Рішення № 41113491, 22.10.2014, Городнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 732/67/14

Провадження № 2/732/62/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2014 р. м. Городня

Городнянський районний суд Чернігівської області у складі: головуючої судді - Карпинської Н.М., секретарі - Харитоновій Т.М., за участі представників позивача-відповідача ПАТ «Кредобанк»: Кузнєцова І.В., Волковінської Ю.А., Палюх А.В., позивача-відповідача: ОСОБА_4, її представника - ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городня первісний позов Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічний позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання кредитного договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

представник ПАТ «Кредобанк» звернувся в інтересах банку з позовом до суду і, внаслідок порушення ОСОБА_4 своїх зобов'язань за укладеним 22.05.2013 року сторонами кредитним договором № 0725.09.00.2055, просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 263222 грн 29 копійок, що включає: суму кредиту в розмірі 249750 гривень 75 копійок, прострочені відсотки в сумі 12268 гривень 27 копійок, пеню по простроченій заборгованості в сумі 1203 гривні 27 копійок.

Позов мотивований тим, що між сторонами 22.05.2013 року був укладений кредитний договір № 0725.09.00.2055, згідно якого банк на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання видав відповідачу кредит на суму 249750 гривень 75 копійок. Відповідач ОСОБА_4, прийнявши зобов'язання повернути Банку кредит у повному обсязі в порядку і терміни, узгоджені сторонами, свої зобов'язання не виконує внаслідок чого ПАТ «Кредобанк» у судовому порядку реалізує своє право на дострокове повернення кредиту, процентів, комісії і вимагає стягнення з відповідача пені. Представник ПАТ «Кредобанк» у поданому до суду позові посилається на те, що зобов'язання має виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

У судовому засіданні представники ПАТ «Кредобанк» позовні вимоги підтримали і просили їх задовольнити, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_4 істотно порушила умови зобов'язання. Вказували, що розрахунок заборгованості ґрунтується на матеріалах, що містяться у кредитній справі і кредитор вправі вимагати від боржника виконання обов'язку повернути кредит, сплатити відсотки і пеню.

Відповідач ОСОБА_4 позов ПАТ «Кредобанк» не визнала, вказує, що з власної волі грошей в банку не брала. Наголошує, що підписала кредитний договір, побоюючись за життя своїх неповнолітніх дітей.

Реалізуючи своє право, передбачене ст. 123 ЦПК України відповідач ОСОБА_4 пред'явила зустрічний позов до ПАТ «Кредобанк» про визнання у відповідності до статтей 225, 331 ЦК України кредитного договору № 0725.09.00.2055 від 22.05.2013 року недійсним.

Зустрічний позов вмотивований тим, що договір № 0725.09.00.2055 від 22 травня 2013 року був укладений під впливом насильства, яке проявлялось у застосуванні до ОСОБА_4 психологічного тиску та погроз щодо розправи над її дітьми у випадку не підписання нею договору. Окрім того, на момент підписання 22 травня 2013 року договору № 0725.09.00.2055 ОСОБА_4 вказує, що знаходилась в стані післяродової депресії, проходила лікування у психіатричному закладі, приймала сильнодіючі ліки в результаті чого не усвідомлювала значення своїх дій.

У судовому засіданні ОСОБА_4 та її представник зустрічний позов підтримали і просили його задовольнити, а в первісному позові ПАТ «Кредобанк» відмовити з підстав недійсності договору. Крім того, позивач-відповідач ОСОБА_4 у своїх поясненнях суду пояснила, що вимушена була поїхати з кількома чоловіками в м. Київ, де під впливом психічного примусу підписала кредитний договір. Вказує, що з цими чоловіками її познайомила громадянка на прізвище П'ятикоп, у якої ОСОБА_4 раніше брала кредитні кошти. Підкреслює, що у неї склалось враження, що регіональний менеджер ПАТ «Кредобанк» на ім'я ОСОБА_11, який оформляв Договір, був добре знайомий з чоловіками, які привезли її до банку. Крім того, розповідає, що ніколи не працювала в Приватному підприємстві «Альмар», не має спеціальної освіти і маркетингом не займалась. На підтвердження наведених обставин надала для огляду в судовому засіданні свою трудову книжку (а.с.144-150). Фінансово забезпечити виконання умов Кредитного Договору не має можливості і ніколи не отримувала заробітну плату вказану у довідці про доходи за № 28/01 від 19.04.2013 року (а.с.63). Вказує на те, що після ознайомлення з умовами пред'явленого до неї банком позову, звернулась до Чернігівського РВ УМВС України в Чернігівській області і повідомила про факт вчинення в банку відносно неї шахрайських дій. Визначена попередня кваліфікація кримінального правопорушення: ч.1 ст. 190 КК України, відомості про кримінальне правопорушення, передбачені ч.5 ст. 214 КПК України, відповідно до вимог ч.ч.1,4 ст.214 КПК України внесено старшим слідчим СВ Чернігівського РВ УМВС України в Чернігівській області Примаченко Анною Миколаївною до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.02.2014 року за № 12014270270000091 (а.с.79-80).

Представники ПАТ «Кредобанк» зустрічний позов вважають необґрунтованим і просять в його задоволенні відмовити. Вказують, що ОСОБА_4 належними і допустимими доказами не довела недійсності договору, натомість отримала кредитні кошти і за змістом договору кредиту зобов'язана повернути його основну суму, сплатити відсотки і пеню.

Суд оцінив вимоги і доводи ПАТ «Кредобанк», вивчив подані акціонерним товариством письмові докази, в тому числі і документи кредитної справи, вислухав заперечення представника банку щодо зустрічного позову, одночасно врахував заперечення ОСОБА_4 на первісний позов та доводи на рахунок підстав задоволення зустрічного позову, дослідив докази додані на підтвердження зустрічного позову, вислухав запрошених свідків, заслухав спеціаліста- лікаря-психіатра та прийняв до уваги результати експертного дослідження психічного та психологічного стану позивача-відповідача ОСОБА_4

Суд з'ясував характер та взаємовідносини сторін, визначився щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, а також щодо правових норм, якими врегульовані ці правовідносини і прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог ПАТ «Кредобанк» та відсутність законних підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_4

Судом встановлено, що 22 травня 2013 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_4 підписано кредитний договір № 0725.09.00.2055. Згідно пункту 2.1 вказаного Договору банк прийняв зобов'язання видати позичальнику кредит в сумі 249750 гривень 75 копійок на строк до 22 травня 2020 року. Кредит визначений як цільовий. У пункті 2.2. Договору зазначено «для здійснення повної або часткової сплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу марки HYUNDAI SONATA, дата випуску 2013, № кузова НОМЕР_3, укладеного між позичальником та ТОВ «КАРАТ-АВТО» та для оплати страхування від нещасних випадків в сумі 7250 грн 75 коп». Кредит виданий на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання.

Для обліку виданих кредитних коштів Банк відкрив позичковий рахунок № 22034000466765 для безготівкового перерахування коштів. Згідно з п.2.7 Кредитного договору сторони узгодили, що датою видачі кредиту вважається день перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку відповідно до умов цього Договору. За п.4.2.1 Договору позичальник прийняв зобов'язання сплатити Банку у порядку і строки, обумовлені сторонами суму кредиту рівними частинами і проценти. Сторони в п.3.3 обумовили процентну ставку в розмірі 14, 99 % річних, ставку визнали змінюваною. Крім того, сторони домовились, що проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту (п.3.13) У випадку неповернення Позичальником кредиту в строк, визначений п.2.1 цього Договору, на вимогу банку Позичальник сплачує пеню, вказану в п.5.1 Договору (п.3.16). Сторони забезпечили виконання зобов'язань за цим Договором заставою транспортного засобу марки HYUNDAI SONATA (дата випуску 2013, № кузова НОМЕР_3).

Із досліджених документів, що містяться у кредитній справі з'ясовано, що 22.05.2013 року ОСОБА_4 звернулась до директора Київського відділення ЦФ ПАТ «Кредобанк» із заявою про отримання кредитного траншу в сумі 242500 гривень шляхом їх переказу за наступними реквізитами: отримувач ТОВ «Карат Авто», рахунок 26000799963126 (а.с.108,156). На підтвердження цільового використання кредиту подала договір купівлі-продажу № КР/20-05-13 від 20.05.2013 року (а.с.195-197, за яким 15.05.2013 року внесено авансовий платіж в сумі 67000 гривень, що підтверджено квитанцією до прибуткового касового ордеру (а.с.184). Для ідентифікації і перевірки особи позичальника ОСОБА_4 предоставила банку копію свого паспорта серії НОМЕР_4 (а.с.160-166), довідку про доходи (а.с.167), ідентифікаційний код (а.с.166). Крім того, відомості, які містяться в зазначених документах, підтвердила в анкеті-заяві (а.с.154) та засвідчила своїм підписом. Передавши до банку платіжні документи (а.с. 180-181,183,184), ОСОБА_4 уповноважила банк списувати кошти з рахунку кредитного траншу на оплату вартості автомобіля, одноразової комісії. Після реєстрації транспортного засобу за ОСОБА_4 (а.с. 169) 04 червня 2013 року сторони уклали договір застави, який забезпечує виконання зобов'язань Заставодавця та вимог Заставодержателя за кредитним договором № 0725.09.00.2055 від 22.05.2013 року (а.с. 216-218).

Таким чином, договірні відносини між сторонами виникли і тривають.

Виходячи із правила, вказаного у статті 204 ЦК України про презумпцію правомірності правочину, заперечуючи кредитний договір, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 мала обов'язок доводити факт його недійсності. Підставами недійсності правочину (кредитного договору) ОСОБА_4 та її представник називають: вчинення правочину проти справжньої волі внаслідок застосування до неї психічного тиску (ст. 231 ЦК України) і вчинення правочину дієздатною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними (ст.225 ЦК України).

Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» суди повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, залежно від предмета і підстав позову.

Судом враховується, що сторонами у цивільному процесі відповідно до ч.1 ст. 30 ЦПК України є позивач і відповідач. Згідно з положеннями цивільно-процесуального законодавства відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила його права, свободи і інтереси, а тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.

Посилання ОСОБА_4 на те, що регіональний менеджер на ім'я ОСОБА_11, який оформляв документи від імені ПАТ «Кредобанк», перебував у змові із чоловіками, які привезли її до Києва оформляти кредит, не підтверджено належними і допустимими доказами. Тому відсутні об'єктивні підстави вважати, що менеджер ПАТ «Кредобанк», як представник сторони-позикодавця, вживав у момент підписання договору психологічний тиск на позичальника.

Наявність підписаного правочину та оформленої заяви про отримання кредитного траншу в сумі 242500 гривень шляхом їх переказу за наступними реквізитами: отримувач ТОВ «Карат Авто», рахунок 26000799963126 (а.с.108,156), подання для ідентифікації і перевірки особи позичальника копії свого паспорта серії НОМЕР_4 (а.с.160-166), довідки про доходи (а.с.167), ідентифікаційного коду(а.с.166) та особисте підтвердження в анкеті-заяві (а.с.154) відомостей, які містяться в зазначених документах, свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і що зовнішній вираз їх волі відповідав внутрішній.

Крім того, саме ОСОБА_4 несе відповідальність за справжність даних, наведених нею на підтвердження власної платоспроможності. Дані з довідки про доходи та роботу в Приватному підприємстві «Альмар» за № 28/01 від 19.04.2013 року (а.с.63) відображені в особистій анкеті-заяві Позичальника і засвідчені її підписом. Крім того, копія такої довідки зберігалась за місцем проживання ОСОБА_4 та безпосередньо була подана нею в судовому засіданні (а.с. 63), що підтверджується журналом судового засідання та звукозаписом. Вказане свідчить про те, що вона особисто мала у розпорядженні такий документ, який за відома для неї містив неправдиві дані, і використала його у спосіб про який сама ж зазначає.

Посилання ОСОБА_4 та її представника на внесення 05.02.2014 року за № 12014270270000091 відомостей за заявою ОСОБА_4 до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань про факт кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України за відсутності судового рішення з даного приводу не дає суду підстав для висновку про доведеність позиції ОСОБА_4 про відсутність у неї свідомого наміру на укладення кредитного договору і доведеності поданими доказами протиправних дій.

На підтвердження того, що договір був укладений нею під впливом насильства, яке проявлялось у застосуванні до ОСОБА_4 психологічного тиску з боку третіх осіб та погроз щодо розправи над її дітьми у випадку не підписання нею договору, позивач запросила свідків: ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Із показань свідка ОСОБА_7 встановлено, що ОСОБА_4 подзвонила їй у травні місяці і розповіла, що везе з Києва машину, при цьому заявила «ось так прийшлось, приїду розповім». Вони зняли в найм гараж та поставили машину до гаражу. Через деякий проміжок часу, у той час, коли свідок ОСОБА_7 перебувала на городі, їй зателефонувала ОСОБА_4, яка доводиться їй невісткою, і покликала її до себе. Свідок ОСОБА_7 невідкладно прибігла додому до невістки, де побачила трьох чоловіків, які кричали на ОСОБА_4 і вимагали віддати їм машину. ОСОБА_4 попросила ОСОБА_7 поїхати разом з нею і чоловіками в м. Чернігів, щоб оформити довіреність на машину на ім'я одного з чоловіків у нотаріуса. Нотаріуси у місті Чернігові відмовили у вчиненні вказаної нотаріальної дії, у зв'язку з чим домовились із чоловіками наступного ранку з цією метою поїхати у м. Київ. Крім того, свідок вказує, що на той час обидві і ОСОБА_4, і ОСОБА_7 вважали, що у такий спосіб ОСОБА_4 переводить кредит на тих чоловіків. Лише потім зрозуміли, що ОСОБА_4 за довіреністю передала їм своє майно - автомобіль.

Таким чином, із показань свідка ОСОБА_7, встановлено погрози і залякування ОСОБА_4 з боку сторонніх осіб з приводу заволодіння її майном, а не укладення 22.05.2014 року кредитного договору. Позивачем не доведено існування обставин, які мали місце на момент вчинення правочину і відсутні підстави вважати, що її відмова як учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду її законним інтересам.

Не підтверджено факту насилля щодо ОСОБА_4 в момент укладення кредитного договору і показаннями свідка ОСОБА_8. Так, із показань свідка ОСОБА_8 випливає, що остання кілька разів чула погрози від невідомих їй чоловіків на адресу ОСОБА_4 та її дітей. Однак, доказів, що такі протиправні дії відбувались на момент укладення і підписання кредитного договору, об'єктивно ні ОСОБА_4, ні ОСОБА_8 не мають.

10.06.2013 року ОСОБА_4 підписала довіреність, уповноважуючи ОСОБА_10 представляти її інтереси перед всіма юридичними та фізичними особами, в органах державної влади і місцевого самоврядування, в органах ДАІ, органах нотаріату, комісійних магазинах, страхових компаніях та всіх інших установах, підприємствах і організаціях незалежно від підпорядкування та форм власності з усіх без винятку питань, пов'язаних з експлуатацією та розпорядженням (з правом продати, передати в оренду, належного їй транспортного засобу - автомобіля марки, моделі HYUNDAI SONATA, випуск 2013 року, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_5, колір - Червоний, тип-тз ЛЕГКОВИЙ СЕДАН-В, реєстраційний № НОМЕР_1, зареєстрований в ВРЕВ № 1 УДАІ ГУМВС України у м. Києві 14.05.2013 року.

27.02.2014 року ОСОБА_4 оформила у приватного нотаріуса Городнянського районного нотаріального округу Чернігівської області Заяву про відміну виданої 10.06.2013 року довіреності (а.с. 121).

Виходячи із предмету первісного позову, заволодіння цим автомобілем сторонніми особами, перебуває поза межами розглядуваної цивільної справи

Посилаючись на те, що договір був укладений нею у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, ОСОБА_4 просила дослідити медичну документацію з психіатричних закладів, де перебувала на лікуванні, заслухати спеціаліста - лікаря психіатра Городнянської центральної районної лікарні і призначити комплексну судову психолого-психіатричну експертизу.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, вчинений дієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи в разі, якщо судом буде встановлено, що в момент вчинення правочину вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

З дослідженої медичної документації з'ясовано, що вперше ОСОБА_4 була оглянута лікарем-психіатром диспансерного відділення ЧОПНЛ 25.11.2010 року. На той час пацієнт висловлювала скарги на знижений настрій, відчуття здавлення в шиї, плечах. Погіршення психічного стану пов'язувала з післяродовою депресією. Свідомість збережена, контактна, багатомовна, фіксована на своєму стані, без психотичної симптоматики, діагноз: тривожно-депресивний розлад. З 25.11.2010 року по 17.12.2010 року ОСОБА_4 знаходилась на стаціонарному лікуванні в Чернігівській обласній психоневрологічній лікарні. Діагноз при виписці: тривожно-депресивний розлад саматогеннообумовлений із вираженим саматоморфним компонентом. Повторно перебувала на лікуванні у Чернігівській обласній психоневрологічній лікарні .з 20.12.2010 року по 17.01.2011 року. Діагноз при виписці: змішаний соматоморфний розлад. Починаючи з 12.05.2011 року ОСОБА_4 періодично зверталась на прийом до психіатра за місцем проживання, де отримувала підтримуюче лікування. Протягом 2013 року ОСОБА_4 тричі зверталась до районного психіатра: 28.01.2013 року зафіксовані скарги на «тянутость» в кінцівках, головокружіння; 11.03.2013 року відмічала покращення стану; 31.12.2013 року проходила психіатричний огляд перед влаштуванням на роботу кухарем.

Залучений в порядку передбаченому статтею 54 ЦПК України спеціаліст: лікар-психіатр Городнянської Центральної районної лікарні Плотніков І.В., сприяв дослідженню у судовому засіданні медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_4 Оголосив діагноз: змішаний соматичний розлад невротичного характеру. Розповів, що амбулаторне лікування призначалось ОСОБА_4 протягом 1-2 кварталу 2013 року, серед медикаментів їй призначались наступні препарати: клофраніл, карбамазанін, циклодон. Востаннє медичні препарати були прописані лікарем 11.03.2013 року. Щодо характеристики наведених препаратів лікар відзначає, що клофроніл та карбамазанін призначені як антидепресивні препарати за листком призначення по 20 таблеток, а цикладол як засіб для м'язової активності, зняття напруження, при цьому скарг на побічні ефекти таких препаратів від пацієнтки не надходило, навпаки ОСОБА_4 відначала покращення самопочуття. Безпосередньо перед укладенням 22.05.2013 року кредитного договору лікарем-психіатром будь-які сильнодіючі препарати ОСОБА_4 не призначались.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину суд вправі робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину.

Показання свідків, роз'яснення спеціаліста і досліджена медична документація мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Такі докази суд співставив з актом (висновком) судово-психіатричної експертизи.

Так, за даними акту (висновку) судово-психіатричної експертизи № 428 (а.с. 23-33) встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, виявляла та виявляє клінічні ознаки неврастенії у примітивної особистості (F48.0 за Міжнародною класифікацією Хвороб 10-го перегляду), але за своїм психічним станом на момент укладення 22 травня 2013 року кредитного договору і на момент проведення експертизи могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. До індивідуально-психологічних особливостей ОСОБА_4 належить рівень низької інтелектуальної норми та особливості особистості примітивного типу, але дані індивідуально-психологічні особливості не могли перешкоджати укладенню нею 22 травня 2013 року кредитного договору проти її волі. Під час укладення 22 травня 2013 року кредитного договору, з урахуванням обставин, на які вона посилається в запереченнях на позов, ОСОБА_4 могла перебувати в стані емоційної напруги, проте даний стан не міг суттєвим чином вплинути на її свідомість та поведінку у вказаній нею ситуації. ОСОБА_4 з урахуванням її вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей, рівня розумового розвитку могла усвідомлювати реальний зміст власних дій, щодо прийняття рішення під час підписання 22 травня 2013 року кредитного договору та повною мірою прогнозувати наслідки своїх дій (а.с.23-33 том2).

Отже, подані ОСОБА_4 докази в їх єдності та взаємозв'язку разом із проведеною у справі експертизою не можуть бути покладені в основу висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_4 в момент підписання нею кредитного договору розуміти значення своїх дій та керувати ними.

У контексті викладеного неможливо визнати правочин (кредитний договір) недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, оскільки у судовому засіданні не встановлена неспроможність ОСОБА_4 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Кредитний договір, спір щодо якого вирішено у справі, є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.

Судом встановлено, що сторони уклали кредитний договір у письмовій формі, яка вимагається ч. 1 ст. 1055 ЦК України. Банк перерахував на позичковий рахунок обумовлену кредитним договором грошову суму, яка за поданим ОСОБА_4 рахунком-фактурою, була спрямована до ТОВ «Карат Авто».

Усне доповнення ОСОБА_4 у судовому засіданні про те, що особисто вона грошей з відкритого на її ім'я позичкового рахунку не отримувала не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами в письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору, а дії щодо розпорядження грошима стосуються його виконання, а не укладення, тоді як правове значення для вирішення питання про визнання кредитного договору недійсним має додержання його сторонами вимог закону саме при його укладенні, а не виконанні (постанова ВСУ № 6-63 цс 12 від 11 липня 2012 року)

Таким чином, на момент укладення договору обидві сторони кредитного договору мали необхідний обсяг цивільної право- і дієздатності і досягли згоди щодо усіх істотних умов договору: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов'язань позичальника; відсоткова ставка; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Підстави для задоволення зустрічного позову в судовому засіданні не підтвердились. У свою чергу первісний позов ґрунтується на законі і укладеному договорі.

Право вибору способу судового захисту, передбаченого Законом або Договором (дострокове стягнення кредиту; стягнення заборгованості, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет застави) , виходячи із положень ч.1 ст. 20 ЦК України, ст.ст. 3-4 ЦПК України) належить виключно позивачу.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов'язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно приписів ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою /штрафом, пенею/ є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У відповідності до вимог ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

На підставі ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно положень ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами /з розстроченням/, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

З розрахунку заборгованості (а.с. 17-19) вбачається, що станом на 22.10.2013 року відповідач заборгував банку 262019 гривень 02 коп. Вказана заборгованість складається із заборгованості за кредитом (неповернена сума кредиту) розміром 249750 гривень 75 копійок, суми прострочених відсотків розміром 12268 гривень 27 копійок.

Крім того, у п. 5.1 Кредитного Договору сторони узгодили відповідальність за несвоєчасність виконання грошових зобов'язань та обумовили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим Договором Позичальник, крім відшкодування збитків, сплачує пеню в розмірі подвійної процентної ставки, вказаної в п. 3.2 цього Договору, але не менше десяти гривень за кожний день прострочення. Пеня по простроченій заборгованості склала 1203 гривні 27 копійок.

Сторони домовились, що Банк у випадках, передбачених п. 2.9 цього Договору, вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісії та інших належних до сплати платежів за цим Договором, про що письмово повідомляє Позичальника.

Вимога-повідомлення направлялась представником ПАТ «Кредобанк» ОСОБА_4 та отримана боржником в установленому порядку (а.с.21-23). У позасудовому порядку вимоги кредитора не виконані.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ «Кредобанк» ґрунтуються на законі та укладеному договорі, а тому висунуті кредитором позовні вимоги, підлягають задоволенню в межах заявленого у повному обсязі, оскільки відповідачем істотно порушено умови взятих на себе зобов'язань.

Стороною позивача при подачі позову до суду сплачено судовий збір в сумі 2632 гривні 22 копійки, які підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 204, 509, 526, 530, 536, 549-550, 625, 1048-1050, 1052, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212-216, 294 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

позов Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_2) на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором № 0725.09.00.2055 від 22.05.2013 року у розмірі 263222 (двісті шістдесят три тисячі двісті двадцять дві) гривні 29 (двадцять дев'ять) копійок, що включає: суму кредиту в розмірі 249750 (двісті сорок дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят) гривень 75 (сімдесят п'ять) копійок, прострочені відсотки в сумі 12268 (дванадцять тисяч двісті шістдесят вісім) гривень 27 (двадцять сім) копійок, пеню по простроченій заборгованості в сумі 1203 (одна тисяча двісті три) гривні 27 (двадцять сім) копійок.

Стягнути із ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_2) на користь ПАТ «Кредобанк» сплачений судовий збір в розмірі 2632 (дві тисячі шістсот тридцять дві) гривні 22 (двадцять дві) копійки.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання кредитного договору недійсним.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернігівської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Карпинська Н.М.