Постанова № 41121658, 24.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 жовтня 2014 року 09:00 № 826/12702/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Анатек Груп»до Державної податкової інспекції Дарницького району ГУ Міндоходів м. Києвапро визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.07.2014 р. № 0003562203, від 16.07.2014 р. № 0003572203,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Анатек Груп» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції Дарницького району ГУ Міндоходів м. Києва, в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 16 липня 2014 року № 0003562203.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 16 липня 2014 року № 0003572203.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією Дарницького району ГУ Міндоходів м. Києва на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 19.06.2014 р. № 4879/26-51-22-03/37116479 прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.07.2014 р. № 0003572203, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 117 656,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 16.07.2014 р. № 0003562203, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 109 478,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що чинне законодавство не вимагає від платника податків надавати в підтвердження законності формування податкового кредиту додаткових документів, крім тих, що були в наявності у податкового органу під час проведення перевірки, у зв'язку із цим висновки податкового органу є незаконними. Під час проведення перевірки позивачем було надано належним чином оформлені податкові накладні. Крім того, до компетенції відповідача не належить визнання правочинів нікчемними.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Заяви про розгляд справи без його участі або клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Згідно поданих письмових заперечень проти позову заперечує з огляду на те, що позивачем було порушено приписи податкового законодавства, в результаті чого занижено податок на прибуток та податок на додану вартість за перевіряємий період.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну невиїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Анатек Груп» щодо підтвердження відомостей по взаємовідносинам з платником податків ТОВ «ВКФ «Мілана» за період з 01.09.2011 р. по 31.01.2012 р.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Анатек Груп»:

1. пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.138.1.1. п. 138.1, пп. 138.2, пп. 138.8.1 п. 138.8, ст. 138 , пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.09.2011 р. по 31.01.2012 р., встановлено його заниження в сумі - 107483,97 грн., в тому числі по періодам:

- 3 квартал 2011 року в сумі - 13 980,48 грн.;

- 4 квартал 2011 року в сумі - 85 528,11 грн.;

- 1 квартал 2012 року в сумі - 7 975,38 грн.

2. пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 , п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено, що підприємством занижено податок на додану вартість за період з 01.09.2011 р. по 31.01.2012 р. на суму 94124,81 грн., в тому числі по періодах за:

- вересень 2011 року - 12 156,94 грн.;

- жовтень 2011 року - 16 852,58 грн.;

- листопад 2011 року - 27 302,18 грн.;

- грудень 2011 року - 30 217,51 грн.;

- січень 2012 року - 7 595,60 грн.

За результатами перевірки складено акт від 19.06.2014 р. № 4879/26-51-22-03/37116479 та винесено:

- податкове повідомлення-рішення від 16.07.2014 р. № 0003572203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість по вітчизняних товарах на загальну суму117 656,00 грн., в тому числі: за основним платежем в розмірі 94 125,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 23 531,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 16.07.2014 р. № 0003562203, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 109 478,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 107 484,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1 994,00 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просить скасувати оскаржувані рішення.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Так, відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

У свою чергу, згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу ж п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Аналогічні висновки з питань визначення правомірності формування валових витрат, можна зробити також з положень п. 5.1., 5.2.1., 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до яких правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування валових витрат виникають лише у разі реального вчинення операцій.

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також обов'язковою передумовою для формування валових витрат з наведених норм, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7. ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат до складу валових витрат.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Вищенаведені норми узгоджуються з положенням Податкового кодексу України, в редакції чинній на день розгляду справи в суді, відтак, відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 185 Податкового кодексу України визначено перелік операцій, що є об'єктами оподаткування ПДВ. Зазначені операції поділяються на п'ять груп, визначених в статті.

Суд звертає увагу, що об'єктом оподаткування податком (тим, з чим згідно ст. 22 Податкового кодексу України законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку) є саме операції, а не товари, роботи чи послуги. При цьому, перелік операцій, що є об'єктами оподаткування податком не є вичерпним, а операція вважається об'єктом оподаткування у випадку, якщо вона навіть і не вказана як така в тексті кодексу, однак відповідає тим обов'язковим ознакам, що містяться в ньому.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість.

Так, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Тобто, необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції: наявність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень як своїх так і контрагента, які б свідчили про наявність товарного характеру операцій.

