Ухвала суду № 41113000, 23.10.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2014 р.Справа № 524/3516/14-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05.09.2014р. по справі № 524/3516/14-а

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчий комітет Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до Автозаводського районного суду м.Кременчука з позовом до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука (далі по тексту - виконком Автозаводської районної ради, відповідач), в якому просила суд визнати незаконною бездіяльність Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області в частині неповідомлення позивача про наявне у неї за колективним договором 2010-2013 років право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та в частині невиплати самостійно відповідачем у 2011 році вищевказаної матеріальної допомоги; зобов'язати виконавчий комітет Автозаводської районної ради м. Кременчука нарахувати та виплатити позивачеві за 2011 рік матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Постановою Автозаводського районного суду м.Кременчука від 05.09.2014 року по справі № 524/3516/14-а в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м.Кременчука про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії - відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального права, невідповідність висновків обставинам справи, необ'єктивне дослідження обставин у справі та ненадання належної оцінки доказам по справі, просить суд апеляційної інстанції постанову Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 05.09.2014 року по справі № 524/3516/14-а скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснила, що працювала у виконавчому комітеті Автозаводської районної ради м.Кременчука Полтавської області. Згідно з п. 5.3 колективного договору на 2010-2013 роки, укладеного між виконавчим комітетом та трудовим колективом, відповідач взяв на себе зобов'язання, при наявності коштів надавати працюючим матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати. Однак, у 2011 році вказаної допомоги позивач не отримала. Стверджує, що з колективним договором її ознайомлено не було, а тому про порушення свого права на отримання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати дізналася лише в 2014 році. Зазначила, що норми п.5.3 колективного договору не передбачають необхідності подання працівниками жодної заяви про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Вказує, що вищезазначена допомоги була передбачена до виплати у 2011 році всім працівникам, які мали трудові відносини із відповідачем по справі станом на 01.01.2011 року, а тому повинна була бути виплачена позивачці при звільненні. За таких обставин, вважає висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову безпідставним.

Представник відповідача в надісланих до суду письмових запереченнях просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін, як законну та обґрунтовану, розгляд справи провести у свою відсутність. Зазначив, що право на отримання матеріальної допомоги для державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування встановлено не колективним договором, а Постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, прокуратури, судів та інших органів», яка є нормативно-правовим актом, доведеного до відома необмеженого кола осіб - громадян України, з моменту опублікування. Отже, позивач була обізнана про наявність у неї права на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань кожного року за час своєї роботи у виконкомі Автозаводської районної ради, однак, не подала заяви про виплату їй вказаної допомоги за 2011 рік, незважаючи на те, що в інші роки своєї роботи подавала такі заяви і отримувала за ними матеріальну допомогу. Враховуючи викладене, оскільки позивач до відповідача із такою заявою не зверталась, і відповідачем не було їй відмовлено, вказує на відсутність спору, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Крім того, пояснив, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань була передбачена щодо всіх посад згідно штатного розпису, а не для всіх працівників, які мали трудові відносини із відповідачем станом на 01.01.2011 року, як помилково стверджує позивач.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 09.07.2007 року працювала у Виконавчому комітеті Автозаводської районної ради м.Кременчука Полтавської області на посаді спеціаліста ІІ категорії по роботі з населенням за місцем проживання.

11.02.2011 року позивач була звільнена з посади у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування та виходом на пенсію згідно зі ст. 18 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с.9).

Згідно з розпорядженням голови Автозаводської районної ради м. Кременчука № 120 від 24.10.2011 року «Про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука» спеціалістам надано матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань в розмірі мінімальної заробітної плати станом на 01.10.2011 року (а.с.29, 43-46).

У списку працівників виконкому Автозаводської районної ради для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за жовтень 2011 року, ОСОБА_1 відсутня.

Позивач, стверджуючи про те, що відповідачем безпідставно не було виплачено їй матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік, про що вона дізналась тільки в 2014 році, звернулась до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності, оскільки позивач була звільнена із займаної посади у лютому 2011 року до видання розпорядження голови Автозаводської районної ради м. Кременчука № 120 від 24.10.2011 року «Про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука», а також з того, що ОСОБА_1 письмово не зверталася до відповідача із заявою про виплату їй даної матеріальної допомоги за 2011 рік.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу врегульовано Законом України "Про державну службу". При цьому. правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначено Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Згідно з частинами 1-4, 6-9 ст.33 Закону України "Про державну службу" оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків.

Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю.

Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій.

Частинами 3 та 4 статті 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" передбачено, що умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

Підпунктом 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09.03.2006 р. № 268, керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці надано право надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

Як вбачається зі змісту роз'яснень Міністерства праці та соціальної політики України від 16.10.2009 р. № 620/13/84-09, рішення про надання такої матеріальної допомоги приймається керівником відповідного органу, виходячи з обставин, викладених у заяві працівника.

Наявним в матеріалах справи листом Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м.Кременчука Полтавської області № 01-29/1680 від 05.09.2014 року підтверджено, та не заперечується позивачем по справі, що ОСОБА_1 із заявою про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік до відповідача не зверталась (а.с.28).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про колективні договори і угоди", умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Пунктом 5.3 Колективного договору на 2010-2013 роки, прийнятого на загальних зборах профспілкового комітету Автозаводського райвиконкому 20.04.2010 року, зареєстрованого у Департаменті праці та соціального захисту населення виконкому Кременчуцької міської ради 06.05.2010 року, при наявності коштів адміністрація зобов'язується надавати матеріальну допомогу працюючим у розмірі середньомісячної заробітної плати на вирішення соціально-побутових проблем.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи позивачки про необізнаність щодо наявності у неї права на отримання допомоги на вирішення соціально-побутових питань, оскільки виплата вказаної допомоги передбачена оприлюдненим у загальному порядку нормативно-правовим актом, а вищезазначений колективний договір обговорювався на загальних зборах колективу, і був доведений до відома працівників, у т.ч. і ОСОБА_1

Крім того, слід вказати, що видача розпорядження про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом керівника відповідного органу, в даному випадку, голови Автозаводської районної ради, реалізація якого можлива лише у випадку наявності відповідних коштів.

Матеріалами справи підтверджено, що виплата працівникам виконкому Автозаводської районної ради матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань згідно з розпорядженням голови Автозаводської районної ради м. Кременчука відбулася 24.10.2011 року, тобто, після звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста ІІ категорії виконкому Автозаводської районної ради.

При цьому, колегія суддів зауважує, що згідно з пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09.03.2006 р. № 268 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається в межах затвердженого фонду оплати праці, тобто, з розрахунку щодо затвердженої штатним розписом кількості посад певного органу, в даному випадку виконкому Автозаводської районної ради, а не з розрахунку кількості працівників, які протягом року працюють на цих посадах.

Враховуючи, що на час видачі розпорядження голови Автозаводської районної ради № 120-о від 24.10.2011 року позивач була звільнена з посади, беручи до уваги, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 не передбачено обов'язку керівника установи щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань при звільненні працівника з посади, колегія суддів відхиляє посилання позивача на те, що відповідачем протиправно не виплачено їй вказаної допомоги, виплата якої носить обов'язковий характер.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач у спірних відносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, з дотриманням вимог ч.3 ст.2 КАС України, а відтак, підстави для задоволення позову відсутні.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05.09.2014р. по справі № 524/3516/14-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Перцова Т.С.Судді(підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Жигилій С.П.