Рішення № 41116869, 23.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19692/14 23.10.14За позовом приватного підприємства "Автомагістраль"

до служби автомобільних доріг у Київській області

про стягнення 2 107 556,72 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Корзаченко В.М.(дов. від 02.06.2014)

Від відповідача: Майданік В.В.(дов. від 21.03.2014)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору про надання послуг з поточного середнього ремонту автомобільної дороги С100813(Р-02) № 45М-13 від 23.08.2013 у розмірі 2 107 556,72 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 23.09.2014 порушено провадження у справі №910/19692/14 та призначено до розгляду на 07.10.2014.

В судове засідання 07.10.2014 прибули представники позивача та відповідача і дали пояснення по справі.

Відповідач подав клопотання про витребування доказів. Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи відкладено на 23.10.2014.

Представники позивач та відповідача з'явилися в судове засідання 23.10.2014, надали пояснення по суті справи.

Представник позивача свої позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні, оскільки фінансування послуг мало відбуватися з державного бюджету, однак кошти не надійшли, а відтак на думку відповідача його вина у порушення строків оплати відсутня.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.08.2013 між Службою автомобільних доріг у Київській області (за договором - Замовник) та приватним підприємством «Автомагістраль» (за договором - Виконавець) було укладено договір № 45М-13 на послуги з поточного середнього ремонту автомобільної дороги С100813 (Р-02) - Козаровичі на ділянці км 0+000 - км 1+400, Київська область, (далі - Договір).

Відповідно до п. п. 1.1., 1.2. Договору, Виконавець зобов'язався у 2013 році надати Замовникові послуги з поточного середнього ремонту автомобільної дороги С100813 (Р-02) - Козаровичі на ділянці км 0+000 - км 1+400, Київська область, а Замовник зобов'язався прийняти та оплатити такі послуги.

Відповідно до п. 6.1.2. Договору, одним із обов'язків Замовника є приймання наданих послуг згідно з формами акту № КБ-2в та № КБ-3. При цьому п. 4.2. Договору визначає, що представник Замовника протягом трьох днів перевіряє реальність акту і підписує його в частині фактично наданих обсягів послуг.

Пункт 4.1. Договору передбачає, що розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати за надані послуги, при надходженні коштів з державного бюджету та інших джерел фінансування від головного розпорядника коштів. Замовник здійснює щомісячні та проміжні платежі за надані послуги на підставі Акту наданих послуг (ф. КБ-2в), довідки про вартість наданих підрядних послуг (ф. КБ-3), підписаних уповноваженими представниками сторін, проте станом на 27 серпня 2014 року вказані документи не підписані Замовником, надані послуги не прийняті та кошти Виконавцю за надані послуги не перераховані, заборгованість Служби автомобільних доріг у Київській області на користь ПП «Автомагістраль» за надані послуги згідно з указаним вище Договором № 45М-13 становить 1 910 115,11 грн.

Як свідчать матеріали справи, виконавцем зазначені у Договорі послуги були своєчасно надані та через зволікання відповідача з підписанням Актів наданих послуг, представником ПП «Автомагістраль» 18 квітня 2014 року на адресу Замовника було надіслано відповідну письмову вимогу і Акти приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2014 року(ф. КБ-2в) та Довідку про вартість виконаних будівельних робіт (ф. КБ-3), які були підписані Виконавцем 18 квітня 2014 року на загальну суму 1 910 115.11 грн.

Однак зі сторони Замовника зобов'язання за договором (п. п. 1.1., 6.1.2.) не були виконані, підписані Акти та Довідки на адресу Виконавця повернуті не були, хоча п. 6.2.4. Договору передбачає право Замовника повернути документи, зазначені у п. 4.2. Договору без здійснення оплати у разі неналежного їх оформлення (відсутність печатки, підписів, тощо).

Неповернення відповідачем документів позивачеві без підписання свідчить про їх належне оформлення і відповідність діючим вимогам та відсутність будь-яких реальних підстав для їх не підписання з боку Замовника. Також Замовником не було заявлено про наявність відступів від умов Договору чи недоліків у наданих послугах.

Адже відповідно до вимог ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт підписаний однією стороною може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Отже, відповідно до норм чинного законодавства Виконавець не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання Замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

Таким чином, відповідач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі приймати та оплачувати виконані роботи, мав їх своєчасно прийняти у травні 2014 року (зважаючи на дату отримання письмової вимоги 05 травня 2014 року), проте станом на день розгляду справи Служба автомобільних доріг у Київській області, не прийняла надані ПП «Автомагістраль» послуги за вказаним вище Договором на суму 1 910 115 (один мільйон дев'ятсот десять тисяч сто п'ятнадцять) гривень 11 копійок з ПДВ та не здійснює їх оплату.

Згідно п. 6. оглядового листа Вищого господарського суду України від 18.02.2013 за № 01-06/374/2013, відмова замовника від підписання акта виконаних робіт за договором підряду за відсутності своєчасно наданих зауважень до виконаних робіт не звільняє замовника від обов'язку щодо їх оплати.

За таких обставин, своєчасне та неналежне виконання відповідачем умов Договору підтверджується самим Договором № 45М-13 від 23 серпня 2013 року. Актом приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2014 року (ф. КБ-2в) та Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за квітень 2014 року (ф. КБ-3), матеріалами листування ПП «Автомагістраль з відповідачем. Негайних зауважень до строків чи якості виконаних робіт з конкретними розрахунками на адресу ПП «Автомагістраль» не надходило. Таким чином, обов'язок оплатити надані послуги у відповідача виник у силу факту укладення Договору (саме така правова позиція викладена у постанові ВГСУ від 28.09.2010 у справі № 18/269/08).

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на неправильне оформлення позивачем Актів приймання виконаних будівельних робіт (ф. КБ-2в) та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт (ф. КБ-3), а також на відсутність бюджетного фінансування наданих позивачем послуг.

Проте суд зазначає, що відсутність бюджетного призначення на фінансування послуг за договором не може бути підставою для звільнення замовника від обов'язку оплати наданих послуг, оскільки в разі відсутності коштів для оплати замовник був вправі та мав фактичну можливість призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати послуг, а не приймати їх результати.

Згідно з частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (постанова Вищого господарського суду України від 23.08.2012 № 15/5027/715/2011).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005.».

Відповідно до ч. 6 ст. 78 Бюджетного кодексу України виконання місцевих бюджетів за видатками здійснюється за процедурою, визначеною статтями 46- 51 цього кодексу.

Частиною 1 ст. 46 Бюджетного кодексу України передбачено, що стадіями виконання бюджету за видатками визнаються:

- встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;

- затвердження кошторисів, паспортів бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), а також порядків використання бюджетних коштів;

- взяття бюджетних зобов'язань;

- отримання товарів, робіт та послуг;

- здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов'язань;

- використання товарів, робіт та послуг для виконання заходів бюджетних програм;

- повернення кредитів до бюджету.

Таким чином, законодавство України не прив'язує виконання місцевого бюджету (здійснення платежів) до фактичного надходження коштів розпоряднику. Така стадія виконання бюджету відсутня.

Крім того, відповідно до п. 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, установи мають право брати бюджетні зобов'язання щодо видатків бюджету або надання кредитів з бюджету відповідно до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану надання кредитів із загального фонду бюджету та плану спеціального фонду виходячи з потреби у забезпеченні здійснення пріоритетних заходів та з урахуванням платежів, необхідних для погашення зобов'язань минулих періодів, узятих на облік органами Казначейства, якщо інше не передбачено законодавством; обсяг бюджетних зобов'язань, узятих установою протягом бюджетного періоду, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов'язаннями минулих періодів та недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов'язаннями у поточному році. У разі скорочення бюджетних асигнувань розпорядники повинні вживати заходів до ліквідації або скорочення обсягу бюджетних зобов'язань, які перевищують уточнені плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, плани використання бюджетних коштів, помісячні плани використання бюджетних коштів.

Обов'язок відповідача сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

За ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у Відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування та відсутності коштів на рахунку не звільняє його від виконання зобов'язань щодо оплати наданих послуг.

Також суд зазначає, що твердження відповідача про неправильність оформлення позивачем Актів приймання виконаних будівельних робіт (ф. КБ-2в) та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт (ф. КБ-3) не спростовує факту надання послуг, більш того відповідач міг зробити зауваження щодо цього позивачу після надходження до нього даних документів, однак цього не зробив.

Суд зазначає, що внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Оскільки відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором щодо оплати обумовлених договором послуг, то позовні вимоги про стягнення з нього боргу в розмірі 1910115,11 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 16 484,56 грн. та інфляційні втрати в сумі 63 033,80 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, 3% річних становлять 16 484,56 грн., інфляційні збитки складають 63 033,80 грн. В цій частині суд задовольняє позовні вимоги.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Пунктом 7.4 Договору за несвоєчасне виконання його умов передбачено пеню, яка нараховується на суму фактичного боргу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті за надані послуги відповідач виконав несвоєчасно, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 7.4 Договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 117 923,25 грн.

Суд враховує, що стягнення пені у зазначеному розмірі призведе до погіршення й так важкого фінансово-економічного стану відповідача, і як наслідок до зростання заборгованості по виплаті заробітної плати працівникам, зростанню заборгованості по сплаті обов'язкових платежів до бюджету, тощо, в зв'язку з чим суд зменшує розмір пені до 1% від заявленого до стягнення розміру, а саме в сумі 1179,23 грн.

Господарський суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, який порушив зобов'язання, об'єктивно оцінив всі надані сторонами докази неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, причини неналежного виконання зобов'язання, фінансово-економічний стан підприємства, враховуючи той факт, що відповідач фінансується з державного бюджету України, прийшов до висновку про обґрунтованість зменшення розміру пені у зв'язку з наступним:

Оскільки, всі сторони є суб'єктами господарювання, при вирішенні питання про стягнення пені, суд керувався положеннями Господарського кодексу України.

Матеріалами справи доведено, що відповідач неналежним чином виконав умови договору.

Позивачем правомірно заявлена вимога про стягнення пені за неналежне виконання умов договору.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України та п. 3 статті 83 чинного Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, що приймає рішення, має право у певних випадках (якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора) зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання; це ж питання врегульовано і в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань".

Враховуючи ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання зобов'язання, об'єктивно оцінив всі надані сторонами докази неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, враховуючи той факт, що відповідач фінансується з державного бюджету України, господарський суд вважає за можливе зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, який порушив зобов'язання по договору, до 1179,23 грн. В решті частини стягнення пені суд відмовляє з підстав вищезазначених.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов приватного підприємства "Автомагістраль" задовольнити частково.

2. Стягнути зі служби автомобільних доріг у Київській області (03680, м. київ, Солом'янський район, вул. Народного Ополчення, буд. 11-А, код ЄДРПОУ 26345736) на користь приватного підприємства "Автомагістраль" (07351, Київська обл., Вишгородський район, с. Синяк, вул. Леніна, буд. 68, код ЄДРПОУ 31481658) основний борг в сумі 1 910 115(один мільйон дев'ятсот десять тисяч сто п'ятнадцять) грн. 11 коп., пеню в сумі 1179(одна тисяча сто сімдесят дев'ять) грн. 23 коп., 3% річних в сумі 16 484(шістнадцять тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн. 56 коп., інфляційні збитки в сумі 63 033(шістдесят три тисячі тридцять три) грн. 80 коп. та судовий збір в розмірі 42 151(сорок дві тисячі сто п'ятдесят одна) грн. 14 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 28.10.2014