Тільки за умови достовірного встановлення обставин щодо реальності придбання товарів (робіт, послуг), фактичного та обґрунтованого понесення позивачем витрат з їх придбання, наявності правових та фактичних підстав для віднесення сум до складу податкового кредиту, можна визнати формування податкового кредиту правомірним.

Відповідно до пп. 2.4 п. 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Анатек Груп» зареєстровано Дарницькою районною у м. Києві державною адміністрацією. Товариство перебуває на обліку у ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві. Основним видом діяльності є оптова торгівля папером, картоном, книгами, журналами та канцелярським приладдям.

Як вбачається з акту перевірки, предметом останньої стали господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «ВКФ «Мілана».

На підтвердження господарських взаємовідносин позивачем надано наступні первинні та бухгалтерські документи.

Так, на підтвердження руху активів позивачем надано рахунки-фактури: № МЛ-02-09 від 02.09.2011 р., № 03-10 від 03.10.2011 р., № 04-10 від 04.10.2011 р., № 3-11 від 03.11.2011 р., № 5-10 від 05.10.2011 р., № 60 від 04.10.2011 р., № 74 від 05.10.2011 р., № МЛ-43 від 02.09.2011 р., № 38 від 03.10.2011 р.

На підтвердження видаткових операцій позивачем надано видаткові накладні: № МЛ-38 від 01.09.2011 р., № 16 від 01.12.2011 р., № 81 від 03.11.2011 р., № 59 від 02.11.2011 р., № 15 від 01.11.2011 р., № 43 від 05.12.2011 р., № 53 від 06.12.2011 р., № 60 від 07.12.2011 р., № 95 від 20.01.2012 р., № 99 від 23.01.2012 р.

Податкові зобов'язання відображено в податкових накладних: від 01.09.2011 р. № 38, від 02.09.2011 р. № 43, від 03.10.2011 р. №38, від 04.10.2011 р. № 60, від 05.10.2011 р. № 74, від 01.11.2011 р., від 02.11.2011 р. № 59, від 03.11.2011 р. № 81, від 01.12.2011 р. № 16, від 05.12.2011 р. № 43, від 06.12.2011 р. № 53, від 20.01.2012 р. № 95, від 23.01.2012 р. № 99.

Як вбачається з пояснень відповідача та висновків акту перевірки, на підставі якого були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оцінюючі господарські відносини позивача та його контрагента, відповідачем були враховані відомості, викладені в акті перевірки Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 24.07.2013 р. № 30/22-2/30523272 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВКФ «Мілана» щодо підтвердження господарських взаємовідносин з ТОВ «Фруком», ТОВ «Імортель Груп», ТОВ «Еко Сервіс», ТОВ «Скомп», ТОВ «Преміум Компані», ТОВ «Саміро Холдинг», ТОВ «Рекламна агенція Принцепс», ТОВ «Нашира», ТОВ «Детемо», ТОВ «Автобудсевіс-7», ТОВ «Новий градъ» за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2013 р., в якому встановлено, що зустрічну звірку не можливо провести, оскільки ТОВ «ФКФ «Мілана» не знаходиться за юридичною адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Київській шлях, буд. 14-А, кв. 30 та фактичною адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, буд. 84.

Крім того, відповідачем було враховано показання директора та головного бухгалтера ОСОБА_1, допитаного в якості свідка, який, згідно листа ОУ ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, показав, що господарської діяльності не вів та не підписував первинні бухгалтерські документи та складені податкові накладні. З огляду на викладене відповідач дійшов висновку, що первинні бухгалтерські документи та податкові накладні не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність формування податкового кредиту та валових витрат.

Викликаний до суду для допиту у якості свідка ОСОБА_1 у призначене на 16.10.2014 р. судове засідання не з'явився.

Проте з вказаними висновками суд не може погодитися з огляду на нижченаведене.

Відповідно до п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

В силу приписів статті 16 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1999 № 2657-ХП податковою інформацією є сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Згідно з приписами статті 74 Податкового кодексу України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

Так, в силу приписів пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України, податкова інформація є підставою для прийняття посадовими особами органів державної податкової служби відповідних висновків під час проведення перевірок.

Оформлення результатів перевірок здійснюється шляхом складання акта перевірки, який є носієм доказової інформації та повинен містити висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання законодавства.

У свою чергу, метою проведення зустрічної звірки платника податків є виключно отримання податкової інформації, тобто, зібрання відомостей, які розкривають процес поточної господарської діяльності платника податків, дані про його контрагентів, кількісні, якісні та інші характеристики отриманих та наданих товарів (робіт, послуг).

Враховуючи, що зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ, який складається після проведення зустрічної звірки (довідка) та у разі неможливості її проведення (акт) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі, і про реальність, повноту, достовірність господарських операцій такої особи.

Крім того, суд зазначає, що пунктом 4.4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених Наказом Державної податкової адміністрації України від 22 квітня 2011 року №236, передбачено, що у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) та вживає відповідних заходів, передбачених актами Державної податкової служби України.

При подальшому залученні суб'єкта господарювання (посадових осіб суб'єкта господарювання) до проведення зустрічної звірки відповідальний підрозділ органу Державної податкової служби забезпечує проведення такої звірки.

Таким чином в акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчується факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснюються між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

З аналізу вищевикладених норм права та обставин справи вбачається, що висновки суб'єкта владних повноважень, викладені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента, а також про нікчемність правочинів, здійснених між позивачем та його контрагентом зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не відповідають визначеному змісту акта про неможливість проведення зустрічної звірки.

Крім того, суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «ВКФ «Мілана» господарських договорів на підставі ст. 228 та ч. 2 ст. 215 ЦК України.

При цьому суд виходить з того, що відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, відповідачем не наведено.

Ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем в акті перевірки не доведено, в чому полягає неспрямованість укладених позивачем з його контрагентом правочинів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

До того ж, відповідач, стверджуючи про нікчемність правочинів, посилається на те, що сторони не мали на меті досягнення правових наслідків, що обумовлювались ним.

Однак, відповідно до частини першої статті 234 ЦК України такий правочин є фіктивним, а згідно із частиною другою цієї статті фіктивний правочин визнається судом недійсним. Тобто фіктивний правочин є оспорюваним у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України.

Приписом частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Зазначені висновки викладені в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11. 2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що перелік обов'язків платника податків, наведений у ст. 17 ПК України, є вичерпним та не передбачає обов'язку платника податку перевіряти наявність у штаті контрагента працівників певного профілю, правильність сплати контрагентом податків та зборів, встановлювати наявність або відсутність у контрагента по угоді трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності, з чого слідує, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Позивач, як добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, проаналізувавши первинну документацію позивача, суд дійшов, що вона складена у відповідності до вимог Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «ВКФ «Мілана» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем не було досліджено та враховано первинні документи позивача.

Висновки про сумнівність господарських операцій між позивачем та ТОВ «ВКФ «Мілана» податковим органом були зроблені не у зв'язку з непідтвердженням товарності цих операцій, відсутністю чи неправильним складанням первинних документів або неналежним їх відображенням у бухгалтерському чи податковому обліку, а лише на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки від 24.07.2013 р. № 30/22-2/30523272.

Викладене свідчить, що позивач придбані у ТОВ «ВКФ «Мілана» товари, використав у подальших оподатковуваних операціях в межах своєї основної господарської діяльності.

Судом встановлено, що податковий кредит був сформований позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «ВКФ «Мілана», що не заперечується податковим органом, сторони під час підписання податкових накладних мали статус платників податку на додану вартість.

Отже, враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд не знаходить порушень чинного законодавства щодо оформлення первинних документів у фінансово - господарських взаємовідносинах між позивачем та ТОВ «ВКФ «Мілана», а тому вважає, що формування ТОВ «Анатек Груп» податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат є правомірним, а дії Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві щодо нарахування позивачу сум з податку на додану вартість, податку на прибуток - протиправними.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України визначено, у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу сплачує штрафні санкції.

Оскільки, суд визнав неправомірним нарахування позивачу сум з податку на додану вартість та валових витрат, то нарахування штрафних санкцій є також неправомірним.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 16.07.2014 р. № 0003562203, від 16.07.2014 р. № 0003572203 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Анатек Груп» є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Анатек Груп» задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 16 липня 2014 року № 0003562203.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 16 липня 2014 року № 0003572203.

4. Судові витрати в сумі 454,27 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Анатек Груп» за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук