредиту з ПДВ суми з придбання послуг у контрагента ПП "ТФК Міран-Трейд", оскільки вказані операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених договорами, так як згідно пояснень громадянина ОСОБА_4 (засновника контрагента), останній за винагороду погодився на реєстрацію юридичної особи (ПП "ТФК Міран-Трейд") на його ім'я, проте жодного відношення до фінансово - господарської діяльності підприємства не мав, бухгалтерських та податкових документів не підписував, що, на думку контролюючого органу, свідчить про нікчемність укладених правочинів.

У відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну відповідача у справі - Державну податкову інспекцію у Київському районі м. Харкова на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна невиїзна перевірка Підприємства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правовідносини з ПП "ТФК Міран-Трейд" за період з 01.04.2008 по 01.04.2010, за підсумками якої складено акт від 13.09.2010 № 5380/233/21185334.

У ході зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 198/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі -Закон № 198/97-ВР), що полягало у безпідставному формуванні податкового кредиту за по господарським операціям, проведеним ПП "ТФК Міран-Трейд", в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 22 200,00 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що відповідно до пояснень громадянина ОСОБА_4, він до господарської діяльності ПП "ТФК Міран-Трейд" ніякого відношення не має, договорів з позивачем не укладав та первинних документів не підписував, що свідчить про порушення ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання обумовлених наслідків, а отже такі правочини є нікчемними.

На підставі вищезазначеного акту перевірки та вказаних висновків відповідачем ухвалено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

З огляду на підстави винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення предметом доказування у цій справі становлять обставини, що надають право позивачеві на формування податкового кредиту.

Задовольняючи позовні вимоги Підприємства, суди у цій справі керувався положеннями ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011).

Положеннями пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами.

Таким чином, аналіз норм Закону № 168/97-ВР дає підстави зробити висновок, що наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є підставою для формування податкового кредиту, натомість непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки, є підставою для відповідальності платника податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем та контрагентом фактично були здійснені господарські операції відповідно до укладених між ними договорів про надання послуг. Реальність проведених операцій та належне їх виконання підтверджується наявними в матеріалах справи належно оформленими первинними документами (договори, акти виконаних робіт, податкові накладні, платіжні доручення).

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що отримані позивачем послуги використані позивачем у власній господарській діяльності (зазначені послуги у складі робіт передані на підставі договорів іншим господарюючим суб'єктам).

Судами попередніх інстанцій також було встановлено і те, що на момент вчинення вказаних вище господарських операцій та видачі відповідних податкових накладних, контрагент позивача ПП "ТФК Міран-Трейд" був належним чином зареєстрований - перебував у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та, як власне і сам позивач, був платниками ПДВ, що відповідає вимогам пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). Платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. До декларації вносяться дані податкового обліку платника окремо за кожний звітний (податковий) період без наростаючого підсумку (п. 2 роз. ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011, № 41, чинний з 04.03.2011).

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування ст. 228 Цивільного кодексу України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

Як вже зазначалось вище, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем та ПП "ТФК Міран-Трейд" фактично було здійснено господарські операції обумовлені договорами про надання послуг, реальність яких та належне виконання підтверджується наявними в матеріалах справи належно оформленими первинними документами.

Також, необхідно зазначити, що для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Посилання відповідача у акті перевірки та касаційній скарзі на статті 203, 215 Цивільного кодексу України є також безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Також, колегія суддів зазначає, що порушення правил здійснення господарської діяльності чи податкового обліку контрагентами позивача не є передумовою для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування, а чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ від дотримання правил здійснення господарської діяльності чи податкового обліку (стану) інших осіб. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивачем цілком правомірно, керуючись положенням пп. 7.4, пп. 7.5 Закону № 168/97-ВР, було сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих ПП "ТФК Міран-Трейд".

Наведене свідчать про правомірність висновків суду першої та апеляційної інстанцій щодо скасування оскаржуваного податкового повідомлення - рішення податкової інспекції як такого, що прийняте всупереч приписів чинного законодавства.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 по справі № 2а-12119/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко