Постанова № 41119413, 21.10.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2014 р. Справа № 914/2130/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Данко Л.С.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Львівській області, м.Львів №01Н-2495/18-05 від 27.08.2014р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 12.08.2014р.

у справі № 914/2130/14

за позовом заступника прокурора міста Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради в особі Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", м.Львів

до відповідача: Служби автомобільних доріг у Львівській області, м.Львів

про стягнення 127 752,41грн.

за участі представників:

від прокуратури: Куцик В.-прокурор;

від позивача: Бекерська О.І.-представник;

від відповідача: Лущак О.Є.-представник

Представникам сторін та прокурору роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст. 811 ГПК України, учасниками судового процесу не заявлено.

Рішенням господарського суду Львівської області від 12.08.2014р. у справі №914/2130/14 (суддя Ділай У.І.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з Служби автомобільних доріг у Львівській області на користь Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" 62 306,99грн. основного боргу, 4 512,34 грн. пені, 992,27 грн. 3 % річних та 4 940,69 грн. інфляційних, всього - 72 752,29 грн. В частині стягнення 0,12 грн. пені в задоволенні позову відмовлено. В частині стягнення 55 000,00 грн. основного боргу провадження у справі припинено.

Службою автомобільних доріг у Львівській області подано апеляційну скаргу №01Н-7495/18-05 від 27.08.2014р., в якій просить рішення суду скасувати в частині стягнення з відповідача 4 512,34грн. пені, 992,27 грн. 3% річних та 4 940,69грн. інфляційних, посилаючись на те, що рішення суду в цій частині прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник посилається на те, що в додатку до позовної заяви позивачем проведено розрахунок пені за період з 16.11.2013р. по 31.05.2014р. Водночас, як вбачається із змісту ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання припиняється через шість місяців від дня коли воно повинно було бути виконаним. З огляду на викладене, скаржник вважає, що позивачем слід було провести розрахунок заборгованості за повних шість місяців в моменту виявлення заборгованості, а саме за період з 16.11.2013р. по 15.05.2014р. Внаслідок проведення позивачем розрахунку пені за період з 16.11.2013р. по 31.05.2014р. судом помилково стягнуто з відповідача 977,02грн. суми безпідставно нарахованої пені.

Окрім того, скаржник зазначає, що положеннями ч.1 ст.233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Також скаржник вважає, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про продовження строку та відкладення розгляду справи на 15 днів та прийнято рішення за наявними матеріалами справи.

Наводить скаржник і інші підстави для скасування рішення суду в цій частині.

ЛМКП "Львівтеплоенерго" у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду рішення суду просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 20.10.2014р. у зв»язку із відпусткою судді Гриців В.М. у склад колегії суддів для розгляду справи №914/2130/14 Господарського суду Львівської області введено замість судді Гриців В.М.- суддю Данко Л.С.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін та прокурора в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи 01.01.2003 р. між Службою автомобільних доріг у Львівській області та ЛМКП «Львівтеплоенерго» укладено Договір № 2111/Р про постачання теплової енергії в гарячій воді, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач у свою чергу зобов'язався отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором (а.с.10-13).

Пунктом 10.1 договору передбачено, що договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.10.2003 р.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо не менше ніж за шістдесят календарних днів до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 10.4 договору).

Як вбачається із матеріалів справи дію договору № 2111/Р від 01.01.2003р. було пролонговано.

Наявними в матеріалах справи доказами, а саме Актом про включення системи теплоспоживання від 06.11.2013 р., підтверджується, що на виконання договірних зобов'язань позивачем у 2013-2014 р. надавались відповідачу послуги опалення приміщення 1-3 поверхів адміністративного корпусу на вул. Володимира Великого, 54 у м. Львові. Акт скріплено відтисками печаток та підписами повноважних представників сторін.

У п. 6.3. Договору сторони погодили, що вартість фактично спожитої теплової енергії відповідач сплачує до 15-го числа місяця, наступного за звітним.

Проте, як зазначається у позовній заяві, відповідач своїх договірних зобов'язань щодо оплати теплової енергії належно не виконав і станом на 01.05.2014р. у Служби автомобільних доріг у Львівській області виникла заборгованість перед позивачем в сумі 117 306,99 грн.

Під час розгляду справи у господарському суді частину вищезазначеної суми боргу відповідач сплатив і станом на день прийняття судом рішення по суті спору сума боргу відповідача перед позивачем становила 62 306,99 грн.

У зв'язку із порушенням відповідачем строків оплати вартості теплової енергії позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 4 512,46 грн., інфляційні втрати на суму 4 940,69 грн. та 992,27 грн. 3 % річних.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Згідно із ст. 526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як зазначалось вище, відповідач зобов'язань за договором №2111-р від 01.01.2003р. щодо оплати отриманої теплової енергії в гарячій воді належно не виконав і станом на і станом на день подання позову сума боргу Служби автомобільних доріг у Львівській області, перед позивачем за спожиту теплову енергію становила 117 306,99 грн. Після подання позовної заяви до суду частину із вказаної суми боргу відповідачем сплачено і станом на день прийняття рішення у справі залишок заборгованості відповідача склав 62 306,99 грн.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України)

Відповідно до ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно із ч.1. ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі закону та договору.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.2.3 договору передбачено, що споживач за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію несе відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

З огляду на викладене, судова колегія зазначає, що нарахування пені здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства, термін нарахування не перевищує гранично дозволений, фактично пеню нараховано та стягнено за період з 15.02.2014р. по 31.05.2014р. (нарахована пеня за період з 16.11.2013р. по 14.02.2014р. разом із сумою основного боргу сплачена до звернення з позовом до суду), а отже, суд першої інстанції правомірно визнав такими, що підлягають до стягнення 4 512,34 грн. пені, 992,27 грн. 3 % річних та 4 940,69 грн. інфляційних.

Відповідачем не подано доказів належного виконання договірних зобов'язань щодо оплати поставленої ЛМКП «Львівтеплоенерго» теплової енергії в гарячій воді.

Відповідно до ч. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно із ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Враховуючи наведене, судова колегія зазначає, що скаржником в ході розгляду справи в суді першої інстанції не заявлялось клопотання про зменшення суми пені, не подавалась така заява і в суд апеляційної інстанції.

Згідно із ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (абз.2 ст. 34 ГПК України).

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 12.08.2014р. у справі №914/2130/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу направити у господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 29.10.2014р..

Головуючий суддя Галушко Н.А

Суддя Данко Л.С.

Суддя Орищин Г.В.