Ухвала суду № 41129837, 21.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/16045/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря: Горголь І.С.

представників:

позивача: Лазора М.О.

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2014 року

у справі № 813/668/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Галичина»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби

про визнання протиправними дій та скасування частково наказу про проведення перевірки і податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Галичина» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Галичина») звернулось з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, СДПІ) про визнання протиправними дій та скасування частково наказу про проведення перевірки і податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії СДПІ, які полягають в закінченні перевірки 26.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 26.12.2012 року №1177/31-00/25553579.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11.01.2013 року №0001710801/284, №0001700801/286 та від 01.11.2012 року №0001500801/12539, №0001490801/12538, №0001510801/12541.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2014 року апеляційну скаргу СДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати, з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ПАТ «Галичина», посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу СДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що СДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Галичина» з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за грудень 2009 року та податку на прибуток за ІV квартал 2009 року при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ «Маджестік», за результатами якої складено акт від 26.12.2012 року №1177/31-00/25553579.

В акті перевірки зокрема зазначено, що позивачем порушено п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: занижено податок на прибуток в сумі 1 000 000,00 грн., пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 800 000,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки СДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.01.2013 року №0001710801/284, яким ПАТ «Галичина» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 000 000,00 грн. (за основним платежем - 800000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 200000,00 грн.) та №0001700801/286, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1250000,00 грн. (за основним платежем - 1000000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 250000,00 грн.).

Крім того, СДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Галичина» з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за лютий 2010 року та податку на прибуток за період І кварталу 2010 року при здійсненні розрахунків з ТОВ «Маджестік», за результатами якої складено акт від 16.10.2012 року №861/31-00/25553579.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безпідставно включено до складу валових витрат вартість придбаних товарно - матеріальних цінностей по взаєморозрахунках з ТОВ «Маджестік» на загальну суму 425 000 грн., пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», занижено податок на додану вартість за лютий 2010 року на суму 340000 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки СДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.11.2012 року №0001500801/12539, яким ПАТ «Галичина» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 226142,50 грн. (за основним платежем - 180914,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 45228,50 грн.), №0001490801/12538, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 198857,50 грн. (за основним платежем - 159086,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 39771,50 грн.), №0001510801/12541, яким ПАТ «Галичина» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 531250,00 грн. (за основним платежем - 425000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 106250,00 грн.).

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Галичина» в частині визнання протиправними дій щодо закінчення перевірки 26.12.2012 року та скасування податкових повідомлень-рішень про донарахування сум податку на додану вартість та податку на прибуток, виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суду не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно п. 79.1 ст. 79 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Пунктом 79.2 ст. 79 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Згідно п. 61.1, п. 61.2 ст. 61 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль у частині здійснення заходів, що вживаються митними органами з метою перевірки правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, є складовою частиною митного контролю. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Підпунктом 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Частиною 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В адміністративному суді можуть бути оскаржені лише ті рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень (тобто правові акти), що призводять до виникнення юридичних наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків у певних осіб.

При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто, в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо відповідні дії не повинні вчинюватися таким суб'єктом стосовно цієї особи, виходячи з наданої йому компетенції.

Бездіяльність суб'єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні, але не вчиняються суб'єктом владних повноважень на реалізацію наданої йому компетенції.

При цьому оспорювані правові акти (рішення, дії або бездіяльність) повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь - якого обов'язку.

Отже, в порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися спори щодо будь - яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень без обмежень, але відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови, що такі рішення, дії (бездіяльність) є юридично значимими для позивача, тобто порушують права та інтереси останнього шляхом обмежень у реалізації його прав чи покладення на нього необґрунтованих обов'язків.

В той же час, судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи не було встановлено в чому саме полягає порушення прав та охоронюваних законом інтересів ПАТ «Галичина» зазначеними діями відповідача.

Пунктом 44.3 ст. 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до вимог п. 44.5 ст. 44 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленим цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

Згідно п. 44.6 ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, СДПІ було надіслано ПАТ «Галичина» лист від 28.11.2012 року № 13950/31-00/4173 про надання інформації та її документального підтвердження щодо проведення взаєморозрахунків з ТОВ «Маджестік».

В свою чергу, позивачем направлено СДПІ листи від 12.12.2012 року № 12/12-01, № 12/12-02, в яких зазначено про втрату первинних документів фінансово-господарської діяльності ПАТ «Галичина» та про відновлення втраченої документації.

Однак, судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи не було з'ясовано за яких обставин були втрачені документи, не витребувано відповідні докази, якими б підтверджувалась втрата документів (протокол вилучення, копії постанови, довідки з міліції про втрату документів, тощо).

Відповідно до вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В той же час, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судам, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:

- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Для з'ясування зазначених обставин судам необхідно перевірити доводи податкового органу, викладені в акті перевірки та інші докази.

Частиною 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень про донарахування сум податку на прибуток, податку на додану вартість, став висновок податкового органу, щодо безпідставного віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ТОВ «Маджестік», оскільки правочини, укладені позивачем з контрагентом, укладено без мети настання реальних наслідків.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «Галичина» виходив з того, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Маджестік» є реальними та підтверджено первинними документами.

Проте, судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи не досліджувалось питання реальності господарських операцій з урахуванням відповідних первинних бухгалтерських документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, тощо.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження самих договорів укладених між ПАТ «Галичина» та ТОВ «Маджестік» та всіх первинних документів, пов'язаних з їх виконанням, обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, а також встановлення наявності зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що СДПІ зверталася до суду першої інстанції із клопотанням щодо витребування у ПАТ «Галичина» оригіналів товарно-транспортних накладних, оскільки, позивачем на підтвердження господарських операцій з ТОВ «Маджестік» було надано суду неналежної якості копії товарно-транспортних накладних, що не дають можливості проаналізувати зазначені докази по суті.

Проте, судами попередніх інстанцій не було взято до уваги вищевказане клопотання та не надано належної правової оцінки, щодо обґрунтованості даного клопотання.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи, порушили та невірно застосували норми матеріального права, та, як наслідок, прийняли незаконні рішення.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2014 року в частині задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Галичина» - скасувати.

В цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов