Ухвала суду № 41129611, 21.10.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/1524/14 Справа № 175/3319/14-к Головуючий у 1 й інстанції - Бровченко В. В. Доповідач - Руських К.Г.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2014 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Руських К.Г.,

суддів - Дігтярь Н.В., Сенченко І.М.,

при секретарі - Грищенко І.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровськ кримінальне провадження №12014040000000403 за апеляційною скаргою прокурора Нескородяного А.М. на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2014 року щодо обвинуваченого:

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця с. Труди Сарненського району Ровенської області,

зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1

відносно якого ухвалено обвинувальний вирок за ч.2 ст.286 КК України,

за участю прокурора - Нескородяного А.М.

обвинуваченого -.ОСОБА_2,

захисника - ОСОБА_3,

Прокурором Нескородяним А.М. принесена апеляційна скарга, в якій він просить вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2014 року скасувати та ухвалити свій, яким ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України призначити покарання до 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та відповідно до п. п. 2,3,4 ст. 76 КК України покласти на нього відповідні обов'язки, в іншій частині вирок суду залишити без змін.

Згідно вироку суду обвинуваченого ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до 4 років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі ст.75 КК України від призначеного покарання обвинуваченого звільнено за умови, що він на протязі 2 років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені п. п. 2,3,4 ч. 1 ст. 76 КК України.

В обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги прокурор, зазначає, що не оскаржуючи доведеність вини у скоєному злочині та його правову кваліфікацію, вважає, що при ухваленні вироку судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, оскільки суд в порушення норм кримінального закону України звільнив засудженого з іспитовим строком як від основного так і від додаткового покарання.

Вироком суду встановлено, що 05 липня 2014 року приблизно о 15 годині ОСОБА_2 керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ-2101» державний номерний НОМЕР_1, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного належить ОСОБА_4, рухався у світлий час доби по автодорозі С-0940402 від Т-0417 зі сторони с. Миколаївка-1 у напрямку с. Сурське Дніпропетровського району Дніпропетровської області. Під час руху по вказаній автодорозі ОСОБА_2 не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її зміни, на закругленні дороги не обрав безпечну швидкість руху автомобіля, не врахував ширину проїжджої частини дороги, рельєф місцевості та навантаженість автомобіля, внаслідок чого в районі електроопори виїхав за межі проїжджої частини в право по ходу свого руху та допустив наїзд на нерухомий об'єкт - дерево.

В наслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля «ВАЗ-2101» ОСОБА_5 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя у момент заподіяння, що у своїй сукупності призвели до його смерті; потерпілий ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкоджень, небезпечні для життя у момент заподіяння.

Причиною скоєння дорожньо-транспортної пригоди послужили дії ОСОБА_2, який грубо порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 б), 12.1 Правил дорожнього руху України, які установлюють:

- п.1.3 - «Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими»;

- п.1.5 - «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

- п.2.3 - «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

- п. 12.1 - ««Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним».

Невиконання обвинуваченим ОСОБА_2 вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху України знаходиться у прямому причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди і заподіянням смерті ОСОБА_5 і тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_6

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги про скасування вироку у частині призначення додаткового покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність та ухвалити свій вирок, яким призначити покарання обвинуваченому ОСОБА_2 за ч.2 ст.286 КК України у вигляді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки та покласти на ОСОБА_2 обов'язки, передбачені п.п.2,3,4 ч.1 ст.76 КК України, пояснення обвинуваченого ОСОБА_2 та в його інтересах захисника ОСОБА_3, які не заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія судів вважає її не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Встановлені судом фактичні обставини скоєного злочину, винуватість обвинуваченого в його скоєнні та кваліфікація дій в апеляції не оскаржується, а тому відповідно до вимог ст. 404 КПК України, апеляційним судом не перевіряються.

На думку колегії, суд виконав вимоги закону, щодо призначеного обвинуваченому виду та розміру основного та додаткового покарання, яке є достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.

Згідно вимог ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові №7 від 24 жовтня 2003 року з послідуючими змінами «Про практику призначення судами кримінального покарання» звертає увагу на те, що судам необхідно мати на увазі, що частиною 1 ст. 75 КК України передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, тобто лише щодо основного покарання. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається.

З вищезазначеного вбачається, що дана норма закону є імперативною, а отже перелік видів основних покарань відносно яких застосовується ст. 75 КК України є чітко визначеним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно ст.77 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання, в тому числі у виді позбавлення права займатись певною діяльністю.

Як видно з мотивувальної частини вироку, суд призначив обвинуваченому ОСОБА_2 основне покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

Обговорюючи у вироку питання про застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та виходячи із наслідків дорожньо-транспортної пригоди, суд вважав необхідним призначити таке додаткове покарання.

З резолютивної частини вироку суду вбачається, що обвинуваченого ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з встановленням іспитового строку та покладено на обвинуваченого відповідні обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Таким чином, оскільки кримінальним законом не передбачено звільнення від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права займатись певною діяльністю, на думку колегії суддів суд, мотивуючи у вироку застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами та вказавши в резолютивній частині про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 2 роки, суд вірно застосував закон про кримінальну відповідальність, у зв'язку з чим доводи прокурора про скасування вироку у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність не є обгрунтованими.

Керуючись ст. ст.404, 405,407 КК України колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу прокурора прокуратури Дніпропетровської області Нескородяного А.М. , залишити без задоволення, а вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2014 року відносно ОСОБА_2 без змін.

Ухвала суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді